Зовнішньоекономічний сектор

Глобальна економіка складається передусім з потоків продукції, капіталу і знань між самими розвинутими країнами. Так, розвинуті країни важать близько 60% в американському експорті товарів і трохи менше 50% – в американському імпорті. Тому проблему уповільнення темпів глобалізації ці країни намагаються вирішити через посилення взаємних зв’язків. Для ЄС з його трьома десятками учасників це перш за все форсування європейської інтеграції, для НАФТА і розвинених країн Східної Азії – розширення інтеграційних зв’язків з іншими центрами тріади. Трансатлантичний зона вільної торгівлі могла б прискорити темпи економічного зростання її учасників, проте спірними моментами залишаються високі захисні мита в ЄС на ввезення сільгосптоварів і недостатній захист тут американської інтелектуальної власності, а також різні стандарти. У переговорах про створення Транс-Тихоокеанського партнерства як зони вільної торгівлі беруть участь 13 країн, 7 з яких – розвинені економіки (США, Канада, Японія, Тайвань, Сінгапур, Австралія, Нова Зеландія). Головною економічною причиною цього проекту є нездатність АТЕС створити таку зону, хоча існує і політична причина – бажання послабити зв’язку країн-учасниць з Китаєм.

Іншою істотною зовнішньоекономічної проблемою для розвинених країн є міжнародні дисбаланси. Так, у Німеччині та Японії з їх стабільно позитивним сальдо поточного платіжного балансу це викликає зростання надлишкових золотовалютних резервів і великий вивезення капіталу, ймовірно, теж надмірна. Складніше ця проблема для країн зі стабільно дефіцитним поточним платіжним балансом і перш за все тому, що вони надмірно залежать від припливу іноземного капіталу, який повинен компенсувати через фінансовий рахунок платіжного балансу дефіцит поточного платіжного балансу.

Особливо актуально це для США, де дефіцит поточного платіжного балансу, в основному за рахунок дефіциту торгового балансу, в 2005-2014 рр. коливався від 3 до 6% ВВП. Він компенсувався припливом іноземного капіталу в американську економіку, проте це потенційно небезпечна ситуація. Адже основна частина ввезення капіталу складається з покупок нерезидентами американських цінних паперів і нова криза в американській економіці може зупинити цей приплив. Звичайно, резервний статус американського долара дозволить і в майбутньому розраховуватися доларами, а не товарами і послугами за імпортовану іноземну продукцію, проте це середньострокове, а не довгострокове рішення. Тому Америці, ймовірно, доведеться підняти норму валового заощадження. За прогнозом ОЕСР, в 2015-2018 рр. вона складе в середньому 19,3% від ВВП проти 17,3% в 2007 р, і на цій основі США зможуть зменшити розрив між потребою в інвестиціях і недостатніми для цього вітчизняними заощадженнями – з 5 до 3% ВВП. Однак підвищення норми валового заощадження в США буде означати помітні зміни в економічній політиці і, перш за все, потенційне ослаблення темпів попиту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Зовнішньоекономічний сектор