Юрій Яновський (1902 – 1954) – Літературний процес першої третини XX ст. (1900 – 1930)
Юрій Іванович Яновський – митець широкого діапазону – прозаїк, поет, драматург, публіцист.
Біографічні відомості
– 27 серпня 1902 р. – народився в с. Майєровому на Єлисаветградщині в заможній селянській родині.
– 3 6-ти років навчання в Нечаївській парафіяльній школі.
– 3 1911 р. навчання в Єлисаветградському реальному училищі.
– 3 10 років починає писати поезії російською мовою.
– 1 травня 1922 р. – вперше надруковано вірш російською мовою “Море” у газеті “Пролетарська правда” (псевдонім автора – Георгій Ней).
– 1922 р. – вступ до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет; відвідує літературний гурток.
– Лютий 1924 р. – у газеті “Більшовик” надруковано вірш українською мовою “Дзвін”.
– 1925 р. – вихід першої збірки оповідань “Мамутові бивні”; Яновський – головний редактор Одеської кінофабрики.
– 1926 – 1929 рр. – робота над романом “Чотири шаблі”.
– 1927 р. – повість “Байгород”, збірка оповідань “Кров землі”.
– 1928 р. – видано роман “Майстер корабля”.
– 1928 р. – вихід єдиної поетичної збірки “Прекрасна Ут”.
– 1930 р. – цикл нарисів “Голлівуд на березі Чорного моря”.
– 1935 р. – завершив роботу над романом у новелах “Вершники”.
– 1937 р. – п’єса “Дума про Британку”.
– 1940 р. – збірка оповідань “Короткі історії”.
– 1942 р. – драма “Син династії”.
– 1944 р. – збірка “Земля батьків”.
– 1947 р. – роман “Жива вода” (після обговорення на пленумі Спілки письменників України заборонили).
– 1948 р. – збірка “Київські оповідання”.
– 1954 р. – “Нова книга”.
– 1954 р. – п’єса “Дочка прокурора”.
– 25 лютого 1954 р. – помер, похований на Байковому кладовищі.
Огляд творчості
“Вершники” (1935)
Жанр: роман у новелах.
Новели: “Подвійне коло”, “Шаланда в морі”, “Лист у вічність”, “Дитинство”, “Чубенко – командир полку”, “Батальйон Шведа” та ін., які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.
Особливості роману:
– роман скомпонований із самостійних розділів – восьми новел;
– відсутність хронологічної послідовності у розгортанні подій;
– використання кінематографічного прийому “напливу”, поетичних рефренів, ліричних відступів;
– має ознаки героїчної пісні, думи, новели (“Вершники” – новаторське продовження традицій народних дум);
– виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах;
– поєднання новел головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови;
– головний мотив – розпад людського роду, що почався з революцією;
– викриття більшовицької ідеології, яка пропагує класову боротьбу;
– відтворені ситуації драматизму (братовбивча війна, порушення батькового принципу “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”) тощо.
Особливості новели “Подвійне коло”:
– новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);
– фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець – петлюрівець, Андрій – денікінець, Опанас, Сашко – махновці, Іван – більшовик) – різні ідеології;
– умовна присутність батьків (на 1-му плані – битви братів, на задньому – те, що про це думають батьки);
– велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);
– автор не зосереджує уваги на ході баталій: Яновського цікавить результат битви і словесна дуель між братами тощо.
Роман у новелах – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом.
Стислий переказ новели “Подвійне коло”
У першій новелі “Подвійне коло” розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.
“Був серпень 1919 р. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко”. Так сталося, що в цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки… Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою відповів брат братові: “Рід – це основа, а найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!” “Нічого, – втішається Оверко, – рід переведеться, держава стоятиме”. І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять. А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини – Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування: “…рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?” “Проклинаю тебе”, – гукнув Оверко, повторяючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, – обом братам яму викопав. “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав”. То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей. Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що “скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних”. Він виголошує славу радянській владі і Червоній армії, він вважає, що правда тільки на його боці. “Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря”. Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась “правда” Івана. “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”. Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з-під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. “Одного роду, – сказав [комісар] Герт, – та не одного з тобою класу”. Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни – розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка “правда”, якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей – ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог – чи не завелика для нашого народу, для нації?
У новелі “Шаланда в морі” майстерно створено образ старої Половчихи, сильної жінки, вірної дружини, яка виглядає з моря свого чоловіка Мусія Половця. Вона сподівається на його порятунок, просить навіть море допомогти, їй не завадить ні вітер, ні життєві негаразди. У думках Половчихи кадр за кадром проходить її життя: вона згадує своїх синів, кожного з яких любить по-своєму. Думаючи, що чоловік загинув, жінка тримається мужньо.
Мусій Половець врятований надією і любов’ю Половчихи. У кінці новели подружжя йде, ніжно обнявшись.
