Історія Єгипту
Перші сліди появи землеробства на території Є. відносяться до епохи неоліту (7 тис. Років до н. е.), однак характерні риси цивілізації проявляються лише до 6-го тис. До н. е. У другій половині 4-го тис. До н. е. складаються окремі додержавні суспільства. Правління єгипетських фараонів тривало з кінця 4-го тис. До н. е. до ассірійського завоювання в 671 до н. е. Після правління Рамзеса II (1300-1234 до н. е.) Е. переживав занепад, але незабаром влада фараонів була відновлена. Вона проіснувала до 525 до н. е., коли Е. потрапив під владу Персії.
У 332 до н. е. перське військо було розгромлено Олександром Македонським. Він був визнаний новим фараоном, заснував Олександрію, що стала столицею Е. Після смерті Олександра Македонського влада в Е. перейшла до його полководцю Птоломею. Заснована ним династія була грецькою по прісхожденію та культурі. При наступників Птоломея в Олександрії був побудований знаменитий маяк і створена Олександрійська бібліотека.
Після смерті Клеопатри в 30 до н. е. Є. завоювали римляни, і він став частиною Римської імперії. У країні поширилося християнство. При цьому копти зберігали прихильність своєї монофізітській вірі, незважаючи на переслідування візантійських властей.
Є. перебував під владою Візантії плоть до 7 ст., Коли на його територію вторглося арабське військо під командуванням Амра ібн аль-Іса. Завоювання Є. арабами завершилося до 641. Поступово Е. перетворився на арабомовних країну з мусульманським населенням, а копти стали християнським меншістю.
У 1517 Е. був завойований турками і став однією з провінцій Оттоманської імперії.
До кін. 18 в. Е. – об’єкт збройного суперництва між Францією і Великобританією. У 1798 в Олександрії висадився Наполеон, який прагнув підірвати вплив англійців в Індії. Однак в 1801 англійські і турецькі війська змусили армію Наполеона капітулювати. Після поразки французів у Є. англійські війська в 1807 були розбиті турками, армію яких очолював Мухаммед Алі. Однак, незважаючи на поразку, Великобританія не пішла з Е. З 1883 по 1907 Є. фактично правил англійський намісник – політичний агент і генеральний консул Евелін Баринг (з 1891 – лорд Кромер).
28 лютого 1922 Великобританія в односторонньому порядку скасувала свій протекторат над Е. і визнала його суверенною державою, залишивши за собою право забезпечувати безпеку Суецького каналу і підтримувати обороноздатність Е. У березні 1922 правитель Е. прийняв титул короля. У 1936 був підписаний англо-єгипетський договір строком на 20 років про припинення англійської окупації країни. Проте Великобританія зберігала за собою право тримати війська в зоні Суецького каналу.
У роки 2-ї світової війни Е. відігравав важливу стратегічну роль як англійська база на Близькому Сході. Німецько-італійські війська під командуванням Роммеля в 1942 вели успішні наступальні операції в Е., але були розбиті англійцями в населеного пункту Аль-Аламейн.
23 липня 1952 група молодих єгипетських офіцерів на чолі з генералом Мухаммедом Нагіб, що входили в організацію “Вільні офіцери”, здійснила безкровний переворот і захопила владу в Каїрі. 18 червня 1953 в Е. була проголошена республіка. Її першим президентом став Мухаммед Нагіб, але в 1956 він був усунений від влади групою військових на чолі з полковником Гамаль Абдель Насером. У червні 1956 він був обраний президентом Е.
Тоді ж відповідно до угоди Є. покинули останні англійські військові частини. 26 липня 1956 Насер оголосив про націоналізацію Суецького каналу. У відповідь на цей крок Ізраїль окупував Синайський півострів, а Великобританія і Франція висадили десант у районі Порт-Саїда. Лише під тиском СРСР і США було укладено перемир’я і здійснений виведення всіх іноземних військ з єгипетської території.
