Home ⇒ 👍Література ⇒ Крізь чорний дим зневаги і брехні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО
Крізь чорний дим зневаги і брехні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО
* * *
Крізь чорний дим зневаги і брехні
Вона прийшла до мене в самотину.
Вона так ніжно принесла мені
Своє кохання, як малу дитину.
А я боявся руки простягти
І пестощами немовля накрити,
Питався дозволу у правоти,
Що вміє лиш соромити й корити.
Я відучився з радості ридать,
Я жити звик у темнім домі “мушу”.
Коротке слово “ні” по рукоять
Я застромив у безпровинну душу.
Я знав; ніколи серце не проща
Того, що розумом безжально вбито.
Вона пішла і мертве дитинча
Взяла ще більш ласкаво й сумовито.
Я не кричав: “Кохана, повернись”.
Я не чекав ні чуда, ані дива.
До горла правда скочила, як рись,
Розлючена і за неправду мстива.
1966
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Related posts:
- “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) – Українська література другої половини XX століття Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша пісня Павличка, яка здобула популярність, називалася “Впали роси на покоси” (1958). Та визнаним поетом-піснярем він став завдяки пісні “Два кольори”. Дмитро Павличко згадує: “Був […]...
- Не знаю, хто мене зробив орлом – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не знаю, хто мене зробив орлом, Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом, Хто наказав летіти в темну хлань, В безодню, повну стогону й волань… Як Прометей, прикута до скали, Біліла жінка в кублищах імли. І загуділо в дебрі кам’яній: “Лети до неї й вирви серце їй!” Я зрозумів, що обрано […]...
- Моя гріховнице пречиста – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені. І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх. Невже ти хочеш одпокути На душу стомлену свою? Невже ти хочеш одягнути Моєї вірності шлею? Скрипучі хомути і […]...
- СЕРЦЕ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО СЕРЦЕ Серце – як птаха на вітрі. Вітер хапає віти Прямо з-під ніг… На чому Ти маєш сісти й забути В крилах палаючу втому? Сядь на солом’яну стріху, – Не бійся, тебе не застрілять Хлопчики із катапульки… Сядь, моє серце, послухай, Хто там у хаті плаче. Не знаєш його? Погано. Ти права не маєш не […]...
- Та мить, яка надходить після болю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого,- ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляще серце надломить. Надламане, воно смачніше буде, Як хліб, що їсться з голоду й злоби; Заходь, як у світлицю, в мої груди І все, що заманеться, там роби. В тій хаті на […]...
- Біжить під зливою лошиця – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає […]...
- ГОЛГОФА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона; Плювками прибивають до хреста Невинну душу, генієм пойняту. А ще страшніше, як знімають ката З охрестя справедливої ганьби, Навколішки стоять довкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. Одна голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч, І в темряві не […]...
- ЯБЛУНЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Щаслива яблуня! Надовкруги Ті яблука, мов золоті собори,- Живло добра, яке ніхто не зборе, Шаленство материнської снаги. Але від непомірної ваги Галуззя рветься, падають підпори; І вибуха вона, мов серце хворе, Скидаючи плоди, мов ланцюги. Як мати і робітниця стражденна, Вона кладе поламані рамена На землю і без слова помира… Якби дерева й нас також […]...
- РУБАЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РУБАЇ 1 В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть думки мої? 2 Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину. 3 Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно […]...
- Я прилітав до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос […]...
- За вивіркою золотою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через груні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені. Я біг, і падав з високості, І піднімався нашвидку, Не відав, чи ламались кості, Чи хмиз тріщав у […]...
- МАНЕКЕНИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МАНЕКЕНИ Манекени одягаються модно – В закордонні костюми й манішки. Декого в шовки замотано – Видно лиш голову й ніжки. Манекени не люблять праці, Їм би гріться під склом на осонні. Від неробства зрослися в них пальці, І думки в них – як мухи сонні. Манекени готові вдавиться Своїм самолюбством жорстоким, Коли хтось там на […]...
- МУШУ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МУШУ Я мушу книжки читати, Щоб очі мої не осліпли, Я розмовляти мушу, Щоб з туги не оніміти, Я мушу почути пісню, Щоб не оглухнути з тиші, Я закохатися мушу, Щоб радість прийшла до мене, Я друга побачити мушу, Щоб день мені був ясніший, Я вірш написати мушу, Щоб серце не розірвалось, Я працювати мушу, […]...
