Характеристика річки Меконг
Меконг – головна річка півострова Індокитай, що протікає по території шести держав. Колиска древніх цивілізацій, найважливіша транспортна артерія і джерело зрошення рисових плантацій. Сьогодні Меконг знаходиться під загрозою обміління, а в його водах знаходять небезпечні відходи життєдіяльності людини.
Меконг – четверта за довжиною річка Азії і восьма серед річок усього світу. Вона протікає по територіях Китаю, Бірми, Лаосу, Таїланду, Камбоджі та В’єтнаму і є найбільшою річкою півострова Індостан і важливою водною артерією, що зв’язує кілька азіатських держав. Довжина річки становить близько 4500 км, площа басейну – 810 тис. Км².
Меконг бере початок на Тибетському нагір’ї, на хребті Тангла. Він несе свої води по глибоких ущелинах Сіно-Тибетських гір (Сичуаньський Альп), перетинає Юньнаньское нагір’я і досягає західних сходинкоподібних відрогів гір Чионгшон, розташованих на сході півострова Індостан, на територіях В’єтнаму і Лаосу. Далі Меконг виходить на камбоджійських (або кампучийского) рівнину, утворену алювіальними і озерними відкладеннями. Тут русло річки долає порожисті ділянки, утворюючи каскад водоспадів і водоскатов. Висота падіння води становить 15-21 м, а ширина річки в цьому місці сягає 1,7 м. Далі Меконг несе свої води по території Камбоджі. Тут він розпадається на кілька рукавів, що утворюють дельту довжиною близько 500 км.
Меконг має багато приток, найбільші з яких – Мун, Тонлесап, Бангхіанг і Бассак. В районі Стингтраенга в нього впадають притоки Конг і Сан. У столиці Камбоджі, міста Пномпеня, зливаються з Меконгом Тонлесап і Бассак утворюють чотири рукави (лику). До Пномпеня річка носить назву Верхній Меконг, далі починається Нижній Меконг.
На території Камбоджі Меконг разом з притоками утворює розгалужену мережу рукавів і каналів, придатних і дуже зручних для судноплавства, яке не припиняється протягом всього року. Вище міста Кратьех регулярне судноплавство порушується численними порожистими ділянками.
Таким чином, безперебійна навігація на цій річці можлива протягом 700 км, а під час повені – на 1600 км. Крім цього, 350-кілометрову ділянку до Пномпеня зручний для морського судноплавства.
Харчування Меконгу і його приток здійснюється за рахунок опадів, що випадають, тому під час рясних мусонних дощів рівень води в нижній течії головної ріки та впадають в неї водних артеріях значно підвищується (до 10-15 м). У цей період, що триває з червня по жовтень, змінюється природний напрям руху вод Меконгу: по річці Тонлесап вони рухаються до озера Тонлесап, що виконує функцію природного водоймища. У цей період жителі Камбоджі (кхмери) відзначають свято повернутих вод, який проходить дуже весело.
У долині Меконгу багато великих заболочених ділянок і невеликих озер, які грають важливу роль в регулюванні стоку річки. Ці водойми повідомляються з Меконгом за допомогою природних або штучно створених каналів. Під час літньо-осіннього паводку річкові води, що несуть багато зважених часток, заливають велику рівнину, а надлишок води поглинається озерами, в період спаду вода повертається з озер назад в Меконг.
Під час розливу долина річки на відстані 2 км від русла покривається шаром родючого мулу, придатного для вирощування цінних сільськогосподарських культур. Так, розлив Меконгу регулює час посадки різних сортів рису: в період затоплення в прибережних районах висаджують рис дощового сезону, або сриу Восса, а також плаваючий рис, якщо підйом рівня води відбувається не дуже швидкими темпами. Спад води супроводжується посадкою рису сухого сезону, або сриу пранг.
Крім того, річкові розливи створюють сприятливі умови для рибальства: в період паводку риба через канали потрапляє в озера, де є всі умови для нересту, в результаті до часу спаду води ці природні водойми перетворюються в багаті рибні угіддя.
Річка Меконг, що стала колискою для багатьох цивілізацій Індокитаю, до сих пір недостатньо вивчена, нові відкриття вчених, що працюють в цих краях, трапляються постійно.
Найбільша річка півострова Індокитай, Меконг, що протікає по території шести країн, бере свій початок в льодовиках тибетського гірського хребта Тангла, на висоті приблизно 6500 м. Меконг перетинає Юньнань-ське нагір’я, відроги масиву Чионг-шон, плато Корат і Боловен, камбоджійський рівнину і двома основними рукавами впадає в Південно-Китайське море. Вихід річки з гірських ущелин на рівнину утворює каскад водоспадів і порогів, які отримали назву Кон. Дельта Меконгу в Південно-Китайському морі сильно пересічена і заболочена. Живлять річку мусонні дощі, а в верхів’ях – льодовики і снігу Тибету.
