Аналіз вірша Пушкіна “Весна, весна, пора любові”

Весна 1827 року захопила Олександра Пушкіна в Санкт-Петербурзі, куди поет зміг повернутися після південного заслання і вимушеного ув’язнення в родовому маєтку Михайлівське. За довгі 7 років, проведених у вигнанні, Пушкін встиг забути, як виглядають літні ночі, як пахне молода трава і наскільки привабливими можуть бути граціозні юні панянки, які вирушають на прогулянку під наглядом своїх няньок.

Метушливий і пусте Санкт-Петербург обрушився на поета, оглушив його і на час змусив забути про власні проблеми. Однак коли пристрасті вляглися, Пушкін дуже чітко усвідомив, що він є непроханим гостем на цьому святі життя. Відчуття самотності посилюється розлукою з коханою жінкою – графинею Єлизаветою Воронцової, дружиною губернатора Новоросії, з якої поет познайомився в Одесі. Вона відповіла йому взаємністю, проте про цей роман стало відомо дружину графині. Який доклав масу зусиль, щоб в буквальному значенні слова позбутися конкурента. Так чи інакше, але при безпосередньому клопотанні Воронцова Пушкін отримав можливість залишити службу в Одесі і був фактично поміщений під домашній арешт в Михайлівському. Однак довгоочікуване дозвіл повернутися в Санкт-Петербург не принесло поетові особливої радості і полегшення, так як подумки він був в сонячної і курній Одесі, де залишив своє серце.

Тому у вірші “Весна, весна, пора любові…”, створеному в 1827, автор зізнається, що її явище для нього вельми важко адже колишньої радості, з якою поет колись сприймав перетворення світу, нині він не відчуває. Тепер Пушкін з гіркотою зазначає “томне хвилювання” в душі і в крові, пов’язане з тим, що він розлучений з коханою. Поет розуміє, що навряд чи долі буде завгодно знову влаштувати зустріч з цією жінкою, адже після бурхливого з’ясування відносин з графом Вороновим шлях до Одеси йому замовлений. Проте, надія, що живиться любов’ю, все ще жива, і саме вона змушує Пушкіна відчувати суміш радості і гіркоти. Він зізнається, що в той момент, коли весна вступає в свої права, даруючи тепло і ласку перших сонячних променів, його серцю чуже насолоду. “Все, що радіє і блищить, наводить нудьгу і ловлення”, – зазначає автор. Його настрою зараз співзвучна холодна і люта зима, в сніговій хуртовині якої замерзають все почуття і зникають бажання. “Віддайте мені заметіль і хуртовину і зимовий довгий морок ночей”, – просить поет.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша Пушкіна “Весна, весна, пора любові”