Оголошений акціонерний капітал: особливості структури та обліку
Акціонерний капітал підприємства – база початкового капіталу, яка формується за рахунок випуску і реалізації цінних паперів. Формується акціонерний капітал з грошей учасників (акціонерів), об’єднаних метою отримання прибутку.
Оголошений акціонерний капітал буває підписаним і недподпісанним. Перший, в свою чергу, може бути оплаченим (формується після здійснення всіх виплат з боку покупців цінних паперів) і неоплаченим.
Неоплачений капітал – один з елементів підписаного оголошеного капіталу. По суті, це регулююча стаття балансу щодо статутного капіталу, що дозволяє учасникам підприємства отримати дані про реальний покритті (забезпеченні) оголошеного капіталу активами. Угоди, які зв’язуються зі зміною обсягу статутного капіталу, знаходять відображення на рахунку неоплаченого капіталу (рахунок 46). Тут же відображені розрахунки з учасниками за внесками, а також групою засновників. За своєю суттю неоплачений капітал – це тимчасовий рахунок, адже він підлягає закриттю за фактом розрахунку учасників (засновників) з підприємством-емітентом. Якщо ж змінюються учасники або вносяться коректування в статутний капітал, то даний рахунок відкривається знову.
Структура оголошеного акціонерного капіталу
Формування оголошеного (статутного) акціонерного капіталу багато в чому залежить від двох складових:
– виду власності;
– організаційні та правові структури.
Статутний капітал компаній, який відносяться до держвласності, формується за допомогою асигнувань, отриманих з бюджетних коштів. В якості альтернативи можуть використовуватися вклади державних компаній. Даний капітал – мінімальний обсяг майна організації-емітента, підпору певні гарантії кредиторів (власників) цінних паперів.
Статутний капітал, який базується на груповий або індивідуальної власності, формується за допомогою особистих коштів інвесторів, які стали у основи створення компанія. В такому випадку він дорівнює номінальній вартості внесених часток учасників.
Оголошений (статутний) капітал АТ формується за рахунок коштів, які повинні нести акціонери після розміщення цінних паперів. Загальна сума такого капіталу дорівнює номінальній (номінальною) вартості цінних паперів. На практиці статутний капітал – основа діяльності будь-якої структури, яка працює на принципі акціонерного товариства. Як наслідок, сам статутний капітал є віддзеркаленням частини кошти кожного з учасників (акціонерів), які беруть участь в управлінні компанією-емітентом, а також в чистого прибутку останнього.
У вартісному вираженні оцінка інвестицій з боку учасників добровільних об’єднань (корпоративних структур) являє собою один з аналогів статутного – пайовий капітал. В даному випадку кожен з інвесторів (вкладників) кооперативу, споживчого товариства або кредитної спілки носить назву пайовика.
Різниця між пайовим і статутним капіталом в тому, що в останньому випадку облік проводиться методом нарахування. У випадку з пайовим капіталом відображення в обліку здійснюється за допомогою реальної передачі вкладу кожним з учасників.
У структурі оголошеного акціонерного капіталу є і додатковий капітал – одна з частин, що утворюється в результаті:
– отримання емісійної прибутку після продажу (розміщення) цінних паперів. Цей вид прибутку знаходить відображення на 421-му рахунку;
– надходження коштів (внесків) від учасників (засновників) в обсязі, що перевищує частина акціонерів (пайовиків) в оголошеному статутному капіталі. Даний кошти знаходять відображення на 422-му рахунку;
– отримання грошей від дооцінки активів підприємства (423-й рахунок);
– формування спреду (курсової різниці) від отриманих коштів в статутний капітал в іноземній валюті (від іноземних громадян, нерезидентів). Відображається курсова різниця на рахунку 425;
– наданих безоплатно капітальних коштів (рахунок 424-й).
Особливість додаткового капіталу в тому, що його заборонено застосовувати для вирішення поточних завдань організації. Його мета – утримання обсягу капіталу підприємства-емітента цінних паперів на певному рівні.
Резервний капітал – кошти, що представляють собою відрахування від чистого доходу організації, що направляються на вирішення різних завдань (визначаються в статуті емітента). Організація, як правило, формує резерви для подальшого страхування своїх ризиків, захисту від ймовірних втрат в майбутньому (незалежно від причини – об’єктивної або суб’єктивної), а також забезпечення стабільного розвитку і зростання компанії.
Деякі компанії (в залежності від обраної форми діяльності) зобов’язані створювати резервний капітал у визначених законодавством обсягах. Наприклад, у ТОВ або ж командитних товариств має здійснюватися виділення коштів в резервний фонд в обсязі не менше 5% від чистого доходу. При цьому загальний обсяг такого фонду не повинен бути менше чверті статутного капіталу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)