Міфи про Геракла – ГРЕЦЬКІ МІФИ – МІФИ НАРОДІВ СВІТУ

Давньогрецький міф про могутнього напівбога Геракла1, найбільш шанованого греками героя, і до сьогодні залишається одним із найпопулярніших. На думку вчених, ім’‎я “Геракл” належало багатьом стародавнім воїнам, морякам, засновникам міст, а пізніше греки втілили їхні кращі риси в одному образі героя-напівбога.

Про Геракла створено цілий цикл міфів, в яких описано життя героя від його чудесного народження до загибелі, а також перехід до безсмертя. Народився Геракл у сім’‎ї смертних людей – Алкмени та Амфітріона, онука славного героя Персея. Але насправді батьком Геракла був сам верховний бог Зевс. Якось, скориставшись довгою відсутністю Амфітріона, Зевс, прибравши його подобу, прийшов у дім Алкмени, краса якої полонила громовержця. Жінка не запідозрила обману.

Алкмена завагітніла. Радісний Зевс у день її пологів перед богами-олімпійцями поклявся: хто в роді Персея народиться цього дня першим, той буде владарювати над усім своїм родом і царюватиме у найбільшому давньогрецькому місті Мікени. Звичайно, Зевс мав на увазі свого сина. Але його ревнива дружина Гера вирішила помститися чоловікові. Вона затримала пологи Алкмени, і першим у роді Персея народився син Сфенела – кволий, хворобливий хлопчик Еврісфей.

Ошуканому Зевсу залишалося тільки спробувати хоч якось виправити становище, щоб полегшити долю сина, який опинився під владою Еврісфея. Він уклав з Герою угоду: Геракл буде під владою Еврісфея, доки за його наказом не здійснить 12 подвигів. Після цього він здобуде свободу та стане безсмертним.

Але Гера не відмовилася від помсти. Від самого народження Геракла вона прагнула занапастити його і почала з того, що послала до немовляти двох величезних змій. Але дитя Зевса було настільки сильним, що легко задушило рученятами їх у своїй колисці.

1 Геракл у римській міфології – Геркулес.

Молодий Геракл добре володів зброєю, боровся та влучно стріляв з лука. Коли мікенський цар Еврісфей покликав до себе Геракла, той пішов, щоб виконати усі його накази і здобути волю та безсмертя. Так майбутній герой отримав своє ім’‎я “Геракл”- “той, хто звершує подвиги через утиски Гери”.

НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ (перший подвиг)

Гераклові недовго довелося чекати першого доручення царя Еврісфея. Він доручив Гераклові вбити немейського лева. Цей лев, породжений Тіфоном1 і Єхидною2, був дивовижних розмірів. Він жив біля міста Немеї і спустошував околиці. Зараз же пішов Геракл у гори, щоб розшукати лігвище лева. Вже був полудень, коли герой дійшов до схилів гір. Ніде не видно було жодної живої душі: ні пастухів, ні землеробів. Усе живе повтікало з цих місць, налякане жахливим левом.

Довго шукав Геракл по лісистих схилах гір та по ущелинах лігвище лева. Нарешті, коли вже сонце почало схилятися на захід, знайшов Геракл у темній ущелині лігвище; воно знаходилось у величезній печері, що мала два виходи. Геракл завалив один із виходів величезними каменями і став чекати лева, сховавшись за камінням. Перед самим вечором з’‎явився дивовижний лев із довгою кошлатою гривою. Напнув тятиву свого лука Геракл і пустив одну за одною три стріли в лева, але стріли відскочили від його шкури – вона була тверда, як сталь. Грізно заричав лев, ричання його розкотилося, немов грім. Озираючись на всі боки, лев стояв в ущелині і шукав очима того, хто насмілився пускати в нього стріли. Та ось він побачив Геракла і кинувся величезним стрибком на героя.

Мов блискавка, мигнула палиця Геракла і громовим ударом упала на голову лева. Лев звалився на землю, приголомшений страшним ударом; Геракл кинувся на лева, обхопив його могутніми руками і задушив. Взявши на плечі вбитого лева, Геракл повернувся в Немею, приніс жертву Зевсові і встановив у пам’‎ять про свій перший подвиг Немейські ігри1. Коли Геракл приніс убитого ним лева в Мікени, Еврісфей зблід від страху. Цар Мікен зрозумів, яку нелюдську силу має Геракл. Він заборонив йому навіть наближатися до воріт Мікен; коли ж Геракл приносив докази своїх подвигів, Еврісфей з жахом дивився на них з високих мікенських мурів.

1 Тіфон – могутній потворний велетень, уособлення руйнівних сил.

2 Єхидна – кровожерлива потвора, напівжінка-напівзмія.

СТАЙНІ ЦАРЯ АВГІЯ

(шостий подвиг)

Незабаром Еврісфей дав нове доручення Гераклові. Він повинен був очистити від гною стайні царя Авгія, сина світлосяйного бога сонця Геліоса. Бог сонця дав своєму синові величезні багатства. Особливо численні були стада Авгія.

Геракл запропонував Авгієві очистити за один день усі його величезні стайні, якщо той погодиться віддати десяту частину своїх стад. Авгій погодився. Йому здавалося, що неможливо виконати таку роботу за один день. Але Геракл повалив з двох протилежних сторін стіну, що оточувала стайні, і відвів у них воду двох рік. Вода цих рік в один день винесла весь гній зі стаєнь, а Геракл знову склав стіни. Коли герой прийшов вимагати нагороди, то гордий цар не віддав йому обіцяної десятої частини стад, і довелося Гераклові повернутися ні з чим.

Страшенно помстився великий герой цареві Еліди Авгію. Через кілька років, уже звільнившись від служби Еврісфеєві, Геракл увійшов з великим військом в Еліду, переміг у кровопролитній битві Авгія. Після перемоги герой приніс жертви олімпійським богам і встановив Олімпійські ігри, які й проводились із того часу всіма греками кожні чотири роки.

