Коротка біографія Серена К’єркегора
Серен К’єркегор – данський релігійний філософ, кредо якого можна висловити такими його словами: “Набуття справжньої віри обумовлено повним зреченням від компромісу. На шляху до неї людина піддається випробуванню страхом і стражданням “. Це ще й одна з найзагадковіших особистостей Данії, суперечки про яку не затихають до цих пір. Вже гори книг написані про його життя, а вона в чому ще продовжує залишатися таємницею і містифікацією, адже він був великим майстром містифікації. Жанр його творів не піддається однозначному визначенню. Книги сусідять там із щоденниковими записами, філософські есе з афоризмами і зразками епістолярної прози.
Переважна більшість робіт було опубліковано під різними псевдонімами, і лише в передмові до книги “Заключний ненауковий епілог” К’єркегор зізнався, що він їх автор. При цьому цілком очевидно, що ідеї і його своєрідний літературний стиль вплинули на багатьох письменників. Він, не соромлячись, відносив себе до геніїв.
Роль же генія він описував так: “Генії, як гроза, йдуть проти вітру, вселяють жах людям і очищають повітря”. Розпочатий механізм знеособлення населення в умовах “вільного” капіталізму в Західній Європі в XIX столітті, призвів до незвичайного відображенню в літературно-філософських есе К’єркегора, який по-новому, зсередини, очима індивіда, побачив проблему “особистості і суспільства”. Він пропонував задуматися над наступним: незважаючи на те, що людина часто хотів би мати розум будь-якого великого письменника, вченого та інших, він не погодиться бути цією людиною ціною відмови від свого “Я”, від своєї індивідуальності. Виходячи з реальних фактів психології особистості, він говорив, що кожен індивід – унікальна сутність, індивідуальне “Я”, яке володіє саме рефлексією, екзистенцією, яка в принципі непізнавана. У екзотеціі присутній свобода вибору.
Критикуючи “несправжнє” існування особистості в умовах сучасного йому суспільства, в якому все частіше виявлялися ознаки відчуження і все більше загострювалися суперечності між особистістю і суспільством, К’єркегор всі свої надії покладав на віру в “нефальсифікованого”, “справжні” християнські ідеали. При цьому він вважав апеляцію до мас неспроможною. Більш того, він вважав практично неможливим звертатися до кого б то не було з друкованим словом, тому що, як він говорив, “в друкованому пресі диявол оселився в друкарській фарбі і через це в нашому світі, громадська думка створюється пресою”. Спадщина творця довгий час залишалося незатребуваним. Після закінчення Першої світової війни до нього прокинувся інтерес, але не в Данії, а в США, Німеччині та деяких інших країнах. Інтерес збільшився після Другої світової війни. Тоді вже він був названий “батьком” сучасного екзистенціалізму.
Філософ народився і жив весь час в Копенгагені, але коли ми намагаємося відшукати його справжні корені, вони несподівано виявляються в іншому місці – на заході країни, в Ютландії. Село Седдінг розташована на південь від містечка Ск’єрн, приблизно в двадцяти кілометрах від моря. Біля маленької середньовічної церкви колись лежали два хутори, які здавалися в оренду і називалися церковними, оскільки плата за них призначалася священика. Звідси прізвище Кierkegaard – по-датському (kirke – цeрковь, gaard – хутір). Так звали ще його прадіда, орендував один з цих хуторів, так звали і його сина Педера, в бідному домі якого на світ з’явилося дев’ять дітей.
Четвертим за рахунком був Мікаель Педерсен (1756-1838), батько філософа. У дитинстві Мікаель пас на пустки овець. Голодний, занедбаний, він одного разу піднявся на пагорб і прокляв Бога, чого був не в силах забути навіть в 82-річному віці. Всі, хто тільки міг, їхали з Семінга. Дядько Мікаеля, Нільс Седінг, влаштувався в Копенгагені і відкрив торгівлю вовною. У 1768 р Мікаель надійшов до нього в науку. Мікаель був двічі одружений. Перша дружина померла два роки після одруження. Друга, Ані Лунд, була прислугою в його будинку, і він одружився на ній, коли з’ясувалося, що вона від нього завагітніла. У них згодом народилося семеро дітей. Наймолодший, Серен, з’явився на світ 5 травня 1813 р
Місцем народження великого філософа був будинок (потім його знесли) на Новій площі – Нюторв. Батьки були абсолютними протилежностями, що не схожими один на одного. Сутулуватий батько, крутий, владний і маленька товстенька мати, ніжна і весела, яка дуже любила своїх дітей і онуків. Мати не вміла писати, зате читала по складах. Вона завжди давала свободу дій маленькому непосидючому Серен, який навчався в Школі цивільних чеснот, куди ходив з 1821 по 1830 роки. Батько ж зіграв фатальну роль у житті свого сина. Він виховував його любити розп’ятого Христа. Хотів, щоб був схожий на свого батька – таким же похмурим християнином. Він був начитаний і часто проводив філософські бесіди зі своїми синами.