- Ти навчаєш ходить легкома – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти навчаєш ходить легкома Попід хмари навислі І гасити бентежність ума Клоунадою мислі. Не приймаю веселих наук, Що гіркі, мов оливи… Он життя виривається з рук, Як лоша полохливе. Он обламаний кущик бузку Виростає, і квітне, І ховав в сльозу боязку Безконеччя блакитне. Он підноситься небо, як жаль, Понад сонця бриндушу, І […]...
- Іду по рідному селу… – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Іду по рідному селу… Яке то щастя – хто збагне… Дивитись, як вечірню млу Пронизує тепер ясне, Могутнє світло з хат, домів, Де каганець колись димів! Яке то щастя – свій народ У світлі бачити! Мені Оце найбільша з нагород За всі страждання і пісні, За все, чим жив і що творив, […]...
- Не раз мені здається – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою,- Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя любове тиха. Навіть моє дитинство погасне в […]...
- Заснути так бодай на волосок – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Заснути так бодай на волосок, Щоб зорі сивини мені не ткали, Щоб сни мої неквапно протікали Між пальцями твоїми, як пісок. Заснути так під золотим крилом Коси твоєї, щоб у сновидінні Хрестатих танків не з’явились тіні, Що йшли крізь наші села напролом. Заснути так, щоб не почути в сні Таємних землетрусів і […]...
- ЛАСТІВКИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛАСТІВКИ У присмерку літають ластівки Так низько, Ніби в землю поринають, І виринають з неї, мов з ріки, Крильми собі дорогу протинають. Шугають у зеніт, а відтіля, Як чорні зорі, падають, як сльози… А над хатами – “вісімка”, “петля”, – О летуни мої, о віртуози! Розплющитися можна об стіну, Об камінь груди на льоту роздерти… […]...
- Там, де Лючка круто в’ється – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Там, де Лючка круто в’ється, Де хати в садках, Де мене носила мати В поле на руках,- Там я знаю кожну стежку, Кожен камінець, Там узяв я пісню в серце Із людських сердець. Там земля скупа на жито – Родить пирії. Люди потом, чорним потом Полили її. Мусить хліб для них родити […]...
- НІЧНИЙ ГІСТЬ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – Українська література – Література для дітей Хтось постукав уночі. Швидко я знайшла ключі, Відчинила, і до хати Зайченя зайшло вухате. Стало в кутику сумне, Каже: “Заночуй мене! Бо надворі завірюха І мороз хапа за вуха!” Батьків я взяла кожух, Вкрила зайця з ніг до вух І гадала, що гульвісу Вранці одведу до лісу. Встала рано, та дарма – Зайченяти вже нема! […]...
- Я пригорнусь до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я пригорнусь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чорнозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Клекотом Дніпрельстану, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до […]...
- Твого погляду вітер – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Твого погляду вітер Піднімає з землі моє серце Наче кленовий листок І я вже лечу над світом І лоскітно мені від польоту Та в мереживі ранку Хмари як пір’я крилатого моря Проламуються піді мною І я падаю Падаю На мене летять полотна Колючих стерень Дзеркала ставів Плетениці стежок Отари осіннього лісу Леза […]...
- Вірші з Монголії – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Вірші з Монголії * * * Полечу я до Монголії Та й куплю собі коня Білого, як цвіт магнолії, Ніжного, як цуценя. І назад я аж до Києва Буду їхать на коні. Стану, як душа Батиєва, При невидимій стіні. І заплачу я від наляку – Де ж ті храми, де церкви, Що монгол побачив здалеку […]...
- МІЖ ГОРАМИ В ДОЛИНАХ – БІЛІ ЮРТИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО “Моголи! моголи!” Золотого Тамерлана онучата голі. Т. Шевченко Між горами в долинах – білі юрти, Червоних коней ходять табуни. Монголи там живуть, а не манкурти, І рідне слово бережуть вони. Якби сказав їм бог: – беріть півсвіту, Я вам Європу й Азію даю, А ви мені віддайте дзвонковиту, Пісенну мову прадідну свою. Вони сказали б: […]...
- Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в племінні Підпалених пшениць? А може, Ти бачиш, як на воловоді […]...
- КОНЦЕРТ У ЦАРЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО КОНЦЕРТ У ЦАРЯ Геніальна українська співачка Соломія Крушельницька, гастролюючи в Петербурзі 1902 року, виступала в царському палаці. Микола II прийняв її як італійку і просив заспівати рідною мовою… У царські позолочені покої Зайшла, спокійна, горда і смутна, А серце билося в несупокої. Навіщо їй ця зала осяйна, Де погляди сплітаються, як змії, Кого знайти хотіла […]...
