ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО – ЗАГАДКОВА, ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ
Подумаймо разом
Чи розповідав тобі хтось із дорослих про своє дитинство? Як ти думаєш, навіщо? У твоєму житті є щось таке, про що хотілося пам’ятати завжди? Психологи стверджують, що саме в дитинстві формується не лише характер, а й погляд людини на світ, поведінка в майбутньому дорослому житті. Пригадай, як ти прокидаєшся вранці. Чи маєш відчуття, що все найосновніше – попереду? Дитячі роки людини можна порівняти з ранковою порою, коли ти маєш зробити безліч усяких справ, коли ти на щось натхненно сподіваєшся і з великим нетерпінням чекаєш. Справді, дитинство – дивовижна, неповторна пора, за якою шкодуєш лише тоді, коли вона промайне. Тоді у той чарівний світ можна повернутися хіба що уявою. Оживити його, зафіксувати довершеним художнім словом можуть не всі письменники, хоча багато хто пробує. Найкраще це вдалося Олександру Довженкові в повісті “Зачарована Десна”. Мабуть, тому, що він був надзвичайно талановитою людиною.
Олександр Довженко (1894-1956) – відомий у світі український кінорежисер, сценарист, письменник. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля” в 30-х роках XX ст. з великим успіхом демонструвалися в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині.
У 1958 р. на підсумковому кінофестивалі Всесвітньої виставки в Брюсселі (Бельгія) серед 12 найкращих фільмів “усіх часів і народів” була названа “Земля” – німий фільм О. Довженка. Він започаткував новий напрям у світовому кіномистецтві – поетичне кіно.
Митець народився в мальовничому с. Сосниці на Чернігівщині, що знаходиться на березі річки Десни, у родині неписьменних селян. Батьки мали 14 дітей, з яких вижило лише двоє – Сашко і сестра Поліна, що стала лікарем. Велика дружна родина не вилазила зі злиднів, але ніколи не втрачала людську гідність, а світ завжди сприймала з гумором. На подвір’ї батьківської садиби тепер стоїть скульптура стрункого замисленого хлопчини – юного Сашка. Звідси пін вирушив у широкий світ мистецтва. Спочатку закінчив Глухівський учительський інститут, працював, а потім мав довгу і складну дорогу до кіномистецтва. Навчався в Києві на економіста, перебував у вирі революції, був українським дипломатом за кордоном (Варшава, Париж, Лондон), у Берліні (Німеччина) вчився на художника. На початку 20-х років повернувся в Україну, працював карикатуристом у партійній газеті, аж поки не відкрив себе в кіно.
О. Довженко. Маленький Сашко
Створи словесний портрет Сашка.
Скульптура юного Сашка біля рідного дому в с. Сосниці
Саме як кінорежисер О. Довженко прославив Україну найбільше. Однак його письменницький спадок також вагомий. Він створив кілька чудових кіноповістей, оповідань, великий щоденник, де зафіксував складний час, у якому була не лише натхненна праця, а й багато страждань. Йому довелося виїхати з України і жити далеко від рідного дому, в Москві. Там він помер і був похований.
Іменем митця названо Київську кіностудію художніх фільмів, вулиці в багатьох містах України.
Сучасники згадують, що О. Довженко був великим фантазером і мрійником, мав пристрасть до перебудов і змін. Наприклад, тривалі роки виношував план архітектурного оновлення Києва. Мав власний проект оформлення схилів Дніпра, будівництва на його берегах сучасних сіл. Він хотів створити музей під відкритим небом, до якого були б перенесені хати з усіх регіонів України (такий нині є в с. Пирогово під Києвом). Задовго до першого польоту Ю. Гагарі на в космос він ділився роздумами про вивчення людиною Всесвіту. Довженка цікавили проблеми садівництва й освоєння тайги. Він проектував пам’ятники видатним діячам українського народу. При цьому постійно бідкався, що не він вирішує всі ці важливі справи… Це була людина-генератор ідей.
Ключик розуміння
Перлина його письменницької творчості – автобіографічна кіноповість “Зачарована Десна”. Її О. Довженко писав 14 років – з 1942 по 1956 p., до самої смерті, писав не для постановки чи друкування, а для підтримки самого себе, бо влада постійно переслідувала його. Ось що він розповідав про це у листі до мами від 5 квітня 1942 p.: “А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі й скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око…” Після смерті митця кіноповість екранізувала його дружина, режисер Юлія Солнцева.
Це ліро-епічний твір – у ньому детальні описи, розповідь про життя української родини поєднуються з вираженням відчуттів, емоцій, переживань героя-оповідача.
Тут присутні два ліричних герої – малий Сашко і зрілий майстер, який власні спогади перепускає через своє серце, враховуючи життєвий досвід, нові відчуття та оцінку зображуваного. Перед читачем постає великий, прекрасний і загадковий світ, який буває лише в дитинстві. Він наповнений безмежною добротою, гумором, любов’ю і людяністю, неповторним родинним теплом. Із такого світу свого дитинства людина черпає силу і мужність на подальше життя, в якому П чекає багато непростих випробувань. Ось як це можна відтворити у схемі:
(1 votes, average: 5.00 out of 5)