У 1956-58 Е. робить спробу об’єднатися з Сирією і Північним Єменом і створити союзну державу – Об’єднану Арабську Республіку. Але цей політичний союз виявився недовговічним. Уже в 1961 Сирія заявила про свій вихід
З ОАР, і союз практично розвалився. Однак назва ОАР збереглося за Е. до 1971.
5 червня 1967 спалахнула нова арабо-ізраїльська війна. У відповідь на закриття Є. проходу для суден по Тіранський протоці Ізраїль знову окупував Синайський півострів, а також захопив Голанські висоти у Сирії і окупував Східний Єрусалим.
У період правління президента Насера??були проведені реформи по націоналізації банків, страхових товариств, найбільших компаній і підприємств. У цьому плані Насер орієнтувався на СРСР. При цьому велике значення мав авторитет СРСР у світлі його основного вкладу в розгром німецького фашизму в ході 2-ї світової війни, в світлі його підтримки руху народів Азії та Африки за звільнення від колоніальної залежності. Значний розвиток отримали відносини Е. з СРСР. За сприяння останнього в Е. були побудовані багато промислових та сільськогосподарські об’єкти, в т. ч. Асуанська гребля, Хелуанського металургійний комбінат, завод з виробництва алюмінію в Наг Хамаді та ін. Налагодилися активні зв’язки в галузі військового та військово-технічного співробітництва.
Після смерті Насера??28 вересня 1970 президентом Е. став віце-президент полковник Анвар Садат. Новий президент почав проводити обмежені політичні реформи, ввів багатопартійну систему, легалізував політичні партії. У галузі економіки був проголошений курс економічної лібералізації (політика “відкритих дверей”), пріоритетний розвиток отримали економічні зв’язки з промислово розвиненими країнами Заходу. У 1972 Садат прийняв рішення про висилку радянських військових фахівців з Е.
6 жовтня 1973 єгипетські війська форсували Суецький канал з метою звільнення Синайського півострова від ізраїльської окупації. Але тільки в основному шляхом переговорів і політичних зусиль було досягнуто згоди про роз’єднання військ (18 січня 1974). Є. зберіг за собою невелику частину звільненій території Синайського півострова на схід від Суецького каналу. Велика частина Синая залишилася під контролем Ізраїлю.
У листопаді 1977 відбувся візит Садата в Єрусалим, де він виступив в ізраїльському кнесеті. У 1979 між Є. і Ізраїлем за посередництва США було підписано мирний договір.
6 жовтня 1981 Садат був убитий на військовому параді групою войовничих ісламістів. Розпочатий в Асьют заколот ісламістів був пригнічений.
13 жовтня 1981 на референдумі віце-президент Мухаммед Хосні Мубарак був обраний президентом Е. Новий президент взяв курс на розвиток відносин з усіма країнами, на відновлення зв’язків з дружніми країнами, на активізацію взаємодії з арабськими державами та ісламським світом. У внутрішній політиці Мубарак продовжив курс на обмежені політичні реформи, на лібералізацію економічного життя. З приходом Мубарака ситуація в країні в цілому стала більш стабільною, зросла активність політичних партій правого, центристського і лівого спрямування. Діяльність окремих екстремістських ісламських організацій була заборонена, що викликало з їх боку неадекватну реакцію. Вони намагалися завдати шкоди режиму шляхом організації терористичних акцій проти іноземних туристів. Влада повели жорстку лінію проти екстремістів. При необхідності вони вдавалися до придушення радикальних ісламських рухів за допомогою силових структур. Активісти екстремістських організацій піддавалися судовому переслідуванню.
26 вересня 1999 в ході референдуму Мубарак був в четвертий раз переобраний президентом Е. на новий 6-річний період (обраний в 1981, переобраний в 1987, в 1993 і в 1999).
В поч. 21 в. в Е. зберігається в цілому стабільна внутрішньополітична обстановка при активній діяльності легальних опозиційних сил. Хоча в умовах ринкової економіки в країні посилюється соціальна поляризація суспільства, наростає страйковий рух, суспільне життя протікає в рамках закону. У країні діє обмежена парламентська демократія, зберігається відносна свобода друку, легально функціонує профспілковий рух, відбувається деяке зростання рівня життя населення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)