Педер, письменник-теолог, священик, в 1856 р отримав сан єпископа. А в 1867 був призначений міністром. Але вічна боязнь відповідальності взяла гору. Під кінець Педер Крістіан збожеволів і помер.
У 1830-і не залишала думка про те, що Господь розгнівався на їхню родину, тому що батько ще в дитинстві (згадаємо ту злощасну пустку, на якій він пас овець) прокляв Бога, і за цей гріх, жоден член сім’ї не зможе прожити понад 33 років, перевищити вік Христа. У 1819 і 1833 роках у Мікаеля померло 2 сина, а в 1822, 1832 і 1834 – він втратив 3-х дочок. У 1834 померла також його дружина. Згодом Серен був дуже здивований, що в 1848 йому виповнилося 35 років, а його старшому братові в 1839 – 34.
Тут явно відчутні ремінісценції старозавітного стилю, яким був наповнений рідну домівку. І раз це уявлялося цілком очевидним, що доля батька була карою за те, що той, будучи дитиною, вголос прокляв Бога, і самоочевидним було для нього, що все його діти з цієї причини повинні будуть померти, не доживши до тридцяти чотирьох років, а батько переживе їх, точно так же абсолютно само собою зрозумілою була для нього думка, що завдяки своїм незвичайним талантам він призначений до якоїсь особливої місії.
Серен передбачає можливість отримати більш високий наказ, внаслідок якого відкине від себе все, включаючи наречену, щоб змогти виконати свою місію. І ця думка міцно і надовго утвердилася в ньому так, що врешті-решт залучила його в смертельний суперечка з церквою. Однак спочатку в його грандіозні плани начебто настала невеличка заминка – он-таки благополучно подолав цей поріг, пережив Христа. Боже закляття було начебто знято. Але замість Божого, своє закляття наклала на нього сучасна література.
Багато данці переживав духовну кризу, ставши жертвою “світової скорботи”. За наполяганням батька він приступив до вивчення психології і філософії, але вже в 1834 життя його руйнується. Він не може знайти мету, заради якої варто жити далі. Може, через відчай він пускається у всі тяжкі його розваги, влаштовуючи п’яні дебоші, і йому доведеться все життя спокутувати свою провину. А побачений в Королівському театрі моцартівською “Дон Жуан” настільки торкнувся в ньому еротичне початок, що він, “будучи в стані екзальтації, дав захопити себе публічної жінці”. Мабуть, він дозволяв це робити з собою не раз, тому що коли, наприклад, в 1837 батько сплатив його борги, сума їх досягла майже 3200 рігсдалеров – кілька річних заробітків університетського професора того часу. Але вже в наступному 1838, 19 травня, недолугий відродився духовно.
9 серпня помер батько, було сумно, але з тим філософу стало ясно: “батько помер заради мене, щоб я, по можливості, зміг стати кимось ще”. У вересні він публікує анонімний твір “Із записок ще живого”. Там він дорікає автора Х. К. Андерсена в “повній відсутності світогляду”. У 1840 склав іспит з теології, а 10 вересня того ж року одружився на Регіні Ольсен, з якої до цього моменту був знайомий три роки. Після весілля він збирався прийняти пасторський сан. В початку 1841 той виголосив першу проповідь в Хольменской церкви. Восени того ж року Серен отримав ступінь магістра на філософському факультеті Копенгагенського університету.
Весь рік з осені 1840 по осінь тисяча вісімсот сорок один настає таємниця. К’єркегор хотів поліпшити своє життя, але сам же її і зруйнував, раптово зрозумівши, що, хоч він і заручився по любові, проте, шлюб неможливий. Настільки вони несхожі: безпосередня, вихована дівчина з поважної родини і він, з його похмурим характером і душевними стражданнями. Була, зрозуміло, і ще одна причина – епілептичні припадки. За тодішнім законодавством Данії ця недуга вважався “мерзенної хворобою” як і проказа. До того ж, як з часом з’ясувалося, у нього був прогресуючий параліч спинного мозку, від якого він врешті-решт і помер 42-річному віці.
Поки тривала заручини, що доставила і чимало солодких миттєвостей, він намагався переконати Регіну порвати з ним, але марно. Тоді 11 серпня 1841 він відіслав їй обручку. Регіна заклинала його не залишати її. Він було поступився, проте 11 жовтня порвав з нею остаточно. Його поведінка обурила сім’ю статського радника Ольсена і розбурхало громадську думку.
К’єркегор виїхав до Берліна 25 жовтня. Після розриву Регіна повернула йому обручку. Він віддав його переробити. Ув’язнені в оправу діаманти, один великий і чотири поменше, утворили хрест. Носив він це кольцo не знімаючи до самої своєї смерті. Зараз воно зберігається в Музеї історії Копенгагена.
2 жовтня 1855 його помістили в госпіталь. Він заборонив підпускати до себе священика і відмовився від останнього причастя. Також він заборонив присутність духовних осіб на його похоронах. Але в соборі Богоматері, де проходила церемонія, проповідь виголосив єпископ Педер, брат філософа.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)