“Як одного разу я ходив за грибами” – твір

Я дуже люблю гриби, в будь-якому вигляді. Найулюбленіші для мене, як не дивно, не шляхетні білі, а прості опеньки. Ще більше мені подобається їх збирати. Тому, що просто купуючи гриби на ринку, ти позбавляєш себе задоволення пройтися в тиші по осінньому лісі, вдихнути аромат опалого листя або хвої. Мені здається, це ні з чим незрівняне відчуття.

Головний мій однодумець і наставник в цій справі – мій дідусь. Він вже багато років збирає гриби, дуже добре на них знається і завжди знає, де найкраще шукати.

Коли приходить грибний сезон, ми завжди виділяємо кілька вихідних на поїздку в ліс.

Цієї осені ми вже встигли з’їздити за опеньками. Встали рано вранці, щоб встигнути на електричку. Запаслися бутербродами та чаєм, взяли пакети і рушили в дорогу. В цей раз ми були не далеко, всього в двадцяти хвилинах їзди від міста.

Вийшовши з електрички, ми перетнули залізничне полотно і заглибилися в ліс. Коли я туди зайшов, мені в обличчя відразу пахнула непередавана суміш ароматів, серед яких був і грибний. Я відразу зрозумів, що гриби тут є. Ми відійшли один від одного, щоб не заважати і пішли на пошуки. Першу сімейку опеньків знайшов я. Вони виросли прямо на старому пні. Я зрадів і акуратно зрізав видобуток. Взагалі, в листяному лісі не дуже легко шукати, адже гриби – це майстри маскування. Вони ховаються під листям, і їх часто просто непомітно.

Ми ходили з дідусем близько двох годин. За цей час встигли набрати повні пакети грибів, серед яких в основному були опеньки, але траплялися і маховики, а дідусь знайшов навіть один білий. Присівши на старе повалене дерево, ми перекусили. Гарячий чай виявився дуже до речі, тому що погода була сирою і я встиг добряче продрогнуть.

Повернувшись додому, ми розклали свій улов на кухонному столі і довго чистили. Частину грибів насмажили з картоплею, а решта замаринували на зиму. Обожнюю гриби!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Як одного разу я ходив за грибами” – твір