КЕРБЕР2

(одинадцятий подвиг)

Тільки Геракл повернувся в Тірінф, як уже знову послав його на подвиг Еврісфей. Це був уже одинадцятий подвиг, який повинен був здійснити Геракл на службі в Еврісфея. Неймовірні труднощі довелося перебороти Гераклові під час цього подвигу. Він мусив спуститись у похмуре, повне страхіть підземне царство Аїда і привести до Еврісфея охоронця підземного царства, жахливого, пекельного пса Кербера. Три голови було в Кербера, на шиї в нього звивалися змії, хвіст його закінчувався головою дракона з величезною пащею. Геракл через темну прірву спустився в пітьму підземного царства. В підземне царство Геракла ввів вісник богів Гермес, провідник душ померлих, а супутницею великого героя була сама улюблена дочка Зевса Афіна Паллада. Коли Геракл увійшов у царство Аїда, з жаху розлетілися тіні померлих. Не втікала тільки, побачивши Геракла, тінь героя Мелеагра. З благанням звернулася вона до великого сина Зевса:

– О, великий Геракле, благаю тебе в пам’‎ять нашої дружби: зглянься на осиротілу сестру мою, прекрасну Деяніру! Беззахисною залишилася вона після моєї смерті. Візьми її за дружину собі! Будь її захисником!

1 Неменські ігри – подібні до Олімпійських ігор загальногрецькі спортивні змагання в місті Немеї на честь Зевса; проводилися кожні 2 роки. На період змагань припинялися усі війни.

2 У деяких виданнях Цербер.

Геракл обіцяв виконати просьбу друга і пішов далі за Гермесом. Назустріч Гераклові підвелася тінь жахливої Горгони Медузи, вона грізно простягала свої мідні руки і махнула золотими крилами, на голові її заворушилися змії. Схопився за меч безстрашний герой, але Гермес зупинив його:

– Не хапайся за меч, Геракле! Адже це тільки безтілесна тінь!

Багато страхіть бачив на шляху своєму Геракл; нарешті, він став перед троном Аїда. З захопленням дивилися володар царства померлих і дружина його Персефона на великого сина громовержця Зевса, який безстрашно спустився в царство темряви і смутку. Він, величний, спокійний, стояв перед троном, спершись на свою величезну палицю. Аїд милостиво вітав сина свого великого брата Зевса і запитав, що примусило його спуститися в царство темряви. Схиляючись перед Аїдом, відповів Геракл:

– О, володарю душ померлих, великий Аїде, не гнівайся на мене за мою просьбу, всесильний! Адже ти знаєш, що не зі своєї волі прийшов я в твоє царство. Дозволь мені, владико Аїде, відвести в Мікени твого триголового пса Кербера. Наказав мені це зробити Еврісфей, якому служу я з веління світлих богів-олімпійців.

– Я виконаю твою просьбу, але ти мусиш без зброї приборкати Кербера. Якщо приборкаєш його, то я дозволю відвести його до Еврісфея.

Довго шукав Геракл Кербера у підземному царстві. Нарешті, знайшов. Геракл обхопив своїми руками, міцними, мов сталь, шию Кербера. Завив Аїдів пес; усе підземне царство наповнилося його виттям. Він силкувався видертись з обіймів Геракла, та тільки міцніше стискали могутні руки героя шию Кербера. Обвив хвіст свій Кербер навколо ніг героя, вп’‎ялася голова дракона своїми зубами йому в тіло, але все даремно.

Нарешті, напівзадушений, пес Аїда впав до ніг героя. Геракл приборкав його і повів із царства темряви в Мікени. Злякався денного світла Кербер; весь покрився він холодним потом, отруйна піна капала з його трьох пащ на землю; всюди, де капнула хоч краплина піни, виростало отруйне зілля.

Геракл привів до мікенських мурів Кербера. Злякався боягузливий Еврісфей, як тільки поглянув на страшного пса. Мало не на колінах благав він Геракла відвести Кербера назад у царство Аїда. Геракл виконав його просьбу і повернув Аїдові його страшного охоронця Кербера.

ЯБЛУКА ГЕСПЕРИД

(дванадцятий подвиг)

Найважчим випробуванням Геракла на службі в Еврісфея був його останній подвиг. Він повинен був піти до титана Атласа, який держить на плечах небесне склепіння, і дістати з його садів, за якими доглядають дочки Атласа Геспериди, три золоті яблука вічної молодості. Яблука ці росли на золотому дереві, вирощеному богинею землі Геєю як подарунок Гері в день її весілля з Зевсом. Щоб здійснити цей подвиг, треба було насамперед дізнатися про шляхи до садів Гесперид.

Ніхто не знав шляху до Гесперид і Атласа. Довго блукав Геракл Азією і Європою; скрізь Геракл розпитував про шлях, але ніхто не знав його. Зайшов він на крайню північ, до ріки Ерідану. На берегах Ерідану з пошаною зустріли великого сина Зевса прекрасні німфи1 і дали йому пораду, як знайти шлях до садів. Геракл повинен був напасти на морського віщого старця Нерея, коли той вийде на берег; крім Нерея, ніхто не знав цього шляху.

1 Німфи – другорядні божества, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили і явища природи. За міфами, німфи були довговічними, але не безсмертними. Від шлюбів німф з богами народжувалися герої. Німфи були втіленням усього приємного і милого в природі. Зображувалися вродливими і веселими дівчатами.

Геракл довго шукав покровителя моряків Нерея. Нарешті вдалося йому знайти Нерея на березі моря. Геракл напав на морського бога. Важкою була боротьба. Щоб визволитися із залізних обіймів Геракла, Нерей прибирав різні подоби, але все ж не випускав його герой. Нарешті він зв’‎язав стомленого Нерея, і морському богові довелося відкрити Гераклові таємницю шляху до садів Гесперид. Син Зевса відпустив морського старця і вирушив у далеку путь.

Довелося йому йти через Лівію. Тут зустрів він велетня Антея, сина Посейдона, бога морів, і богині землі Геї. Антей примушував подорожніх боротися з ним і всіх, кого перемагав, немилосердно вбивав. Велетень зажадав, щоб і Геракл боровся з ним. Ніхто не міг перемогти Антея, не знаючи таємниці, звідки велетень черпав під час боротьби нові сили. А таємниця була така: коли Антей почував, що починає втрачати силу, він доторкався до землі, своєї матері, і поновлювалися його сили. Але варто було відірвати Антея від землі і підняти його в повітря, як зникали його сили.

Довго боровся Геракл з Антеєм, кілька разів він валив його на землю, але тільки прибавлялося сили в Антея. Раптом під час боротьби підняв могутній Геракл Антея високо в повітря, виснажились сили в сина Геї, і Геракл задушив його.

