ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА
“Мене все життя ваблять і хвилюють зорі –
Їхня довершена і завжди нова краса і
Таємнича мінливість, і дивовижні розповіді
Про них. Та й перші спогади мого дитинства
Починаються з зірок.”
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінничині в незаможній родині. Його дід Дем’ян був невільником пана Кочубея, котрий володів подільською землею. Надзвичайно обдарований і працьовитий він здобув собі славу великого умільця. Якось пан
Замовив майстрові виготовити дві фігури апостолів – Петра й Павла. Дем’ян вистругав з дерева двох могутніх молодих бороданів. Глянувши на них, відразу можна було сказати, що їм приємно було тримати в руках не тільки книгу, а й
Ключі від раю. Фігури поставили перед входом до маєтку. Коли про це довідали
Ся люди, то приходили подивитися на святих. І відразу пізнавали в них двох красивих дідів з рідного села. Тому й ходили туди не один раз, щоб надивитись на них. Та пан не заплатив майстрові і тоді ображений Дем’ян повантажив апостолів на віз, у власному обійсті порізав їх на дрова, хоча й жаль було надзвичайно своєї праці. Так же старався – усю душу в них вклав.
Дем’ян Стельмах втілював у собі найкращі риси українського народу: мудрість, багатогранну обдарованість, винахідливість, працелюбність, волелюбність, доброзичливість, щедрість, закоханість у красне слово і пісню.
Дем’ян завжди з охотою підтримував інтерес онука до природи завжди дбав, щоб у малого зростала шаноба до праці на землі, завжди дотримувався даного слова. Онук слухав уважно і особливо радів, коли дідусь викривляючи великі напатлані брови, обіцяв зробити малому вітряка, на вершечку якого розправить крила й гордо підніме голову молодий лебідь.
А що вже говорити про Миахйликову бабусю! Скільки її руки ділечка переробили. Кревно уболівали за деревами в саду, розмовляла з ними наодинці, як з близькими рідними; хлопчикові іноді здавалося, що старенька молиться за кожну вишеньку, яблуню, грушу, сливу.
Батько письменника – Панас Дем’янович – в період російсько-японської війни був нагороджений Георгієвським хрестом за проявлений героїзм.
Спливе за водою більше ніж півстоліття; виступаючи в березні 1962 року в Одеському університеті, Михайло Панасович скаже:
“Я не соромлюсь а горджусь тим що в мене прості трудівники землі виступають мислителями, бо той, хто щодня встає раніше сонця, працює під сонцем, біля жита-пшениці і меду і нас годує своїм добрим хлібом, не може не бути філософом. Зокрема таким філософом був в мій батько”.
Про мати свою Михайло Панасович не переставав повторювати, що все
Краще в нього – від неньки Трепетна любов до природи, до праці, уважність, гостинність, щедрість. “Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні, перед людяністю, скромністю, і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу, голову. Не наю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазілюваних. Потрісканих рук.”
Михайло Стельмах дійсно народився в селі Дяківці на Віннічині. Але до восьми років мешкав в Одесі на Херсонській вулиці. У двадцяті роки Стельмахи виїхали з Одеси.
Чарівна природа рідного Прибужжя і невмируща народна пісня найбільше запали в серце вразливого хлопчика, сколихнули його найніжніші струни.
Михайлик самотужки навчився читати і писати. Вже тоді хлопчик збагнув, що книжка – неоцінений скарб, і вся його дитяча винахідливість була спрямована на те, щоб здобути книжку, познайомитися з чародійним друкованим словом.
В 1921 році хлопчик пішок до школи. Його відразу взяли в другий клас. Жити і вчитися було важко. Йшла громадянська війна. У Стельмахів на свю родину були одні чоботи. І Панас Дем’янович у зимову хвищу мусив носити Михайлика до школи на руках.
По закніченні початкової сільської школи Стельмах вступає в школу колгоспної молоді. В 1928 році він очолює в Дякійвському колгоспі бригаду з колишніх наймитів. Від світанку до вечора він працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками – студіює агрономію. Проте все владнішим стає бажання бути вчителем. Спершу Михайло навчається в Вінницькому педагогічному технікумі потім в педагогічному інституті.
Через те, що батько був нагороджений Георгієвським хрестом, Стельмаха виключили з комсомолу. Але справедливість була відновлена в 1933 бідняцький син перший в Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут.
Дві зими Стельмах учителював в школах рідного Поділля. Перші поезії надрукував в 1936 році.
В 1941 році вийшла в світ перша збірка поезій “Добрий ранок.”
Другу світову війну рядовий Михайло Стельмах зустрів під Полоцьком на білоруській землі. Все пережите у дні війни через багато років відтворить він у романах “Правда і кривда” та “Дума про тебе”.
Після поранення від був визнаний непридатним до служби в армії. Та Михайло Панасович повертається на фронт кореспондентом газети “За честь Батьківщини”. Біля Рави-Руської, на Львівщині, знову тяжке поранення…
У Воронежі та Уфі в 1942 році виходять дві Стельмахові збірочки фронтових поезій – “Провесінь” і “За ясні зорі” (за редакцією Максима Рильського) , а в 1944 році у Москві в перекладі російською мовою збірка “Украине вольной жить”. У 1944 році побачила світ його збірка оповідань “Березовий сік (за редакцією Юрія Яновського).
З кінця 1945 року Михайло Стельмах працює як фольклорист на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Академій наук. В 1951 році побачив світ роман-хроніка “Велика рідня”.
В 1961 році публікується роман Коломийське медичне училище імені Івана Франка
Стельмаха “Правда і кривда (Марко Безсмертний)”, “Дума про тебе” з’явилася друком в 1969 році, дев’ятьма роками пізніше – “Чотири броди”.
Стельмах успішно працює в жанрі повісті. Перед усім це “Над Черемошем” (1952) та автобіографічна дилогія “Гуси-лебеді летять…”(1964)
У драматургію Михайло Панасович прийшов від поезії і прози. Перший його драматичний твір – лірична комедія “Золота метелиця” (1955) про працю вчених і колгоспників.
В 1959 року Стельмах за романом “Кров людська не водиця” створює одноіменну драму. Прозові твори “Правда і кривда” “Дума про тебе” стали основою драматичних творів з одноіменною назвою.
“Зачарований вітряк” (1967), “На Івана Купала” (1966), “Кум королю” (1967) Повісті “Над Черемошем” та “Гуси-лебеді летять…” екранізовано
Михайло Панасович Стельмах обирався депутатом Верховної Ради колишнього СРСР. Письменник нагороджений багатьма орденами і медалями. У 1978 році його обрано академіком Академії наук України. Він лауреат кількох
Державних премій.
27 вересня 1983 року перестало битися серце Михайла Панасовича.
Одержуючи диплом лауреата найвищої премії Стельмах схвильовано говорив:
“Стою перед вами, зачарований людською красою, і красою вечірніх дівочих пісень, і красою сонця у небі, і красою матері з дитиною, і красою своєї матері-землі, і красою діянь і звершень мого безсмертного народу”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)