МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ – Міфи Давньої Греції – МІФИ РІЗНИХ НАРОДІВ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ – СТЕЖКАМИ МІФІВ

Їх можна назвати тим золотим фондом1, що його в скарбниці своєї пам’‎яті повинна зберігати кожна освічена людина.

Андрій Бічецький

Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. “Прекрасна земля Еллади2, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі в річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні”. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець3 Андрій Білецький зазначав: “У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанування повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)”.

Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов’‎язковою складовою власної освіченості.

1. Які з персонажів, згаданих вище, вам уже відомі?

2. Поміркуйте, чому давньогрецькі міфи Андрій Білецький назвав “золотим фондом, що його в скарбниці своєї пам’‎яті повинна зберігати кожна освічена людина”.

1Фонд – запас чого-небудь.

2Еллада – назва Греції грецькою мовою.

3 Літературознавець – учений, який досліджує художню літературу.

МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ

За сивої давнини, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселились по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися у свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м’‎яса й не куштувати, бо не знали мисливства.

Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко під царством мертвих, похмурим Аїдом1. Із своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних – титан Прометей.

Матір’‎ю його була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько – Іапет – належав до роду могутніх титанів, то їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав Іапет, але зосталися його сини – Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: у Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару – тримати на собі все небесне склепіння.

Зібрання богів на Олімпі: Гера (праворуч), Гермес, Афіна, Зевс, Ганімед, Гестія, Афродіта, Арес. Розпис на вазі. 511 р. до н. е.

1 Аїд) – бог підземного світу і царства мертвих, а також назва потойбічного світу.

Відтоді стоїть Атлант, величезний, наче гора, непорушний. Усе дуже, м’‎язисте тіло його напружилося і скам’‎яніло, він зігнувся під страшним тягарем та мусить гак вічно стояти.

Найменший Іапетів син, простодушний Епіметей, не був небезпечний Зевсові.

А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він як ніхто розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом – для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум. І Прометей сам допоміг мудрому Зевсові стати до влади. Здавалося, все йшло до того, що Прометей буде найближчим Зевсовим другом. Та на заваді стали дрібненькі, ледь видні з Олімпу істоти – смертні люди.

Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки – молоді боги, що безжурно жили на Олімпі, – зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’‎я безсмертні навіть узялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.

Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей – титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

Голова Зевса із Кірени. Середина V ст. до н. е.

Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його і поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’‎ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

– Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, – лукаво запросив Прометей. – Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’‎ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темно – хмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки.

А потім надумав кару, аби дошкулити Прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, у життєдайнім вогні.

– Хай їдять м’‎ясо, але сире! – гримів люто Зевс.

Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.

Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу1, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, – адже Прометею було вже не вільно з’‎являтися на Олімп. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста2 – на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.

Статуя із храму Афіни на острові Егіна

1 Афіна Паллада (давньорим. Мінерна) одна з найголовніших богинь грецької міфології – богиня мудрості, науки, мирної праці й переможної війни. Греки зображували Афіну Палладу величною жінкою у військовому вбранні, зі щитом, списом, у шоломі.

2 Гефест (давньорим. Вулкан) – бог вогню та ковальства, син Зевса й Гери. Єдиний з богів, що не цурався фізичної праці: кував блискавки для Зевса, будував палаци на Олімпі.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’‎ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, виплавляти мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми

Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття.

Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосильних, нікчемних людей.

Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг –

Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.

Туди, де кінчається пустельна країна диких скіфів і велично здіймаються до неба скелі Кавказу, Сила і Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест.

Він був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. Відтоді ж навіки оселився в його серні страх перед Зевсом. Той страх примусив його і тепер скоритися могутньому батькові. Знову тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.

Гера і Прометей. Фрагмент розпису. Рим, Ватиканський1 музей. Близько 550 р до н. е.

1 Ватикан – держава-місто в межах столиці Італії – Риму, центр католицької церкви.

– Бий молотом дужче, дужче! – суворо наказує Влада. – Щоб Прометей не зміг у путах і поворухнутися. Та не зітхай, не стогни, він же Зевсів ворог, злочинець.

– Яке огидне моє ремесло! – розпачливо вигукує Гефест. – Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скель. О Прометею, сину великої Феміди! Я сам плачу з твоєї тяжкої муки – та мушу коритись невблаганному Зевсові.

Знову і знову гупає молот, від нього йде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

– От і добре! – озивається Влада. – До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові.