Багато ще довелося зустріти Гераклові на шляху небезпек, поки дійшов він до краю землі, де стояв великий титан Атлас.

– О, великий титане Атласе! – звернувся до нього Геракл, – я син Зевса – Геракл. Мене прислав до тебе Еврісфей, цар Мікен. Він звелів мені дістати в тебе три золоті яблука із золотого дерева в садах Гесперид.

– Я дам тобі яблук, сину Зевса, – відповів Атлас, – а ти, поки я ходитиму по них, повинен стати на моє місце і тримати на плечах небесне склепіння.

Геракл став на місце Атласа. Неймовірний тягар опустився на плечі Зевсового сина. Він напружив усі свої сили і вдержав небозвід. Страшенно давив тягар на могутні плечі Геракла. Він зігнувся, його м’‎язи здулися, мов гори, піт укрив усе його тіло від напруження, але нелюдські сили і допомога богині Афіни дали йому змогу тримати небозвід, поки вернувся Атлас із золотими яблуками. Повернувшись, Атлас сказав героєві:

– Ось три золоті яблука, Геракле, якщо хочеш, я сам віднесу їх у Мікени, а ти потримай до мого повернення небозвід, потім я стану на твоє місце.

Геракл зрозумів хитрість Атласа: титан зовсім позбутися своєї тяжкої праці, і на хитрощі відповів хитрощами.

– Я згоден! – відповів Геракл, – тільки дозволь мені зробити собі подушку, я покладу її на плечі, щоб не давив їх так жахливо небозвід.

Атлас став на своєму місці і звалив на плечі тягар неба. А Геракл підняв лук свій і сагайдак зі стрілами, взяв палицю й золоті яблука і сказав:

– Прощай, Атласе! Я держав небозвід, поки ти ходив по яблука Гесперид, а вічно нести на плечах увесь тягар неба я не хочу.

З цими словами Геракл пішов від титана, і знов довелося Атласові тримати на могутніх плечах своїх небозвід. А Геракл повернувся до Еврісфея і віддав йому золоті яблука1.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом

1. Розкажіть про історію народження Геракла.

2. Поясніть, чому Геракл не став мікенським царем.

3. Як Геракл, син верховного бога Зевса, потрапив під владу жалюгідного Еврісфея.

1За одним із міфів, розбійники за наказом єгипетського владаря викрали прекрасних німф Гесперид. їх врятував Геракл. На знак подяки Геспериди подарували герою золоті яблука зі своїх садів.

4. Чому Гера переслідувала сина верховного бога Зевса? Яка угода була укладена між громовержцем і його дружиною?

5. Як Гера хотіла занапастити новонародженого Геракла? Що вже від народження відрізняло Геракла від інших людей?

6. Поясніть, що означає ім’‎я Геракл.

Працюємо над змістом твору

7. Перекажіть міф про перший подвиг Геракла. Що свідчить про те, що герой був не лише надзвичайно сильною, але й розумною людиною?

8. Поміркуйте, чому Геракл у небезпечних походах одягав на себе шкуру вбитого немейського лева.

9. Доведіть, що, знешкодивши немейського лева, Геракл, у першу чергу, допоміг звичайним людям.

10. Які з наказів Еврісфея були, на вашу думку, справді корисними для людей, а які можна назвати забаганками правителя?

11. Який із відомих вам подвигів сина Зевса справив на вас найбільше враження? Поясніть, чому.

12. Які фантастичні істоти зображені у міфах про Геракла? Яку шкоду вони завдавали людям? Як ви вважаєте, що або кого мали на увазі давні люди під образами хижаків і потвор?

Узагальнюємо і підсумовуємо

13. Порівняйте образ могутнього Геракла з образом царя Мікен Еврісфея. Доведіть, що в зображенні Геракла та Еврісфея використаний прийом протиставлення.

14. Які риси втілені в образі античного героя? Доведіть, що в образі сина Зевса давні греки втілили найкращі риси народного героя.

15. Назвіть у міфах про Геракла приклади гіперболи (перебільшення).

Пов’‎язуємо новий матеріал з вивченим раніше

16. Пригадайте, як Геракл звільнив Прометея. Як ви гадаєте, чому в давньогрецькій міфології саме Геракл став рятівником титана?

17. Що є спільного в образах титана Прометея і героя Геракла?

18. До якої групи міфів належать міфи про Геракла?

Виконуємо творче завдання

19. У робочих зошитах напишіть невеличкий твір на тему “Геракл – мій улюблений міфологічний герой”.

ДЕДАЛ1 ТА ІКАР

Найбільшим митцем, скульптором і зодчим2 Афін3 був Дедал. Про нього розповідали, що він вирізьблював із білосніжного мармуру такі довершені статуї, що вони здавалися живими; складалося враження, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердло. Далеко йшла слава про Дедала.

У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри. Тал був учнем Дедала. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом, і можна було передбачити, що Тал перевищить учителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому Афінському Акрополі4 біля самого краю скелі. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника зі скелі.

Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши зі скелі, Тал розбився на смерть. Дедал успішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала було викрито. Ареопаг5 засудив його до страти.

Рятуючись від смерті, Дедал утік на острів Крит до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготовив Дедал для царя Криту.

Багато років жив Дедал у Міноса, не хотів відпускати його цар з Криту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Дедал довго думав, як утекти йому, і, нарешті, знайшов спосіб визволитися з критської неволі.

– Якщо я не можу, – вигукнув Дедал, – урятуватися від влади Міноса ні сухопутно, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!

1 Дедил у перекладі означає “умілий”.

2 Зодчий – архітектор.

3 Афіни – найважливіший центр торгівлі, промисловості, мистецтва та науки Стародавньої Греції.

4 Акрополь (з грецької “верхнє місто”) – укріплена частина давньогрецького міста, розташована зазвичай на пагорбі.

5 Ареопаг – суд у стародавніх Афінах.

Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками і воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив пух, що злітав від подуву вітерцю, то м’‎яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його вабила робота батька. Нарешті Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив’‎язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:

– Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Криту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки не змочили твоїх крил. Не підіймайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.

Батько з сином одягнули крила і полинули. Ті, хто бачили, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.

Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо, під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілися далеко в повітрі, гнані вітром. Змахнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він зі страшної височини в море й загинув у його хвилях.

Дедал обернувся, дивиться. Немає Ікара. Голосно почав кликати:

– Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!

Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Криту.

А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися за іменем загиблого Ікарійським1. Нарешті прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Гераклі поховав.

Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, у Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. […] Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником дедалідів, славного роду афінських митців.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Перекажіть зміст міфу “Дедал та Ікар”.

2. Який злочин скоїв митець? Що підштовхнуло Дедала до цього вчинку?

3. Поясніть, як ви розумієте вислів: “Мистецтво і злочин – несумісні”.

4. Що, на вашу думку, гнітило художника у ставленні до нього царя Міноса, коли він жив на острові Крит?

5. Розкажіть про втечу Дедала та його сина Ікара з Криту.

6. Поміркуйте, чим був політ для Дедала, а чим – для Ікара.

7. Як загинув юний Ікар? Чи послухався він порад батька? А ви завжди слухаєтеся порад своїх батьків?

Міркуємо самостійно

8. Як ви гадаєте, чи доля покарала митця за злочин, вчинений багато років тому? Відповідь обгрунтуйте.

9. Спробуйте уявити собі життя Дедала, якби він не став убивцею.

10. Що, на вашу думку, означає вислів: “Митець повинен бути вільним”? Від кого і від чого повинен бути вільним справжній митець?

11. Як у міфі здійснилася мрія людини про польоти?

Застосовуємо теоретичні понятны

12. Пригадайте, які образи ми називаємо вічними.

13. Поясніть, чому образ міфологічного героя Ікара є вічним образом людини, яка прагне знань, нових вражень, яка навіть ціною власного життя рветься у височину.

1 Чистина Егейського моря між островами Самосом, Паросом і берегом Малої Азії.

ОРФЕЙ I ЕВРІДІКА

Великий співець Орфей жив у далекій Фракії. Дружиною Орфея була прекрасна німфа Еврідіка. Палко кохав її співець Орфей. Але недовго тішився Орфей щасливим життям з дружиною своєю. Одного разу, незабаром після весілля, прекрасна Еврідіка збирала з подругами німфами весняні квіти. Не помітила Еврідіка в густій траві змії і наступила на неї. Вжалила змія юну дружину Орфея в ногу. Голосно скрикнула Еврідіка і впала на руки подруг. Зблідла Еврідіка, склепились її очі. Отрута змії урвала її життя.

Жах охопив подруг Еврідіки, і далеко рознісся їхній скорботний плач. Почув його Орфей. Він поспішає в долину і бачить холодний труп своєї ніжно коханої дружини. В розпачі Орфей. Не міг примиритися він з цією втратою. Довго оплакував він свою Еврідіку, і плакала вся природа, чуючи його сумний спів. Нарешті, вирішив Орфей спуститися в похмуре царство душ померлих, щоб ублагати владику Аїда і дружину його Персефону повернути йому дружину. Крізь темну печеру спустився Орфей до берегів священної ріки Стіксу1.

Стоїть Орфей на березі Стіксу. Як переправитись йому на той берег, туди, де лежить похмуре царство владики Аїда? Навколо Орфея товпляться тіні померлих. Ледве чути стогін їх, подібний до шелесту падаючого листу в лісі пізньої осені. Ось почувся здалеку плескіт весел. Це наближається човен перевізника душ померлих Харбна. Причалив Харон до берега. Просить Орфей перевезти його разом з душами на той берег, але відмовив йому суворий Харон. Хоч як благав його Орфей, все чує він одну відповідь Харона – “Ні!”

Ударив тоді Орфей по струнах своєї золотої кіфари, і широкою хвилею рознеслися по березі похмурого Стіксу звуки її струн. Своєю музикою зачарував Орфей Харона; слухає він гру Орфея, спершись на своє весло. Під звуки музики ввійшов Орфей у човен, відштовхнув його Харон веслом від берега, і поплив човен через темні води Стіксу. Перевіз Харон Орфея. Вийшов він із човна і, граючи на золотій кіфарі, пішов похмурим царством душ померлих до трону бога Аїда.

Граючи на кіфарі, наблизився до трону Аїда Орфей і схилився перед ним. Дужче вдарив він по струнах кіфари і заспівав; він співав про своє кохання до Еврідіки і про те, яке щасливе було його життя з нею у світлі, ясні дні весни. Але швидко минули дні щастя. Загинула Еврідіка. Про своє горе, про свою тугу за померлою співав Орфей.

1 Стікс – одна з річок підземного царства мертвих; уособлення мороку та жаху. Воду Стіксу вважали отруйною.

Усе царство Аїда слухало спів Орфея, усіх зачарувала його пісня. Схиливши на груди голову, слухав Орфея бог Аїд. Припавши головою до плеча чоловіка, слухала пісню Персефона; сльози смутку тремтіли на її віях. Але все тихше бринять струни золотої кіфари, стихає спів.

Глибока мовчанка панувала навколо. Порушив цю мовчанку бог Аїд і спитав Орфея, чого прийшов він в його царство, про що він хоче просити його. Заприсягся Аїд незламною клятвою богів, що виконає він просьбу чудового співця. Так відповів Орфей Аїдові:

– О, могутній владико Аїде, всіх нас, смертних, приймаєш ти у своє царство, коли кінчаються дні нашого життя. Я прийшов сюди благати тебе, щоб відпустив ти назад на землю мою Еврідіку. Поверни її знову до життя; ти бачиш, як я страждаю за нею! Подумай,.владико, коли б відібрали в тебе дружину твою Персефону, адже й ти страждав би. Не назавжди ж повертаєш ти Еврідіку. Вернеться знову вона в твоє царство. Коротке життя наше, владико Аїде. О, дай Еврідіці зазнати радощів життя, адже вона зійшла в твоє царство такою юною!

Замислився бог Аїд, і, нарешті, відповів Орфеєві:

– Гаразд, Орфею! Я поверну тобі Еврідіку. Веди її назад до життя, до світла сонячного. Але ти мусиш виконати одну умову – ти підеш уперед слідом за богом Гермесом, він поведе тебе, а за тобою буде йти Еврідіка. Але під час подорожі по підземному царству ти не повинен оглядатися. Пам’‎ятай! Оглянешся – і зараз же покине тебе Еврідіка і повернеться назавжди в моє царство.

На все був згоден Орфей. Поспішає він швидше йти назад. Привів швидкий, мов думка, Гермес тінь Еврідіки. Із захопленням дивиться на неї Орфей. Хоче Орфей обняти тінь Еврідіки, але зупинив його бог Гермес, промовивши:

– Орфею, ти обіймаєш тінь. Підемо швидше: важкий наш шлях.

Рушили в дорогу. Попереду йде Гермес, за ним Орфей, а за ним тінь Еврідіки. Швидко минули вони царство Аїда. Перевіз їх через Стікс у своєму човні Харон, Ось і стежка, яка веде на поверхню землі. Важкий шлях. Стежка круто здіймається вгору, і вся вона завалена камінням. Навколо глибокі сутінки. Ледве вимальовується в них постать Гермеса, який іде попереду. Та ось далеко спереду замріло світло. Це вихід. Ось і навколо немов посвітлішало.

Коли б Орфей тепер оглянувся, побачив би він Еврідіку. А чи йде вона за ним? Чи не залишилася вона у сповненому мороком царстві душ померлих? Можливо, вона відстала, адже дорога така важка! Відстала Еврідіка і буде приречена на вічне блукання в темряві. Орфей притишує ходу, прислухається. Нічого не чути. Та хіба можна чути кроки безтілесної тіні? Все дужче охоплює Орфея тривога. Все частіше він зупиняється. А навколо дедалі світлішає. Тепер ясно розгледів би Орфей тінь своєї дружини. Нарешті, забувши все, він зупинився і обернувся. Майже поряд себе побачив він тінь Еврідіки. Простяг до неї руки Орфей, але далі, далі тінь і зникла в темряві. Немов скам’‎янілий стояв Орфей, охоплений розпачем. Йому довелося пережити вдруге смерть Еврідіки, а винуватцем цієї другої смерті був він сам.

Довго стояв Орфей. Здавалося, життя покинуло його, здавалося, що це стоїть мармурова статуя. Нарешті, поворухнувся Орфей, зробив крок, другий, і пішов назад, до берегів темного Стіксу. Він вирішив знову вернутися до трону Аїда, знову благати його повернути Еврідіку. Але не повіз його старий Харон через Стікс у своєму вутлому човні, марно благав його Орфей – не зворушили благання співця невмолимого Харона. […]

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ТРАДИЦІЙНИЙ ОБРАЗ

Слово “традиція” походить від латинського traditio й означає “передача”. У повсякденному житті під традицією ми розуміємо передачу і збереження від покоління до покоління досвіду, звичаїв, норм поведінки тощо.

У літературі традицією називають передавання від епохи до епохи тем, сюжетів, образів, жанрів, засобів виразності тощо. Зокрема, нам відомо чимало художніх образів, які зустрічаються в різні історичні періоди в різних національних літературах.

Традиційні образи беруть свій початок ще з міфології і фольклору (наприклад, образ хитрої лисиці; образ жорстокої мачухи; образ співця безнадійного кохання і т. д.).

Хоча традиційні образи повторюються у різних творах, однак вони наділяються особливими рисами (наприклад, образи героїв, які виконують завдання: Геракл з давньогрецького міфу і падчерка з німецької народної казки “Пані Метелиця”; образ подорожі в казках про Сіндбада-Мореплавця і в літературній казці-повісті Льюїса Керролла “Аліса в Країні Див”).

Отже, традиційним називають художній образ, запозичений з минулого і який водночас здатний набувати нових рис відповідно до нової епохи.

ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНАТИ БІЛЬШЕ

У мистецтві традиція часто протиставляється новаторству (від латинського novator та novus – “винахідник”, “оновлення”, “новий”). Літературне новаторство полягає у винайденні нових тем, образів, сюжетів, жанрів та ін. Літературознавці жартують, що усі традиційні художні образи колись були новаторськими…

НАРЦИС

Син річкового бога і німфи, прекрасний, але холодний Нарцис нікого не любив, крім самого себе. Лише себе вважав гідним любові.

Одного разу, коли він заблукав у густому лісі під час полювання, побачила його німфа Ехо. Німфа не могла сама заговорити з Нарцисом. Нона була покарана богинею Герою за балакучість. Коли ревнива Гера розшукувала свого зрадливого чоловіка Зевса серед німф, Ехо намагалася відвернути її увагу розмовами. З тих пір німфа Ехо повинна була мовчати, а відповідати на запитання вона могла, лише повторюючи їхні останні слова1.

Із захопленням дивилась Ехо на стрункого красеня-юнака, схована від нього лісовою гущавиною. Нарцис оглянувся навколо, не знаючи, куди йому йти, і голосно крикнув:

– Ей, хто тут?

– Тут! – почулася голосна відповідь Ехо.

– Іди сюди! – крикнув Нарцис.

– Сюди! – відповіла Ехо.

З подивом оглядається прекрасний Нарцис довкола. Нікого немає. Здивований, він голосно вигукнув:

– Сюди, швидше до мене!

І радісно відгукнулась Ехо:

– Домене!

1 Еxo (гр. Echo) – німфа, уособлення відлуння, яке чути у горах та лісах.

Простягаючи руки, поспішає до Нарциса німфа з лісу, але гнівно відштовхнув її прекрасний юнак. Пішов він поспішно від німфи і сховався у темному лісі.

Сховалась у лісовій непрохідній гущавині і знехтувана німфа. Вона страждає від кохання до байдужого Нарциса, нікому не показується, і тільки сумно відгукується на кожний поклик нещасна Ехо. Від нерозділеного кохання німфа Ехо настільки змарніла і висохла, що від неї залишився лише голос.

А Нарцис лишився, як і раніше, гордим, самозакоханим. Він відкидав кохання всіх. Багатьох німф зробила нещасними його гордість І якось одна із знехтуваних ним німф вигукнула:

– Покохай же і ти, Нарцисе! І хай не відповідає тобі на твою любов людина, яку ти покохаєш!

Здійснилося побажання німфи. Розгнівалася богиня кохання Афродіта на те, що Нарцис відхиляє її дари, і покарала його. Одного разу, навесні, під час полювання Нарцис підійшов до струмка і захотів напитися холодної води. Жодного разу не торкалися вод цього струмка ні пастух, ні гірські кози, жодного разу не падала в струмок зламана гілка, навіть вітер не заносив у струмок пелюстків пишних квітів. Вода його була чиста і прозора. Як у дзеркалі, відбивалося в ній все навколо.

