Народознавча тема “А вже весна, а вже красна” – Урок народознавства
В. Градовська,
Викладач Черкаського політехнічного технікуму
Мета: ознайомити із звичаями, святами, обрядами весняного циклу, розкрити їх суть; розширювати світогляд студентів; формувати національну свідомість.
Обладнання: на столі у вазах букети весняних квітів, гілки освяченої верби.
Технічні засоби: магнітофон, програвач.
Епіграф:
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Т. Г. Шевченко
Плакат: “Без верби і калини нема України”.
Хід уроку
Дівчина Весна і хлопець Квітень зустрічають гостей, б’ючи їх освяченими вербовими гілками, приказують:
Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень – Великдень,
Уже недалечко червоне яєчко!
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
У світлиці лунають веснянки. То присутні вітають весну за давнім народним звичаєм.
Учитель. Сьогодні ми проведемо урок народознавства “А вже весна, а вже красна”.
У цьому році зима надовго завітала до нас у гості з тріскучими морозами, з снігами та хуртовинами, а тому весна – така жадана, радісна. З теплим сонечком, весняним світлом, потічками і струмочками відійшли морози. Разом з морозами відійшло багато свят календарного циклу.
Сьогодні ми ознайомимось із традиційними святами, звичаями й обрядами, які відзначаються в Україні в квітні, глибше пізнаємо свій народ, його духовні скарби.
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
(У грамзапису звучить фрагмент мелодії “Запорізького маршу”.)
Як бачимо, зі слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.
Тоді, як розіллються води, повернуться з вирію птахи, повіють теплі вітри, в народі й зустрічають весну іграми, танцями та піснями. Народ жартує:
“Вже весна, бо щука-риба хвостом лід розбила”,
“Зозуля на хвості весну принесла”.
Вітаються так:
“Добрий вам день, з сохою вас, з борозною, з вівсяним колосочком, з пшеничним пиріжечком!”
(Прислів’я по черзі виголошують студенти.)
– А вже весна! А вже красна!
– Весно! Весно, що ти нам принесла? Дівчина Весна відповідає:
Принесла вам квіточки,
Щоб квітчались діточки,
Ще й барвисті віночки,
Щоб співали весняночки.
Дівчата підходять до Матері із хлібом на вишитому рушнику:
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Мати. Благословляю вас веснянки співати, весну зустрічати, землю звеселяти. (Бере хліб, цілує.)
Звучить веснянка “Вербовая досточка”… Ведучі сідають за стіл.
Учитель. А найбільш шановані дні у квітні – Благовіщення, Вербна неділя, Великдень, Проводи.
1-а ведуча. Благовіщення – це велике свято, таке велике, що не можна працювати, навіть птиця не в’є свого гнізда в цей день.
“На Благовіщення і птиця гнізда не в’є, дівка косу не чеше”.
“На Благовіщення і птиця не несеться, і кубла не в’є”.
“Зозуля й тому несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення”.
До Введення на Благовіщення не можна порати землі, бо “земля відпочиває і сили набирається”.
А від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю, рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квітки: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава.
Як знайдеш у цей день ряст, то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй: “Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати й на той рік топтати”. Те саме кажуть і про сон-траву.
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона заміж піде. Первоцвіт – віщун дівочого весілля.
На цей день існує багато прикмет:
Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тепло, то буде добрий врожай на збіжжя.
Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.
Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне.
Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.
До Благовіщення зими не кляни, бо вона ще може вернутись.
2-а ведуча. Неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою” або “квітною”, а тиждень перед цією неділею – “вербним”.
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо “буде ликовате, як верба”. Не сіяли колись і бурякові, бо “будуть гіркі”.
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі або в полі по кілька гілок, “щоб росла Богові на славу, і людям на вжиток”, а решту, що залишалась, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.
Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, промовляючи:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви та дорогою, як додому йшли.
3-я ведуча. Свячену вербу шанує народ. “Гріх ногами топтати свячену вербу”.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як уперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялась до тварини” Під час граду викидають гілля свяченої верби надвір, щоб град зупинився.
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що поможе. Варивом свяченої верби мочать голову і цим лікуються від головного болю. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань.
Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встелили йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. В південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас в Україні пальма не росте, а тому довелось нашим предкам вибрати якесь інше дерево. І цей вибір випав на вербу, не зважаючи на легенду про козячу вербу – один із видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робили цвяхи для хреста, на якому розіп’яли Спасителя: за це її черви точать. Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі сидить чорт. Звідси й прислів’я: “Закохався, як чорт у суху вербу”.
У драмі Лесі Українки “Лісова пісня” Мавка цілу зиму спала теж у сухій вербі.
(Прослуховується фрагмент з “Лісової пісні”.)
Учитель. Як ви думаєте, чому звичай святити вербу, а не якесь інше дерево, зберігся в Україні?
Учні. Верба – невибагливе дерево, вона росте скрізь, де її посадять, особливо біля води. Дбаючи про збереження природи, народ і обрав саме це дерево. Та ще й запровадив звичай – йти із церкви і посадити кілька гілок вербових. Ось тому й живе прислів’я: “Без верби й калини нема України”.
(Звучить пісня “Верба”.)
