ПОРІВНЯННЯ
Порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. Наприклад, в уривку з вірша В. Стуса: “У цьому полі, синьому, як льон, // де тільки ти – і ні душі навколо, // уздрів і скляк – блукало серед поля // сто тіней. В полі, синьому, як льон” – уявлення про синій колір поля конкретизується шляхом зіставлення його з льоном, в якому ознака синяви виявлена в концентрованішій формі. Порівняння має тричленну будову:
1) те, що порівнюється, або “предмет” порівняння (лат. comparandum),
2) те, з чим порівнюється, “образ” (лат. comparatum),
3) те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення (лат. tertium comparationis).
Наприклад, у порівнянні з вірша М. Костомарова “Брат з сестрою”: “Сія дівка не наймичка, // Пригожая, як панночка, // Молодая, як травиця, // Рум’яная, як зірниця, // Із далекої чужини, // 3 козацької України…” – “предмет” порівняння – “сія дівка”; образ порівняння – “панночка”, “травиця”, “зірниця”; ознака зіставлення – характерні риси дівчини “пригожа”, “молода”, “рум’яна”.
В системі засобів поетичного увиразнення мовлення порівняння виступає, чи, точніше, психологічно сприймається як форма ускладнення епітета, свого роду розгорнутий епітет. “Проста вказівка на ознаку, що вимагає підкреслення, – пише в цьому зв’язку Б. Томашевський, – не завжди задовольняє вимоги виразності. Аби безпосередніше вплинути на почуття, потрібно більш конкретне уявлення про ознаку, про яку слід нагадати й до якої привертається увага. Тому інколи найменування ознаки супроводжується зіставленням означуваного з предметом або явищем, що має дану ознаку в повній мірі”. Розрізняють такі основні типи порівнянь – просте, поширене, приєднальне, заперечувальне.
1. Простим називається порівняння, в якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками, наприклад: “Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…” (О. Кобилянська).
2. Поширеним називається порівняння, в якому порівнювані предмети зіставляються одночасно за кількома ознаками, наприклад: “Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; // інші – немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: // Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра…” (М. Зеров). До особливого різновиду належить таке поширене порівняння, в якому “образ”, тобто те, з чим зіставляється предмет, розгортається в окрему образну картину, яка може становити й самостійний інтерес. Подібні порівняння зустрічаються вже в Гомера. Неперевершеним майстром таких порівнянь вважається М. Гоголь: “Вошедши в зал, Чичиков должен был на минуту заж
Мурить глаза, потому что блеск от свечей, ламп и дамских платьев был страшный. Все было залито светом. Черные фраки мелькали и носились врознь и кучами там и там, как носятся мухи на белом сияющем рафинаде в пору жаркого июльского лета, когда старая рубит и делит его на сверкающие обломки перед открытым окном; дети все глядят, собравшись вокруг, следя любопытно за движениями жестких рук ее, подымающих молот, а воздушные эскадроны мух, поднятые легким воздухом, влетают смело, как полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостью старухи и солнцем, беспокоящим глаза ее, обсыпают лакомые куски где вразбитную, где густыми кучами. Насыщенные богатым летом, и без того на всяком шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели вовсе не с тем, чтобы есть, но чтобы только показать себя, пройтись взад и вперед по сахарной куче, потереть одна о другую задние или передние ножки, или почесать ими у себя под крылышками, или, протянувши обе передние лапки, потереть ими у себя над головою, повернуться и опять улететь, и опять прилететь с новыми докучными эскадронами” (“Мертві душі”).
3. Суть Приєднального порівняння, за визначенням Б. Томашевського, полягає в тому, що “…спочатку подається предмет, а потім, коли вичерпана тема, яка стосується предмета, після сполучникового слова “так” подається образ”; Приєднальна форма порівняння вживана майже виключно в індивідуально-авторській поезії:
Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, – Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить.
(Л. Боровиковськип)
4. Заперечувальне – це порівняння, побудоване не на зіставленні, а на протиставленні предметів. Ця форма порівняння найбільш типова для фольклорної поезії; в індивідуально-авторській поезії вона найчастіше використовується з метою стилізації:
Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, – Така його доля.
(Т. Шевченко)
Порівняння, подібно до інших засобів художнього увиразнення мовлення, не лише конкретизує уявлення про предмет, про який ідеться, а й відображає емоційне ставлення до нього мовця.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)