Нагнувся Нарцис до струмка, спершись руками на камінь, що виступав з води, і віддзеркалився в струмку весь, в усій своїй красі. Отут – то і спіткала його кара Афродіти (богині кохання). З подивом дивиться він на своє відображення у воді, і сильне кохання опановує його. Повними любові очима дивиться він на своє відображення, воно манить його, кличе. Нарцис не йде від струмка; не відриваючись, милується самим собою. Він не їсть, не п’‎є, не спить. Нарешті, повний відчаю, вигукнув Нарцис, простягаючи руки до свого відображення:

– О, хто страждав так жорстоко! Нас розділяють не гори, не моря, а тільки смужка води, і все ж не можемо ми бути з тобою разом. Вийди ж із струмка!

Замислився Нарцис, дивлячись на своє відображення у воді. Раптом жахлива думка прийшла йому в голову, і тихо шепоче він своєму відображенню, нахиляючись до самої води:

– О, горе! Я боюсь, чи не покохав я самого себе! Адже, ти – я сам! Я люблю самого себе. Я почуваю, що небагато лишилося мені жити. Ледве розцвівши, зів’‎яну я і зійду в похмуре царство тіней. Смерть не лякає мене; смерть принесе кінець мукам кохання.

Залишають сили Нарциса, блідне він і почуває вже наближення смерті. Плаче Нарцис. Падають його сльози в прозорі води струмка. Дзеркальною поверхнею води пішли кола, і зникло прекрасне відображення. З жахом вигукнув Нарцис:

– О, де ти! Вернись! Залишся! Не покидай мене, адже це жорстоко. О, дай хоч дивитися на тебе!

Але ось знову спокійна вода, знову з’‎явилося відображення, знову, не відриваючись, дивиться на нього Нарцис. Тане він, мов роса на квітах. Бачить і нещасна німфа Ехо, як страждає Нарцис. Вона, як і раніше, любить його; страждання Нарциса болем стискають її серце.

– О, горе! – вигукує Нарцис.

– Горе! – відповідає Ехо.

Нарешті, змучений, слабнучий голосом скрикнув Нарцис, дивлячись на своє відображення:

– Прощай!

І ще тихше, ледве чутно, пролунала відповідь німфи Ехо:

– Прощай!

Схилилася голова Нарциса на зелену прибережну траву, і темрява смерті вкрила його очі. Вмер Нарцис. Плакали в лісі молоді німфи, і плакала Ехо. Приготували німфи юному Нарцисові могилу, але коли прийшли по його тіло, то не знайшли його. На тому місці, де схилилася на траву голова Нарциса, виросла біла запашна квітка – квітка смерті; нарцисом називають її.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом творів

1. Яке нещастя спіткало співця Орфея і німфу Еврідіку?

2. У чому полягала мужність і жертовність Орфея, який вирушив до царства померлих? Що свідчить про його палке кохання до дружини?

3. Що допомогло митцеві подолати шлях до трону похмурого Аїда?

4. Як Орфей здобув прихильність володаря підземного царства померлих?

5. Що попросив співець у Аїда? Якби Орфей передумав повернути Еврідіку, що, на вашу думку, він міг би попросити у самого бога підземного царства, який присягнувся виконати будь-яке його бажання?

6. Яку умову поставив перед Орфеєм Аїд?

7. Чого найбільше боявся Орфей, вертаючись на землю з Еврідікою?

8. Що найбільше вразило Орфея в невдалій спробі повернути кохану дружину?

9. Спробуйте у десятьох реченнях переказати зміст міфу про Нарциса. Запишіть ці речення у зошит.

10. Розкажіть про смерть Нарциса. У чому, на вашу думку, полягала безнадійність його почуттів?

Міркуємо самостійно

11. Порівняйте кохання Орфея і Нарциса. У чому полягає жертовність Орфея і самозакоханість Нарциса?

12. Поясніть, чому образ Міфологічного героя Орфея став символом істинного митця, а його золота кіфара (або ліра) – символом поезії та творчої наснаги.

13. Поміркуйте, чому психологи самозакоханість та крайній егоїзм називають “нарцисизмом”.

14. Уявіть собі зовнішність Нарциса. Усно опишіть його портрет.

15. Чому в характеристиці красеня використане слово холодний?

16. Як ви розумієте вислови: “Прекрасний, але холодний, як скульптура”; “Важливо не те, яка зовнішність людини, а те, яка її душа”!

17. Яка, на вашу думку, відмінність між коханою і закоханою людиною?

18. Чому справді щаслива людина повинна не тільки бути коханою, але й вміти дарувати своє кохання іншій людині?

Пов’‎язуємо новий матеріал з вивченим раніше

19. Пригадайте зміст казки англійського письменника Оскара Уайльда “Хлоп чик-зірка”.

20. Що є спільного у ставленні хлопчика з літературної казки до люблячої матері і юнака з давнього міфу до закоханої в нього німфи Ехо?

ДЕМЕТРА І ПЕРСЕФОНА

Могутня велика богиня Деметра. Вона дає родючість землі, і без її благотворної сили ніщо не зростає ні в тінистих лісах, ні на лугах, ні на буйних ланах.

Мала велика богиня Деметра юну прекрасну доньку Персефону. Батьком Персефони був сам великий син Крона громовержець Зевс. Одного разу прекрасна Персефона разом зі своїми подругами, океанідами, безтурботно гуляла на квітучій Нісейській долині2. Подібно до легкокрилого метелика перебігала юна донька Деметри від квітки до квітки. Вона рвала пишні троянди, запашні фіалки, білосніжні лілії і червоні гіацинти. Безжурно гуляла Персефона, не відавши тієї долі, яку призначив їй батько Зевс.

1 Деметра – одна з найбільш шанованих богинь Греції. Це богиня родючості й землеробства. На її честь повсюдно в Греції влаштовувалися численні свята.

2 Долина на березі Саронічної затоки.

Не думала Персефона, що не скоро побачить вона знову ясне світло сонця, не скоро буде милуватися квітами і вдихати їхні солодкі пахощі. Зевс віддав її за свого похмурого брата Аїда, володаря царства тіней померлих, і з ним мала жити Персефона в пітьмі підземного царства, позбавлена світла гарячого південного сонця.