Учитель. Отже верба – це символ України, Батьківщини. Вона оспівана в багатьох піснях. А коли Благовіщення співпадає з Вербною неділею, тоді це подвійне свято.
4-й ведучий. Великдень. Пасха. Паска. Світле Христове Воскресіння.
Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. На цьому тижні віруючі дотримуються посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту.
Селяни вірили, що це найкращий тиждень для сівби ранніх ярих зернових культур і гороху.
Найважливішим днем цього тижня є четвер – це день весняного очищення. Прибирають у хатах, вішають нові або випрані рушники, все чистять, миють. Все чистилося і прибиралося в господарстві, на городі, в саду.
Існує повір’я, що в Чистий четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий упродовж цілого року. В цей день стрижуть дітей, готують четвергову сіль, починають фарбувати яйця. Ввечері в церкві відправляється “страсть”. Люди намагалися в цей день і вечір зберегти урочистий спокій і додержуватися тиші: ні сміху, ні співів.
Люди, повертаючись з церкви, намагалися донести додому “страсну” свічку, щоб вона не погасла, їй приписували магічну силу.
У страсний четвер, п’ятницю, суботу нічого не їдять, готуються до Паски. В п’ятницю печуть паску, ритуальне печиво, в суботу фарбують крашанки. Яйця фарбують здебільшого в червоний колір, бо це нагадує про кров Спасителя. Але здебільшого вони різнокольорові. Фарбують 13 яєць (тут мається на увазі 12 апостолів і Спаситель).
5-а ведуча. Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос родився, яскраво світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім скласти докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А після розп’яття Христа дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.
Ніч під Великдень має магічну силу. Не бажано спати в цю ніч, в минулому прийнято було палити во-гонь. Коло вогнищ збиралася молодь – співали, веселились.
Над містами і селами лине святковий дзвін з церковних дзвіниць, закликаючи людей до урочистих відправ.
(У грамзапису звучать Великодні дзвони.)
Існує повір’я, що у Великодну ніч усі скарби горять. Кажуть, золото горить. Про скарби в Україні існує багато легенд і переказів. Це не дивно, бо скарбів у нашій землі є багато, і час від часу декому щастить їх знаходити.
По закінченню святкових служб освячувалося все: паска, яйця, хрін, ковбаса, сир, сіль, порося з хроном у роті, мак, ладан, пшоно, мідний хрестик і голка.
Поздоровляють з святами і починають христосуватися уже після Богослужіння. При христосуванні, звичайно, цілуються й обмінюються писанками чи крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо, за народним віруванням, воно має велику силу.
Вітаються: Христос Воскрес!
Відповідають: Воістину Воскрес!
Тепер повівся добрий звичай виголошувати:
Христос воскрес – Воскресне Україна!
(Звучить пісня “Україна”.)
В Україні це найбільш шановане і масове свято.
Ведучий читає вірш Леоніда Глібова “На Великдень”.
Усім, усім святих небес
Святий привіт Христос воскрес!
Давно діди його мовляли,
Друг друга щиро привітали.
Летіли роки, сотні літ,
Линяв людської слави цвіт,
Руйнуючи землі митарства,
Мінялися царі і царства.
Живе, не вмре святих небес
Святий привіт: Христос воскрес!
Ростіть, цвітіть, навчайтесь, діти,
Вважать добро, людей любити.
Поглянувши на божий світ,
Твердять, як ще один привіт,
Щоб рівно йшла моя дорога,
Душа моя величить Бога!
1893 р.
6-а ведуча. Після освячення паски люди розходяться по домівках і розговляються. Обряд розговіння в різних місцевостях відбувається по-різному.
А для молоді – це ще й свято весни, любові. Молодь співає веснянок, водить кривого танцю і шума, влаштовує найрізноманітніші ігри, багаті змістом і величні духовно.
По Великодню.
Понеділок – обливання водою.
Вівторок – перевибори керівних органів (отамана, отаманші).
У вівторок проводжали свята. Великодні свята закінчувалися поминанням померлих родичів. Цей обряд називається Проводи. В основному, це відбувалося в другу неділю після Великодня, але є міста і села, де Проводи припадають на суботу, понеділок. Вшанування померлих родичів – це священний обряд. Спогади про нього збереглися найрізноманітніші. Ось типовий. У призначений день для Проводів весь народ з хоругвами, хрестами, церковним хором і священиками йде на кладовище. Ставши поміж могилами, відправляють спільну панахиду, моляться за спасіння душ померлих, а потім справляють на гробках абідтризну, примовляючи: “Дай нам, Боже, довго ще на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим царства Божого діждати”. Коріння цього звичаю сягає ще в дохристиянський період.
Лише на третю неділю після Великодня починалися весілля, продовжувалися весняні свята, хороводи. Найбільш відома хороводна гра, поширена ще й нині, яка називається “Дід Ладо”, або “А ми просо сіяли”.
Здебільшого такі хороводи імітували полон для дівчини – весілля. Весняні свята, обряди символізували собою розквіт природи, життя, кохання, добробут.
Урок закінчується виконанням пісні “А ми просо сіяли”.
Література
1. Олекса Воропай. “Звичаї нашого народу”.
2. Світлана Китова. “А вже весна, а вже красна”.
3. Вадим Мицик. “Свята сонячного циклу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)