– Ніхто йому тепер не зарадить,- скрушно мовить Гефест, – невблаганне-бо серце в сина Кроноса. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

– Остерігайся, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе, – похмуро каже Влада і квапить Гефеста. – Годі вболівати за тим зухвальцем, ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати проти Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, наче витесані з каменю, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

– О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще! О бистрокрилі вітри, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

Замовк Прометей, а навколо зашелестіло, задзвеніло в повітрі, наче від помахів легких пташиних крил. То прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди1, що в своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів. Той брязкіт пройняв їх серця пекучим болем, затьмарив ясні очі сльозами, і вони мерщій прилетіли, щоб хоч добрим словом полегшити муки свого любого родича.

1 Океаніди – дочки Океана.

За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан1. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:

– Іанетів сину! Нікого у світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав моєї ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам добре знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.

– Не турбуйся про мене, Океане, – відказав Прометей, – і не труди себе марно: невблаганний-бо Зевс. Згадай, як він тяжко покарав мого рідного брата Атланта, завдавши йому на рамена все небесне склепіння. Згадай, як приборкав Зевс стоголового Тіфона, що повстав був проти всіх богів, а тепер лежить, придавлений горою, і так важко йому, що аж полум’‎ям дихає. Остерігайся ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару.

Полетів назад засмучений Океан, а юні океаніди зосталися. Ламаючи свої ніжні й білі, як морська піна, руки, вони зайшлися гірким плачем, і разом з ними тужно плакали всі смертні люди. Застогнала мати-земля, завирувало священне море, заплакали чистими сльозами джерела й річки, і навіть чорний Аїд задвигтів…

Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та за якийсь час вона теж стала жертвою всевладного бога.

Обернена на сніжно-білу телицю, вона тікала світ за очі від гедзя, якого наслала на неї заздрісна Гера.

Отак, тікаючи від гедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.

Прометей. Енциклопедичний довідник “Міфологія”, Белфакс, 2002

1 Океан – титан, найстарший син Урана й Геї. Давні греки уявляли його величезною рікою, що звідусіль оточує землю. Звідти начебто витікають усі річки й джерела, сходять місяць і зорі.

Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.

– О, як ти, бідна, стогнеш! – співчутливо мовив Прометей. – Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай:

Тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл1, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.

– Зевс утратить владу? Хіба не можливо?

– Можливо, і він сам квапить той час.

– А як це станеться?

Але Прометей не міг розкрити їй великої таємниці, яку знав тільки він сам. Колись, добуваючи для смертних руду в довгій глибокій печері, Прометей так утомився, що ліг просто долі спочити і міцно заснув. Прокинувся він серед глухої ночі, було темно і тихо. Раптом його здивували якісь ледь чутні звуки. Він прислухався і почув тонесенькі старечі голоси, що протягло співали довгу тихомовну пісню про майбутнє людей і богів. То співали Мойри, богині невблаганної Долі.

Ось тоді Прометей і дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фетідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея1. А синові Фетіди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був – чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття. Прометей не міг розповісти це Іо, він тільки запевнив нещасну, що Зевсова влада не вічна, але бідна телиця вже нічого не чула. Знову налетів на неї гедзь, люто вжалив, і вона, наче божевільна, побігла світ за очі. Ще довго здаля долинали її болісні зойки і терзали титанові серце.

Геракл у боротьбі з левом. Статуя роботи Лісіппа. Санкт-Петербург, Ермітаж. IV ст. до н. е.

1 Геракл (давньорим. Геркулес) син Зевса і смертної жінки Алкмеки втілення сили, мужності, відваги. Уславився своїми неймовірними подвигами. Після смерті Геракла Зевс узяв його на Олімп, зробивши безсмертним.

– Хай Зевс безжурно живе на Олімпі! – гнівно вигукнув Прометей. – Хай тішиться своїми громами та сипле вогненні блискавки. Але настане день, коли справдиться прокляття його батька Кроноса!

Ці сміливі слова почув зі своєї височини Зевс Громовержець. Он як! Покараний Прометей не тільки не скорився, а навіть погрожує йому, всевишньому владареві! Збентежений Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатися, на яку таємницю натякає зухвалець і що чекає Зевса в майбутньому.

Гермес узув свої сандалі з маленькими золотими крильцятами і невдовзі опинився біля кавказької скелі.

– Слухай мене, Прометею, – владно мовив Гермес. – Батько всіх безсмертних і смертних хоче довідатись, що означають твої слова.

– Яка зарозуміла мова в цього прислужника богів! – вигукнув Прометей. – Хай Зевс не сподівається зробити і з мене такого прислужника. Я не проміняю свої страшні муки на ганебне рабство.

– Я не раб, а бог і вісник богів.

