Грунт Землі
Здорова грунт – тоненька плівочка поверхневого шару материків, яка годує все населення Землі, являє собою складний біогеоценоз – єдність мінеральної речовини, продуктів життєдіяльності організмів, повітря і води.
Такий грунту на Землі мало, всього близько 1/10 площі материків. Останнє займають снігу, льодовики, озера, неудобья, пустелі, гори, тундри і відчужені промисловою діяльністю людини землі.
У родючому грунті неодмінно живуть грунтові тварини. У кожній тонні загальної фауни грунту 600 кілограмів припадає на дощових черв’яків, тобто на кожен гектар до 2 500 тисяч особин, майже 1200 кілограмів. Решта: білі черв’яки, енхітреід, комахи, актиноміцети, амеби з кремнеземистим скелетом та інші. За 40-50 років на гектарі ріллі не залишається й грама мінеральної маси, що не облагородженою життям. За масштабом цей процес цілком можна зіставити з будь-яким потужним геологічним процесом.
Виробництво продуктів харчування поки що відстає від зростання населення планети. Майже півтора мільярда людей голодує або отримує недостатньо білкової їжі. Якщо населення досягне 8-10 мільярдів чоловік, то в найближчі 25 років людству потрібно буде виробляти в 3,5 рази більше продуктів харчування. Загальний грунтовий потенціал планети дорівнює 3,18 мільярда гектарів, половина знаходиться в тропіках. Під ріллею зайнято трохи більше мільярда гектарів.
Судячи з структурі сільського господарства, основне завдання грунту – виробництво зернових. Середня врожайність у світі досягла 1 тонни на гектар, а максимальна реальна врожайність 14 тонн на гектар. Боротьба за більшу віддачу ріллі привела до значних успіхів: у період з 1950 по 1975 роки врожайність кукурудзи в США піднялася на 63 відсотки, рису в Японії на 37 відсотків. Здвоєні врожаї пшениця – соя і пшениця – сорго в Мексиці, пшениця – рис в Індії і навіть одного сорго в Гватемалі дають до 12-14 тонн зерна з гектара, а на Філіппінах змішані посіви – 30 тонн з гектара.
За період з 1952 по 1975 роки світове виробництво зерна зросло на 93 відсотка (з 692 до 1330 мільйонів тонн), але площі посівів збільшилися лише на 17 відсотків (з 611 до 716 мільйонів гектарів). Рівень споживання зернових на душу населення різко різний (в кілограмах на рік): у Данії 1396, Канаді 938, США 805, Франції 449, Італії та Великобританії по 414, Японії 313, Індії 205.
На прикладі Японії видно, що зростання врожайності та енерговложенія в сільське господарство ставляться як 1:5; ефективність використання енергії з 1958 по 1974 рік впала з 1,27 до 0,38 (відношення врожаю до енергозатрат). Посилення енергоозброєних неминуче, але витівку в цьому, а в докорінній зміні технології.
Примітивне плем’я Нової Гвінеї дає в 116 разів більше продукції на одиницю витрат, ніж сільське господарство США, де мінімальна частка живої праці і успіхи очевидні. Потрібні нові агротехнічні прийоми, нова біоінженерія.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)