- ГРАНОСЛОВ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ГРАНОСЛОВ На вічну пам’ять Максиму Рильському 1 Немов тремтіння зляканих осик, Що затуляють листям сиві очі, Коли сокири сплющений язик В щелепах пил прицмокне на обочі, Немов жіночий відчайдушний крик, Що кличе порятунку серед ночі, Немов червоної гадюки сик, Що в серці загніздилась, як у клоччі, Ношу в собі я найтемнющу вість, Що з київських […]...
- ПІШАЧОК – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Проходять по вулиці мати і син. Син – попереду, мати – позаду. Син, як чорний, нікельований лімузин А мати? А мати схожа на Правду. Хустина, куфайка – жінка з села. Вирізьблені сонцем глибокі зморшки. Руки спрацьовані, чорні, як та смола, Потріскані, наче підгорілі коржики. Синові соромно з матір’ю йти, По столичній вулиці крокувати поруч… Воно, […]...
- Космос – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Космос Івану Давидкову Коли мій батько руки вмиває, Б’ють у скелі долонь моря зелені, Плаває сонце, немов черешнина, У величезній батьковій жмені. Нігті, як десять чорних місяців, Ходять по еліпсах та по колах. Виливає на землю дощі та бурі Мозольної тверді найменший сколих. Рукава закочені, як гірські кряжі, На плечах – простори солончакові. А там, […]...
- Наша любов – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Наша любов Як літак Здатна нести Тягарі величезні Ніжно передані їй На землі Тільки не здатна Дотик чужого крила Витерпіти в польоті Незаймана Незалежна Висока Впасти Згоріти Загинути Ладна в ту ж мить Любить вона небеса Та все ж повертається На землю І кожен раз Крила здригаються з болю Іскра влітає в […]...
- Ставлення до матері (за віршем “Пішачок”) – IІ варіант – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – 6 клас Мене неприємно вразила ситуація у вірші “Пішачок” Д. Павличка: син відцурався своєї рідної матері бо вона проста селянська жінка. А він працює в міністерстві. Мати ж іде няньчити чуже немовля. Цей “панич” робить вигляд, що не знає її. А мати: …заворожена сином, щаслива. Син ще “пішачок”, у нього немає державного автомобіля, але автор радий цьому, […]...
- РАБИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РАБИ Нема в Рабів облич, лишень тіла,- Страшні створіння ці безумислові. Чому ж творець покинув на півслові Свій труд – Рабам не вирізьбив чола? Невже забракло генію тепла, Щоб оживити очі мармурові, В камінні мозки влити світла й крові, Збудити мисль із темного живла? Ні, все в них є: слізьми промиті очі, Думками й потом […]...
- ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
- ЦИМБАЛИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЦИМБАЛИ Був цимбаліст у нас, молодий чарівник музика, Пальчатка, немов лошатка, як пустить навперекидь – Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика, Як ті колоски, що на обрії б’ються в тоненьку блакить. Знали цимбалюка далекі гори і доли: Обличчя – як місячний вечір, Заблуканий в лісі густім. Він грати в неділю сідав на порозі […]...
- ЛИЦЕМІРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛИЦЕМІРИ Президент США Ліндон Джонсон Окремим листом від 31.ІІІ.1966 року Подякував так званій Українській громаді Клівленда За. підтримку політики агресії у В’єтнамі (З газет). Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й самі не знаєте, Що царики скоять. Т. Шевченко Я пізнаю вас, фарисеї,- Такі ж ви підлі, як були, Дарма що віддали в музеї […]...
- ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ На сірий камінь – сірий дощ, І вже блищать дзеркала площ, І вже себе в дзеркалах тих Очима вікон золотих Побачили чепуруни – Будинки львівські; вже вони Почули, як бринить озон І грає ринва-саксофон. І кожен з них – неначе зух, Свій дах – неначе капелюх – Насунув до саміських брів, Щоб він […]...
- Два кольори – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – скорочено Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
- В гуцульській хаті на печі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * В гуцульській хаті на печі В куточку сушиться пшениця На калачі. На тій пшениці удовиця, Немов на подушчині, спить. Їй сниться, що її обличчя Покрила віспа (То зернятка вдавилися в лице). І хоче змить Вона рябеньку шкіру, та не може. Метнулася до дзеркала – біда! О, скільки на щоці тих чорних ямок! […]...
- Були ми в натовпі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню: Можливо, ти від болю скрикнула? Даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за […]...
- Короткий переказ – Сріблиться дощ в тоненькому тумані – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його блискучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене. Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини. Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем. Немов цього […]...