Стислий переказ новели “Шаланда в морі”
Віє степом вітер-трамонтан. От і зараз “трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були гарні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки…” Насувався шторм. А на березі стояла стара Половчиха, “одежа на ній віялась, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, як у пісні”. Вона вирядила у море свого чоловіка Мусія і тепер виглядала його, а серце її калатало так, що ладне було вискочити з грудей. Море зажерливо ревло, схопивши її чоловіка, і вона подумки благала: “Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла”. Здавалось, цілі віки минули, віки чекання, поки з’явилася шаланда в морі, що ледве виднілася серед хвиль. Часом вона надовго ховалася за водяними горбами, потім з’являлася і знову впірнала, мов у безодню. Шаланда боролася з морем. У ній був Мусій Половець з якимсь чоловіком. Вони з усіх сил добивалися до берега, на якому зібралася вся артіль, з селища прибігли діти. Вони переживали, та нічим не могли допомогти у таку негоду. І от нарешті шаланда наблизилася, і Половчиха побачила, як зламалося весло, як шаланду перекинуло хвилею і на поверхні показалася лише одна голова. Шаланда блукала догори кілем, а хтось плив наввимашки до берега крижаним морем. Йому на допомогу кинулися рибалки. І от на берег нарешті вилізли стомлені люди і серед них – чужа людина, що була на шаланді разом із Мусієм. Половчиха впізнала Чубенка. “Товариші, – сказав Чубенко через силу, – я плачу за героєм революції, що визволив мене з французької плавучої тюрми”. І всі пішли від моря. Лише стара Половчиха залишилася стояти на березі. Душа її скам’яніла. Там загинув її чоловік. Думки її поринули у ті далекі щасливі роки, коли вони побралися, коли народилися їхні сини. Сини. Кожен з них був їй рідним і згадувався чимось своїм. Кожний був їй дорогим. Давно нічого про них не чула Половчиха. “Тільки Іван працює на заводі і робить революцію…” А інші? Що сталося з ними, чи живі вони? Самотньо стояла жінка наодинці зі своїми думами. Та ось їй здалося, що шаланда ніби наблизилась до берега. Жінка подумала, що треба б почекати, може, шаланду приб’є до берега, то треба витягти її. Без неї риби не наловиш. Вона спустилася до моря, по коліна зайшла у воду і тільки тоді побачила за шаландою якесь чорне лахміття. “Ну що ж, – подумала вона, – буде хоч над чим потужити”. Не кожній дружині рибалки випадало таке. Гинули чоловіки у морі. Та нараз вона почула голос, стомлений голос її чоловіка… Мусій розповів їй, як хотів врятувати шаланду, тому й сховався під кілем, щоб Чубенко сам плив до берега. А той усе пірнав та гукав, а потім і справді поплив до берега. Вони удвох з дружиною витягли під крижаним вітром шаланду, як робили усе життя – удвох. Берег був порожній. “І подружжя Половців пішло до домівки. Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено і дружно, як ходили ціле життя”. Хай там хто що говорить про “дві правди”, у них вона одна на двох, бо вони – родина.
Тест № 35
1. Яким псевдонімом підписав Ю. Яновський свою першу поезію “Море”?
А Юрій Майоров;
Б Георгій Яновський;
В Георгій Ней;
Г Юрій Юрченко.
2. Укажіть назву поезії українською мовою, що вийшла друком у 1924 р.
А “Прекрасна Ут”;
Б “Дзвін”;
В “Море”;
Г “Земля батьків”.
3. Укажіть назву книжки оповідань Ю. Яновського, що побачила світ у 1925 р.
А “Гамбург”; В “Київські оповідання”;
Б “Вершники”; Г “Мамутові бивні”.
4. Визначте жанр твору “Вершники”.
А Роман у віршах;
Б роман-хроніка;
В роман-епопея;
Г роман у новелах.
5. Укажіть персонажа роману “Вершники”, в уста якого Яновський вклав такі слова “Рід розпадається, а клас стоїть”
А Мусій Половець;
Б Андрій Половець;
В Іван Половець;
Г Оверко Половець.
6. Кому з персонажів твору “Вершники” належать слова: “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”
А Оверку;
Б Андрію;
В Панасу
Г Івану;
Д Мусію
7. Хто виходить переможцем у боротьбі (за новелою “Подвійне коло” з роману “Вершники)?
А Панас;
Б Оверко;
В Андрій;
Г Іван;
Д Сашко.
8. Сентенція “Людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити” є ідейно провідною у творі Ю. Яновського:
А “Вершники”;
Б Чотири шаблі”;
В Майстер корабля
Г “Байгород”;
Д “Дочка прокурора”
9. Укажіть, який із творів не є новелою з роману “Вершники”.
А “Поворот”;
Б “Дитинство”;
В “Батальйон Шведа”;
Г “Шаланда в морі”;
Д Лист у вічність”.
10. Що лежить в основі “правди громадянської війни” (за новелою “Подвійне коло”)?
А Право на вбивство заради ідей;
Б братні стосунки між родичами;
В убивство заради багатства;
Г ідейна узгодженість на прикладі однієї родини;
Д відходження від політичних ідей заради збереження “згоди” між братами.
11. Розмістіть етапи життя і творчості Ю. Яновського в правильному порядку.
А Ю. Яновський – головний редактор Одеської кінофабрики
Б Здобуття освіти в Єлисаветградському реальному училищі
В Вихід роману “Жива вода”
Г Ю. Яновський як член ВАПЛІТЕ
Д Написання “Київських оповідань”
12. Установіть відповідність між персонажем новели “Вершники” і його ідейною приналежністю
1.Оверко | А махновець |
2.Андрій | Б більшовик |
3.Іван | В петлюрівець |
4.Панас | Г денікінець |
(2 votes, average: 4.50 out of 5)