Перший візит європейця в ці краї відзначений 1540 г. Однак португалець Антоніо де Фаріа навряд чи підходив на роль дослідника – в нечисленних джерелах його називають піратом. Інтерес європейців до серйозного дослідження басейну Меконгу виник тільки в 1866, коли французький дослідник і дипломат Ернест Дудар де Лагре (1823-1868) організував і очолив Комісію з дослідження Меконгу. Основною метою Комісії було названо “встановлення меж давньої Камбоджі у відповідності з традиційними збірниками та розташуванням основних руїн”. Однак Де Лагре помер в 1868 р в Юн-нані (Китай), не завершивши експедиції. Його помічник Марі Жозеф Франсіс Гарньє (1839-1873), дослідник і морський офіцер, продовжив експедицію і за її підсумками в 1873 році видав книгу “Подорож дослідника”.
Одним з результатів експедиції, що пройшла від гирла Меконгу до Юнь-наня, стало відкриття, що судноплавство по Меконгу – складне завдання. Сильна течія, постійно виникають нові мілини, безліч приток, в яких важко орієнтуватися, доставили французької експедиції чимало неприємностей.
Відомий російський дослідник Центральної Азії Петро Кузьмич Козлов (1863-1935) зробив докладний опис витоків Меконгу в Тибеті в 1900 р
Однак в XX в. дослідження Меконгу було серйозно ускладнено – військові конфлікти в басейні річки (Індокитайська війна – 1946-54 рр.;
Друга индокитайская війна – 1957-1975 рр.; режим Пол Пота і Йенг Сарі в Камбоджі – 1975-1979 рр.) виключали можливість повномасштабної наукової роботи.
Тільки в 1994 р французький дослідник Мішель Пессель (1937) і його експедиція знайшли історичний джерело Меконгу, слідуючи по Чорному Меконгу – історично головному руслу річки. У 2004 р китайські дослідники повідомили про відкриття географічного, тобто найбільш віддаленого від гирла, витоку Меконгу, що лежить в верхів’ях Білого Меконгу.
А фахівці Всесвітнього фонду дикої природи в 2008 р оголосили, що за останні десять років в басейні Меконгу виявлено не менше 1068 нових видів рослин і тварин. Ці дослідження дозволили припустити, що біорізноманіття цього регіону порівняно з природним багатством басейну Амазонки.
Річка, від якої залежить саме життя мешканців її басейну, в тому числі і людини, сьогодні сама знаходиться в залежності від здатності держав її басейну зберегти природний баланс Меконгу.
Під егідою ООН з 1957 р Камбоджа, В’єтнам, Лаос і Таїланд здійснюють співробітництво в рамках
Комісії по річці Меконг, яке тривало навіть в роки війни у В’єтнамі. У 1995 р цими країнами було підписано Угоду про співпрацю зі сталого розвитку басейну річки Меконг. Однак ці чотири країни не контролюють верхів’я басейну річки, а Китай і М’янма, частина території яких знаходиться якраз в верхів’ях Меконгу, Угода підписати відмовилися.
В роботі Комісії, створеної в рамках Угоди на міждержавному рівні, КНР і М’янма беруть участь як партнери. Вони не приймають на себе зобов’язань звітувати у своїх діях по використанню можливостей Меконгу перед іншими країнами басейну річки.
Сьогодні, навесні 2010 р, громадські організації та ЗМІ країн басейну річки Меконг назвали причиною катастрофічного обміління річки, що загрожує екологічною та економічною катастрофою всьому регіону, недавно побудовані Китаєм в верхів’ях Меконгу три гідроелектростанції. Те, що на Меконг практично перервано судноплавство, пов’язують з небажанням Китаю випустити частину збереженої в водосховищах води. Саме це, на думку експертів, призводить до того, що нижче за течією річка висихає зі швидкістю, занадто великий навіть для спекотного сезону.
Якщо врахувати, що КНР планує побудувати всього вісім ГЕС на своїй ділянці річки, четверта з яких почне працювати вже в 2010 р, то тривога сусідніх країн бачиться цілком обгрунтованою. Вже є думка, що останнім обміління – найстрашніше за десятки років.
Однак китайська сторона в особі заступника міністра закордонних справ КНР Ху Чжангуя заявила, що “китайські ГЕС не можуть бути основною причиною обміління Меконгу”. Китайська позиція пояснюється тим, що тільки 13% води Меконгу приходить з території Китаю, а решті стік формується за рахунок дощів, що збираються притоками Меконгу на територіях країн, розташованих нижче за течією річки, ніж КНР.
Міжнародна Комісія по Меконгу в березні 2010 р заявила, що обміління Меконгу викликано незвично сильною засухою в Таїланді і Лаосі. Але є експертна думка, що в сезон, коли дощів в Таїланді, Лаосі, Камбоджі та В’єтнамі мало, саме вода з Китаю стає вкрай необхідною для нормального функціонування Меконгу. У будь-якому випадку країнам басейну Меконгу доведеться знайти взаємоприйнятні рішення, оскільки розділити їх інтереси неможливо. Адже Китай зацікавлений як в збереженні прибережної торгівлі, так і в урожаї рису у своїх сусідів, чималу частину яких він купує.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)