Аїд бачив, як гуляла Персефона, і вирішив зараз же викрасти її. Він упросив богиню землі Гею виростити надзвичайної краси квітку. Погодилася богиня Гея, і виросла чудова квітка: її п’‎янкий аромат далеко розлився в усі боки. Персефона побачила квітку; ось вона простягла руку і схопила її за стебельце, ось уже зірвана квітка. Раптом розступилася земля, і на чорних конях з’‎явився із землі у золотій колісниці володар царства тіней померлих похмурий Аїд. Він схопив юну Персефону, підняв її на свою колісницю і миттю зник на своїх швидких конях у надрах землі.

Тільки скрикнути встигла Персефона. Далеко рознісся жахливий крик юної доньки Деметри; він донісся і до морських глибин, і до високого світлого Олімпу. Ніхто не бачив, як викрав Персефону похмурий Аїд, бачив це тільки бог Геліос-Сонце.

Богиня Деметра почула крик Персефони. Вона поспішила на Нісейську долину, скрізь шукала доньку, запитувала подруг її, океанід, яле ніде не було її. Океаніди не бачили, куди зникла Персефона.

Тяжка скорбота від втрати єдиної улюбленої доньки охопила серце Деметри. Вбрана в темний Одяг, дев’‎ять днів, нічого не тямлячи, ні про що не думаючи, блукала велика богиня Деметра по землі, проливаючи гіркі сльози. Вона всюди шукала Персефону, всіх просила вона

Про допомогу, але ніхто не міг зарадити її горю. Нарешті, вже на десятий день, вона прийшла до бога Геліоса-Сонця і стала слізно благати його:

– О, світлосяйний Геліосе! Ти об’‎їжджаєш на золотій колісниці високо по небу всю землю і всі моря, ти бачиш все, ніщо не може сховатися від тебе; якщо ти маєш хоч трохи жалю до нещасної матері, то скажи мені, де моя донька Персефона, скажи, де мені шукати її! Я чула крик, її викрадено в мене. Скажи, хто викрав її! Я скрізь шукала її, але ніде не можу знайти!

Відповів Деметрі світлосяйний Геліос:

– Велика богине, ти знаєш, як я шаную тебе, ти знаєш, як уболіваю, бачачи твоє горе. Знай, великий хмарогонець Зевс віддав доньку твою за дружину своєму похмурому братові, володарю Аїду. Він викрав Персефону і повіз її до свого царства, повного страхіть. Побори ж свою тяжку журбу, богине; адже великий чоловік твоєї доньки, вона стала дружиною могутнього брата великого Зевса.

Ще дужче засмутилася богиня Деметра. Розгнівалася вона на громовержця Зевса за те, що він віддав без її згоди Персефону за дружину Аїдові. Вона покинула богів, покинула світлий Олімп, прибрала вигляду простої смертної і, одягнувшись у темне вбрання, довго блукала між смертними, проливаючи гіркі сльози.

Усе на землі припинило свій ріст. Листя на деревах зів’‎яло і пообпадало. Ліси стояли голі. Трава поблякла; квіти поопускали свої барвисті віночки і повсихали. Не було плодів у садах, посохли зелені виноградники, не стигли в них важкі соковиті грона. Колись родючі ниви опустіли, ані билиночки не росло на них. Завмерло життя на землі. Голод панував усюди; скрізь чувся плач і стогін. Загибель загрожувала всьому людському родові. Але нічого не бачила, не чула Деметра, заглиблена у тугу за ніжно коханою дочкою.

Нарешті Деметра прийшла до міста Елевсіна. Там, біля міських мурів, сіла вона в затінку оливи на “камінь скорботи” біля самої “криниці дів”. Нерухома сиділа Деметра, неначе статуя. Прямими складками спадав до самої землі її темний одяг. Голова її була опущена, а з очей одна по одній текли сльози і падали їй на груди. Довго сиділа так Деметра, одна, безутішна.

Побачили її дочки елевсінського царя Келея. Вони здивувалися, помітивши біля джерела заплакану жінку в темному одязі, підійшли до неї і зі співчуттям спитали, хто вона. Але богиня Деметра не відкрилася їм. Вона сказала, що її зовуть Део, що родом вона з Криту, що її украли розбійники, але вона втекла від них і після довгих блукань прийшла до Елевсіна. Деметра просила дочок Келея відвести її в дім їхнього батька, вона погодилася бути за служницю їхній матері, виховувати дітей і працювати в домі Келея. Дочки Келея привели Деметру до матері своєї Метанейри.

Дочки Келея не думали, що вводять у дім батька свого велику богиню. Але коли вводили вони Деметру в дім батька, то доторкнулася богиня головою верху дверей – і весь будинок осяяло дивне світло. Метанейра встала назустріч богині, вона зрозуміла, що не просту смертну привели до неї її. дочки. Низько схилилася дружина Келея перед невідомою і просила її сісти на її місце цариці. Відмовилась Деметра; вона мовчки сіла на простому стільці служниці, як і раніше, байдужа до всього, що робилося навколо неї.

Деметра залишилась у Келея. Вона почала виховувати його сина Демофонта. Богиня вирішила дати Демофонтові безсмертя. Вона тримала немовля біля своїх божественних грудей, на своїх колінах; немовля дихало безсмертним диханням богині. Деметра натирала його амброзією1, а вночі, коли всі в будинку Келея спали, вона, загорнувши Демофонта в пелюшки, клала його в яскраво-палаючу піч. Але Демофонт не дістав безсмертя. Побачила раз Метанейра свого сина, який лежав у печі, страшенно злякалась і стала благати Деметру не робити цього. Деметра розгнівалася на Метанейру, вийняла Демофонта з печі і сказала:

– О, нерозумна, я хотіла дати безсмертя твоєму синові, зробити його невразливим. Знай же, я – Деметра, яка дає силу і радість смертним і безсмертним.

Деметра відкрила Келею і Метанейрі, хто вона, і прийняла свій звичайний вигляд богині. Божественне світло розлилося по покоях Келея. Богиня Деметра стояла, велична і прекрасна, золотисте волосся спадало на її плечі, очі палали божественною мудрістю, від одягу її лилися чудові пахощі. Впали на коліна перед нею Метанейра та її чоловік.

1 Амброзія – 1) їжа богів, що давала безсмертя і вічну молодість; 2) запашна мазь, яка робила богів вродливими і вічно молодими.

Богиня Деметра звеліла побудувати храм в Елевсіні, біля джерела Калліхори, і залишилася жити в ньому. При цьому храмі Деметра сама встановила свята.

