КАЗКА – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Як купала мене мати у любистку, трусив зорi Див iз лану у колиску. Схиляв голову весняну голий мiсяць до маленьких моїх нiжок в купiль свiжу. Вода з мiсяця збiгала на малого, нiби срiблом полоскала тепле лоно. Як скупала мати сина, то мiж зорi положила у колиску, як у полi: Як у полi, на могилi коло яру, у пшеницю клосисту серед лану. Та в купелi моє серце залишилось, й мати вилила з водою пiд калину. М’ячi срiбнi кругом серця впали в трави солов’ї їх покотили на дзеркала. Ромен-зiлля зросло з серця в росах кутих, йому в листя упав мiсяць з озер гнутих. Погойднулось ромен-зiлля на все поле, свою голову вмочило в синє море. З моря сокiл тодi степом нап’яв крила, з крил тумани поспадали скiзь по нивах. Й ромен-зiлля стало в’януть у туманах: Iшла дiвчина й зiрвала його в травах. Тепер дiвчину шукаю в теплих зорях дзвоню в роси, з поля босий в синi гори!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

КАЗКА – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА