Вольтер, Монтеск’є, Руссо – порівняння
Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) займає особливе місце серед письменників XVIII ст. і рівним чином чинив на сучасників і на найближче потомство зовсім особливий вплив. І з Вольтером, і з Монтеск’є у нього було мало спільного, з першим – в характері і філософському світогляді, з другим – у методі політичного мислення і в політичних поглядах. Вольтер – людина розуму, зброєю якого була зла і колка насмішка, Руссо – людина душевних емоцій, який дивився на світ Божий зовсім іншими очима, ніж Фернейский філософ. У порівнянні з реалістом Вольтером, бадьоро смотрящим на навколишню дійсність, Руссо є мрійником, на якому болісно відгукується розлади цієї дійсності з ідеалом і в якого недосконалості життя викликають не сміх або обурення, а пригнічений стан духу, що виражалося в страсний, хоча разом з тим і чисто риторичної декламації.
І Вольтер, і Руссо були деїсти, але їх деїзм мав різний характер: “природна релігія” одного була чисто розумова, в іншого, навпаки, вона задовольняла відомої потреби серця і отримувала відтінок сентиментальності. Своїм завданням Вольтер поставив “звільнення людського розуму”, і тому він високо цінував просвіта свого століття, яке, навпаки, зустріло в особі Руссо пристрасного викривача, оскільки для нього всі успіхи розуму були ніщо в порівнянні з засмучує його падінням “чесноти”. Далі, Вольтер лише побіжно торкався соціальні та політичні питання, а вони-то і були одним з улюблених предметів Руссо: в останньому відношенні він стоїть ближче до Монтеск’є, з яким іншими сторонами він так різко взагалі розходився. У Вольтера була деяка частка презирства до неосвіченої черні, тоді як Руссо, сам вийшов з народу, навпаки, ідеалізував цей народ, противополагая йому культурні класи суспільства, як зворушені псуванням цивілізації: захист трудящого люду була навіть одною з найбільш сильних за своєю дією на уми тим Руссо. З Вольтером він сходився в тому, що, подібно йому, цікавився питаннями чисто індивідуального існування, порівняно мало займали Монтеск’є, політичного письменника по перевазі. Руссо навіть звернув особливу увагу на питання виховання та освіти, що створюють людську особистість, і тут він позитивно перевершував Вольтера. Відомо, яке величезне вплив мали свого часу педагогічні погляди Руссо.
Ще більш, як було вже відмічено, цікавився Руссо питаннями суспільними, і в даному відношенні він пішов набагато далі не одного Вольтера, але і Монтеск’є. Вольтер, так би мовити, цілком приймав існувала в його час форму держави і суспільства і з зовнішніх установ нападав головним чином лише на одну церкву. Монтеск’є стояв уже в опозиційному відношенні до абсолютизму, який ототожнювався у нього з деспотизмом, але він не приховував своїх аристократичних прагнень і прямо відстоював становий лад суспільства. Навпаки, Руссо нападає якраз на цей самий лад, знаходячи його несправедливим, і не тільки проповідує політичну рівність, а й висловлює такі ідеї, які дозволили соціальним реформаторам XIX століття бачити в ньому одного зі своїх попередників. Аристократизм Монтеск’є позначився на його співчутті до старої феодальної монархії і до дворянським привілеям; Руссо – гарячий противник всякого нерівності, і його ідеалом є не англійська конституція, якої захоплювався волелюбний Монтеск’є, а антична демократія, не була автором “Духа законів” за вільне державний устрій. І свободу обидва ці політичні письменника розуміли різним чином: один – більш у новому змісті індивідуальної свободи, для огородження якої від урядового свавілля він придумує свою систему одна від одної відокремлених і одна іншу стримуючих властей, попереджаючи, що “не потрібно змішувати свободу народу з владою народу “; іншого ж – саме виходячи з такого змішання понять, т. е. беручи свободу в античному сенсі і створюючи у своєму поданні держава, цілком поглинає особистість, подібно державі Гоббса.
Політична теорія Руссо була цілком побудована на абсолютно абстрактних ідеях. Можна сказати, що ні на чиєму мисленні так характерно не позначився раціоналізм XVIII ст., Як на мисленні саме Руссо, і навпаки, якщо хто з політичних письменників минулого сторіччя менш інших був раціоналістом і більше, ніж хто-небудь, намагався будувати політичну теорію на даних історичного досвіду, так це був якраз автор “Духа законів”. І за направленням свого розуму, і за характером своєї освіти Руссо, навпаки, найменше був здатний до історичному розумінню дійсності, що становить сильну сторону Монтеск’є. Останній був одним з учених людей свого часу, систематично і протягом багатьох років збирав матеріал для свого капітальної праці, а Руссо по суті був самоуком, вистачає знань на льоту і приступайте до роботи не з готовим запасом фактичного матеріалу, а з упередженим ідеєю, яка вимагала тільки логічного розвитку. Як ні несхожі були, однак, між собою обидва письменники, вони діяли в одному напрямку, проповідуючи, що законодавча влада у Франції повинна бути взята з рук короля, і що за королем мало б бути залишено лише значення влади виконавчої. У політичному питанні Монтеск’є і Руссо розходилися між собою, як представники лібералізму і радикалізму, але обидва вони були противниками абсолютизму.
Руссо надавав могутнє вплив на сучасників: пристрасний тон його промови, настільки несхожий з холодним сарказмом Вольтера або спокійною іронією Монтеск’є; його настрій, мимоволі підкоряють собі почуття читача, тоді як Вольтер і Монтеск’є діяли більше на один розум; його вміння зачіпати найболючіші боку індивідуальної та соціального життя в той час, як Вольтер і Монтеск’є або стосувалися менш захоплюючих спільний інтерес питань, або розглядали їх у більш спокійному тоні; самий демократизм Руссо, нарешті, в суспільстві, в якому плебейські елементи починали грати вже більше видну роль, – ось що, власне кажучи, створювало для Руссо то впливове становище, яке він зайняв серед письменників XVIII ст. Одним словом, Вольтер був філософ, Монтеск’є – політик, а Руссо насамперед мораліст, а адже питання моралі завжди більше привертають до себе людей, ніж питання знання і питання політики. Предметом роздумів Руссо, як і у родоначальників гуманізму, був насамперед сама людина; з першими гуманістами, можна сказати, Руссо розділяє неприхильність до абстрактній метафізиці і до теоретичного природознавства, незважаючи на те, що він сильно любив природу і доводив своє суб’єктивне ставлення до неї до чутливості, але він не поділяв зате з гуманістами їх соціального індиферентизму.
Як мораліст, Руссо не обмежував етичної сфери одною індивідуального життя: з етичної точки зору він розглядав і саме громадянське суспільство, підходячи до нього не з питанням, що таке воно є, а чим воно має бути. Сила Руссо і полягала в його моральному і соціальному ідеалізмі, діяв не на одиничні уми, схильні до філософії чи до політики, але й на ту велику публіку, яка шукає насамперед відповідей не на питання абстрактного знання і не на питання вищої політики, а на питання про те, в чому полягає призначення людини і як люди повинні жити між собою. Настрій Руссо передавалося в тоні його творів, – то пристрасному, то задушевному, то елегійному, але завжди переконаному; сприяла поширенню його творів і зовнішня форма, якою він володів досконало, і, бути може, між іншим, допомагала успіху навіть та сама риторика, яку ми зустрічаємо в усьому, що було їм написане.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)