КАЗКА ПРО ОХА-ЧАРОДІЯ – ЛЕСЯ УКРАЇНКА

КАЗКА ПРО ОХА-ЧАРОДІЯ

В тридев’ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,

А на сажень борода,

Знає край і вдовж, і вширшки,

І кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,

Чи хто прийде сам, чи вдвох, –

Всіх приймає пан ласкавий,

Тільки треба мовить: “Ох!”

На зеленому горбочку

Спершу він людей приймав,

Потім сів у холодочку,

Звідти голос подавав.

А як з ранку та й до ранку

Стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

Але хто те місце знає,

Де трухлявий пень і мох,

Той приходить і волає

Або й тихо каже: “Ох!”

Хоч би навіть ненароком

Теє “ох!” промовив ти,

Знай, що вилізе те боком, –

Воріття вже не знайти!

Бо затягне з головою

Трясовиця мохова

І з душею ще живою

Під землею похова.

Під землею ж там – палати,

Де вольможний Ох сидить,

Гарні, пишнії кімнати,

Срібло-злото скрізь ряхтить;

Дорогії самоцвіти,

Наче зорі, миготять,

Скрізь заморські дивні квіти,

По клітках пташки сидять;

Золотії грають рибки

В кришталевих скриньочках;

І ведмеді ходять дибки

В рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать

Блиск і пахощі міцні,

Попугаї заторочать

Приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить

В тебе рибка, мов чига…

Тут ведмедів гурт обступить,

Кожен лапу простяга, –

Той бере тебе за руку,

Той торкає за плече;

Боронь боже ворухнутись! –

Кров одразу потече.

Бо крізь білі рукавички

Враз проб’ються пазурі

Гачкуваті, мов гаплички, –

Так і вп’ються, мов щурі.

Тож, коли вже раз попався, –

Наче в пастку бідна миш, –

То сиди, мов прикувався,

Не рушай, мовчи та диші

Вийде Ох: “Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

Головою наложить?”

Скажеш: “Я служить не згоден”, –

Зараз цок тебе в лобок,

Якщо ти носить не годен

Рукавички й жупанок.

Стань на службу – подарують

Рукавички й жупанець,

Привітають, пошанують, –

Тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати

У підземному дворі,

Більш тобі вже не видати

Ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся – всюди брами

Під замком та під ключем…

Десь далеко хтось часами

Озивається плачем.

Спів на плач відповідає,

Плач на спів, так без кінця…

Кажуть, бранка там ридає,

Жде юнака-молодця;

Коло неї там жар-птиця

Співом душу потіша,

Та сумна міцна темниця,

Смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати

Хто з хоробрих юнаків,

Мусить перше розрубати

Сімдесят ще й сім замків…

Вже вам казка обридає?

Що ж! хто має кладенець,

Хай замки ті розрубає, –

Буде казочці кінець!

[7.ІІІ 1906]


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

КАЗКА ПРО ОХА-ЧАРОДІЯ – ЛЕСЯ УКРАЇНКА