– Ненавиджу я всіх богів. А ти, Гермесе, маєш розум, наче в хлопчиська, коли гадаєш щось від мене дізнатися. І Зевс не дізнається, поки не звільнить мене від кайданів.

– А ти не боїшся, що Зевс розгнівиться ще дужче?

– Хай шаленіє, хай гримить з гніву і спалює скелі пекучим вогнем чи засипає крижаним снігом – все одно він не вирве з моїх вуст жодного слова.

Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля, захиталися скелі, сліпучо-вогненні блискавки розкраяли небо. Знявся рвучкий вітер, море збурилося і помчало на берег. Небо, море, земля наче злилися в одно, все гуркотіло, стогнало, ревло. Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.

1 Нерей – морський бог, підвладний Посейдонові, добрий і справедливий дід, втілення спокійного моря. Жив у підводному палаці, мав багато дочок-нереїд.

Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.

Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. Із Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися із Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило непохитного титана – він розкрив свою таємницю.

Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам.

Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта, – разом з іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весілля Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, і навіть вони не пам’‎ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди – славетний Ахіллес – справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.

У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо – Геракла – звільнити титана. Багато земель уже обійшов Геракл, уславивши себе неймовірними подвигами, і от опинився серед Кавказьких гір. Довго шукав він скелю із прикутим Прометеєм, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стогони нелюдського болю і поспішив на ті страдницькі зойки.

Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел рвав пазурами йому тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, вп’‎ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута. Титан нарешті випростав могутнє тіло і відітхнув на всі груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик зі скелі.

Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки й персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих мужніх, волелюбних людей, що віддають свої сили й розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Про – метеєвого вогню.

А сам Прометей оживає знову і знову в найкращих творах мистецтва. Так завдяки смертним людям став справді безсмертним тираноборець-титан.

Переказ Катерини Гловацької

Прагнемо бути творчими читачами

1. Установіть правильну послідовність поданих пунктів плану до міфу. Запишіть їх у зошит, проставивши відповідні номери. Обмінявшись зошитами з сусідом (сусідкою), перевірте правильність виконання завдання.

Життя людей за володарювання Кроноса і Зевса.

Конфлікт між Прометеєм і Зевсом.

Таємниця загибелі Зевса.

Історія родини Прометея.

Прометей навчає смертних.

Покарання титана.

Звільнення героя.

2. Скориставшись записаним планом, стисло перекажіть міф про Прометея.

3. Як жилося людям за царювання Кроноса і Зевса?

4. Виразно прочитайте уривок, у якому розповідається, чого навчив смертних Прометей.

5. Чому Зевс відмовив людям у життєдайному вогні?

6. Що змінилося в житті людей, коли з’‎явився вогонь?

7. Чому Прометей двічі пішов проти Зевса? Як ви оцінюєте його вчинки?

8. Яким ви уявляєте Прометея? Намалюйте його.

9. Напишіть твір-мініатюру на тему “У чому секрет популярності образу Прометея?”

10. Розгадайте головоломку. Аргументуйте ці слова, скориставшись за потреби матеріалами рубрик “Світова література очима українських письменників” і “Цікаво знати”, поданими нижче.

11. Поясніть, чому про людей, які служать народові, говорять, що в їх серцях палає “іскра незгасного Прометеєвого вогню”.

Світова література очима українських письменників

Образ Прометея став джерелом натхнення для багатьох українських письменників: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Максима Рильського, Андрія Малишка, Ліни Костенко.

Виразно прочитайте вірш Максима Рильського.

ПРОМЕТЕЙ

Прометею, Прометею!

Одлетів твій коршак хижий,

Недопив живої крові,

Плоть живу не доклював.

Увірвався ржавий ретязь1,

Скеля порохом розпалась,

У титана під ногою

Переможений Кавказ.

Ходить вітер, світить сонце,

Журавлі летять на північ,

Наче крики журавлині,

Голоси дзвенять людські.

Прометею, Прометею!

Чорний коршак не прилине:

Одігнав його навіки

Твій незгашений вогонь.

Прагнемо бути творчими читачами

1. Які міфологічні події відображено у вірші?

2. Чи співзвучні основні думки поезії і міфу?

3. Підготуйте усний твір-мініатюру на тему “Образ Прометея у міфі та у вірші Максима Рильського”.

Цікаво знати

Міфи приваблювали не лише письменників, а й діячів інших видів мистецтва, зокрема таких відомих музикантів, як угорець Ференц Ліст, німці Ріхард Вагнер, Людвіг ван Бетховен, росіянин Олександр Скрябін. Усі вони – автори музичних творів, створених на основі сюжету про Прометея.

1 Ретязь – (застаріле) ланцюг.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)