Сум за ніжно коханою донькою не покинув Деметру, не забула вона і гніву свого на Зевса. Як і раніше, не родила нічого земля. Голод ставав дедалі сильнішим, бо на полях землеробів не сходило жодної билинки. Даремно тягли бики землероба важкий плуг по ріллі – марна була їхня праця. Гинули цілі племена. Зойки голодних неслися до неба, але не зважала на них Деметра. Нарешті перестали куритися на землі жертви безсмертним богам. Загибель загрожувала всьому живому.

Не хотів загибелі смертних великий хмарогонець Зевс. Він послав до Деметри вісницю богів Іріду. Швидко помчала вона на своїх дужих крилах в Елевсін до храму Деметри, кликала її, благала повернутися на світлий Олімп до сонму богів. Деметра не зглянулася на її благання. Посилав й інших богів великий Зевс до Деметри, але богиня не хотіла повернутися на Олімп, перш ніж поверне їй Аїд дочку Персефону.

Послав тоді до свого похмурого брата Аїда великий Зевс швидкого, як думка, Гермеса. Гермес спустився в повне страхіть царство Аїда, став перед володарем душ померлих, який сидів на золотому троні, і оповів йому про волю Зевса.

Аїд погодився відпустити Персефону до матері, але спочатку дав їй проковтнути гранатові зерна, символ нерозривності шлюбу. Зійшла Персефона на золоту колісницю чоловіка з Гермесом; помчали безсмертні коні Аїда, ніякі перепони не були їм страшні, і миттю досягли вони Елевсіна1.

Забувши про все від радощів, кинулася Деметра назустріч своїй доньці і ніжно обняла її. Знов була з нею її улюблена дочка Персефона. З нею повернулася Деметра на Олімп. Тоді великий Зевс вирішив, що дві третини року Персефона житиме з матір’‎ю, а на одну третину – вертатиметься до чоловіка свого Аїда.

Велика Деметра повернула родючість землі, і знову все зацвіло, зазеленіло. Ніжним весняним листям укрилися ліси; зарясніли квіти на смарагдовій мураві лук. Незабаром заколосилися хлібородні ниви; зацвіли і сповнилися пахощами сади; заблищала на сонці зелень виноградників. Прокинулась уся природа. Все живе раділо і славило велику богиню Деметру і дочку її Персефону.

1 В Елевсіні давні греки влаштовували свята на честь Деметри і Персефони.

Але щороку покидає свою матір Персефона, і кожного разу Деметра поринає в сум і знову вбирається в темний одяг. І вся природа сумує за тією, що відійшла. Жовкне на деревах листя, і зриває його осінній вітер; відцвітають квіти, лани пустіють, настає зима. Спить природа, щоб прокинутись у радісному сяйві весни тоді, коли повернеться до своєї матері з безрадісного царства Аїда Персефона. Коли ж повертається до Деметри її дочка, тоді велика богиня родючості щедрою рукою сипле дари свої людям і благословляє працю землероба багатим урожаєм.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. МОТИВ

Слово мотив походить з французької мови й означає “спонукання”, “привід”. Цей термін прийшов у літературу з музики, де означає “мелодія”, “наспів”.

У літературі мотивом називають неподільні смислові елементи художнього тексту, з яких складається тема твору (наприклад, у міфі про Прометея присутній мотив жертовності, мотив влади, мотив передбачення майбутнього тощо).

Мотив може повторюватися у різних фольклорних та літературних текстах, переходити з епохи в епоху, переосмислюючись і змінюючись (наприклад, мотив самозакоханості в міфі “Нарцис” і в казці Оскара Уайльда “Хлопчик-зірка”, мотив мандрів у підземний світ у давньогрецьких міфах про Геракла, Орфея, в народній казці “Пані Метелиця” та в казці Льюїса Керролла “Аліса в Країні Див”).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Хто така Деметра? Чому у Давній Греції ця богиня користувалася особливою шаною у землеробів?

2. Розкажіть, що трапилося з донькою Деметри Персефоною.

3. Що відбувалося у природі в той час, коли Деметра тужила за своєю донькою? Що символізують темний одяг богині, її сльози та смуток?

4. Де жила Деметра після того, як залишила божественний Олімп? Розкажіть, як потрапила богиня в дім царя Келея.

5. Як ви гадаєте, чому Деметра захотіла доглядати немовля?

6. Як богиня хотіла віддячити гостинній родині за притулок?

7. Знайдіть у тексті і зачитайте, якими були наслідки скорботи богині.

8. Яку угоду уклав Зевс із Деметрою? Чому Персефона не могла повернутися до матері назавжди? Міркуємо самостійно

9. Спробуйте уявити, який настрій і які кольори переважають у похмурому царстві Аїда. Порівняйте володіння Аїда з володіннями Деметри.

10. Поміркуйте, чому похмурий Аїд захотів зробити своєю дружиною саме безжурну красуню Персефону.

11. Чому для Деметри було ударом, що чоловіком Персефони став саме володар підземного царства померлих?

12. Чи був би смуток богині настільки ж сильним, якби донька вийшла заміж за бога морів, мистецтв чи іншого?

13. У чому полягає відмінність в описі природи до викрадення Персефони і після її викрадення?

Узагальнюємо і підсумовуємо

14. Поясніть, як у міфі про Деметру і Персефону відбилися уявлення давніх греків про зміну пір року.

15. Доведіть, що міф про Деметру і Персефону належить до групи календарних міфів.

Застосовуємо теоретичні поняття

16. Пригадайте вивчену у 5 класі на уроках української літератури легенду “Про зоряний Віз”. Який спільний мотив присутній в українській легенді “Про зоряний Віз” та в давньогрецькому міфі “Деметра і Персефона”?

ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНА ТИ БІЛЬШЕ

Обидва слова “міфічний” і “міфологічний” походять від слова “міф”. Однак їх слід розрізняти. Про міфічне говорять, як про щось фантастичне, вигадане, казкове, несправжнє (міфічні скарби, міфічні знання), а про міфологічне – як про те, що належить до міфології (міфологічні боги, герої, сюжети, образи). Причому міфологічними образами називаємо й таких фантастичних істот, як Кербер та інші.

Ми можемо сказати: “Геракл – мій улюблений міфологічний герой”, або “країна Оз – це міфічна країна”.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)