Персей і медуза Горгона
Полідект замислив насильно взяти собі в дружини прекрасну Данаю, але Даная ненавиділа суворого царя Полідекта. Персей заступився за свою матір. Розгнівався Полідект і з цього часу він думав лише то про одне – як згубити йому Персея. Зрештою жорстокий Полідект вирішив послати Персея по голову горгони Медузи. Він закликав Персея і сказав йому:
– Якщо ти справді син громовержця Зевса, то чи не відмовишся зробити великий подвиг. Серце твоє не здригнеться ні перед якою небезпекою. Доведи ж мені, що Зевс – твій батько, і принеси мені голову горгони Медузи. О, вірю я, Зевс допоможе своєму синові!
Гордо глянув Персей на Полідекта і спокійно відповів:
– Добре, я здобуду тобі голову Медузи.
Відправився Персей в далекий шлях. Йому потрібно було досягти західного краю землі, тієї країни, де панували богиня Ніч і бог смерті Танат. У цій країні жили і жахливі горгони. Все тіло їх вкривала блискуча і міцна, як сталь, луска. Жоден меч не міг розрубати цю луску, тільки вигнутий меч Гермеса. Величезні мідні руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замість волосся ворушилися з шипінням отруйні змії. Особи горгон, з їх гострими, як кинджали, іклами, з губами, червоними, як кров, і з палаючими люттю очима б чи повні такої злості, були такі жахливі, що в камінь обернеться кожний одного погляду на горгон. На крилах із золотими блискучими перами горгони швидко носились у повітрі. Горе людині, яку вони зустрічали! Горгони розривали її на шматки своїми мідними руками і пили її гарячу кров.
Важкий, нелюдський подвиг мали здійснити Персею. Але боги Олімпу не могли дати загинути йому, синові Зевса. На допомогу йому з’явився швидкий, як думка, посланець богів Гермес і улюблена дочка Зевса, войовниця Афіна. Афіна дала Персею мідний щит, такий блискучий, що в ньому, як у дзеркалі, відбивалося все; Гермес дав Персеєві свій гострий меч, який рубав, як м’який віск, саму тверду сталь. Вісник богів указав юному героєві, як знайти горгон.
Довгий був шлях Персея. Багато країн пройшов він, багато бачив народів. Нарешті дійшов він до похмурої країни, де жили старі грайї. Один тільки око і один зуб мали вони на всіх трьох. По черзі користувалися вони ними. Поки око було в однієї з грай, дві інші були сліпі, і зряча грайя вела сліпих, безпорадних сестер. Коли ж, вийнявши око, грайя передавала його по черзі, всі три сестри були сліпі. Ці-то грайї охороняли шлях до горгон, тільки вони одні знали його. Тихо підкрався до них у темряві Персей, і, за порадою Гермеса, вирвав в однієї з грай чудесне око саме в ту мить, коли вона передавала його своїй сестрі. Скрикнули грайї від жаху. Тепер вони всі троє були сліпі. Що робити їм сліпим і безпорадним? Почали вони благати Персея, заклинаючи його всіма богами, віддати їм очей. Вони готові були зробити все для героя, лише б він повернув їм їх зі кровищі. Тоді Персей зажадав у них за повернення очі вказати йому шлях до горгон. Довго вагалися грайї, але довелося їм, щоб повернути собі зір, вказати цей шлях. Так дізнався Персей, як потрапити йому на острів горгон, і швидко рушив далі.
Під час подальшого шляху прийшов Персей до німф. Від них отримав він три подарунка: шолом володаря підземного царства Аїда, який робив невидимим кожного, хто його одягав, сандалі з крилами, за допомогою яких можна було швидко літати по повітрю, і чарівну сумку: ця сумка то розширювалася, то стискалася, дивлячись по величиною того, що в ній лежало. Одягнув Персей крилаті сандалі, шолом Аїда, перекинув через плече чарівну сумку і швидко понісся в повітрі до острова горгон.
Високо в небі нісся Персей. Під ним стелилася земля з зеленими долинами, де срібними стрічками вилися річки. Міста виднілися внизу, в них яскраво виблискували білим мармуром храми богів. Вдалині височіли гори, вкриті зеленню лісів, і, як алмази, горіли в променях сонця їх вершини, вкриті снігом. Вихором мчить Персей все далі і далі. Він летить так високо, що не злітають і орли на своїх могутніх крилах. Ось блиснуло вдалині, як розплав ленное золото, море. Тепер над морем летить Персей, і шум морських хвиль ледь вловимим шелестом доноситься до нього. Ось уже не видно землі. У всі сторони куди тільки вистачає погляду Персея, розкинулась під ним рівнина вод. Нарешті в блакитний дали моря чорною смужкою показався острів. Все ближче він. Це острів горгон. Щось нестерпним блиском виблискує в променях сонця на цьому острові. Нижче спустився Пер сей. Як орел, ширяє він над островом і бачить: на скелі сплять три жахливі горгони. Вони розкинули у сні мідні руки, вогнем горять на сонці їх сталева луска і золоті крила. Змії на їх головах ледве ворушаться у сні. Швидше відвернувся Персей від горгон. Боїться побачити він їх грізні обличчя – адже один погляд, і в камінь обернеться він. Взяв Персей щит Афіни Паллади – як у дзеркалі, відбилися в ньому горгони. Яка ж із них Медуза? Як дві краплі води схожі один на одного горгони. З трьох лише Медуза смертна, тільки її можна вбити, Задумався Пер сей. Тут допоміг Персею швидкий Гермес. Він вказав Персею Медузу і тихо шепнув йому на вухо:
– Швидше, Персей! Сміливіше спускайся вниз. Он, крайня до моря Медуза. Висівки їй голову. Пам’ятай, не дивись на неї! Один погляд, і ти загинув. Поспішай, поки не прокинулися горгони!
Як падає з неба орел на намічену жертву, так кинувся Персей до сплячої Медузи. Він дивиться в ясний щит, щоб певніше завдати удар. Змії на голові Медузи зачули ворога. З грізним шипінням піднялися вони. Поворушилась у сні Медуза. Вона вже розплющила очі. У цю мить, як блискавка, блиснув гострий меч. Одним ударом відрубав Персей голову Медузи. Її темна кров потоком хлинула на скелю, а з потоками крові з тіла Медузи піднявся до неба крилатий кінь Пегас і велетень Хрісаор. Швидко схопив Персей голову Медузи і сховав її в чудову сумку. Звиваючись в судомах смерті, тіло Медузи впало зі скелі в море. Від шуму його падіння прокинулись сестри Медузи, Стейно і Евріала. Махнувши могутніми крилами, вони злетіли над островом і палаючими люттю очима дивляться кругом. Горгони з шумом носяться по повітрю, але безслідно зник убивця сестри їх Медузи. Жодної живої душі не видно ні на острові, ні далеко в море. А Персей швидко нісся, невидимий у шоломі Аїда, над шумливим морем. Ось вже мчить він над пісками Лівії. Крізь торбину просочилася кров з голови Медузи і падала важкими краплями на пісок. З цих крапель крові породили піски отруйних змій. Все кругом кишіло ними, все живе кидалося тікати від них; змії звернули Лівію в пустелю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)