Крилов Іван Андрійович – коротка біографія
Знаменитий байкар Іван Андрійович Крилов народився 2 лютого 1768 (за іншими даними – 1769 року.) в Москві. Батько Крилова, бідний армійський офіцер, у 1772 році з рідкісною мужністю відстояв напад пугачовців на містечко, а після приборкання пугачовського бунту, перейшов на цивільну службу, переселився до Твері, де і помер в 1778 році залишивши вдову з двома малолітніми синами без жодних засобів до існування.
Майбутньому байкареві рано довелося познайомитися з важкою стороною життя. Негайно після смерті батька Іван Крилов був визначений підканцеляристом в товариський губернський магістрат, а в 1783 р перейшов на службу в Петербург, в казенну палату “наказним служителем”. Ніякого систематичної освіти Крилов не отримав і розвитком своїм був зобов’язаний головним чином своєю надзвичайною обдарованості.
Між іншим, він був хорошим музикантом.
15-ти років від народження він написав комічну оперу, тобто комедію з куплетами для співу – “Кофейніцею”, надруковану вже після його смерті. У цьому творі, який, на думку професора Кирпічникова, було для того часу явищем непересічним, особливо чудовий мову, багатий народними оборотами та приказками. За переказами, Крилов з дитинства любив штовхатися серед простого народу і добре впізнав його побут і характер.
Приїзд Крилова в Петербург збігається за часом з відкриттям там загальнодоступного театру.
Крилов знайомиться з Дмитрівська та іншими акторами і кілька років живе переважно інтересами театру. 18-річним юнаком, у тому віці, коли інші тільки починають службову кар’єру, Іван Андрійович Крилов виходить у відставку і віддається літературній діяльності, на перших порах не дуже вдалою. Його ложноклассических трагедія “Филомела” цікава тільки деякими проблисками вільнодумства автора, в літературному ж відношенні вкрай слабка.
Його комедії (“Скажена сім’я”, “Автор у прихожей”, “Пустуни”, “Американці”) теж ще не виявили його дарувань. Перші байки Крилова були надруковані (деякі без підпису) в журналі Рахманінова “Ранкові години” в 1788 р і пройшли непоміченими (“Сором’язливий гравець”, “Доля гравців”, “Новопожалованний осів” та ін.); вони значно поступаються пізнішим.
Мабуть, більше їдкості, сили і сарказму знаходимо ми в листах памфлетах Крилова, спрямованих проти важливих осіб, що зачепили його самолюбство: відомого письменника Княжніна і стояв на чолі управління театром Соймонова. Це нібито виправдувальні листи, з формального боку до них майже не можна причепитися, але вони дихають іронією, яка межує із знущанням; саме розміщення слів має на меті образити. Наприклад, у листі до Соймонову Крилов пише:
“І останній негідник, який тільки може бути, Ваша Неперевершеність, засмутився б”.
У 1789 році Крилов разом з Рахманіновим береться за видання “Пошти духів”, журналу, який намагався відродити серйозну сатиру новиковских журналів. Оповідальна форма вдавалася Крилову більше, ніж драматична; в журнальних статтях Крилова багато запалу та сарказму, але журнал все ж успіху не мав і в серпні того ж року припинився. У 1792 р Крилов з групою осіб видає інший журнал – “Глядач”, а в 1793 р (разом з Клушино) “Санкт-Петербурзький Меркурій”.
У “Глядача” поміщені були найсильніші і глибокі за суспільному змісті з прозових статей Івана Андрійовича Крилова: повість “Каиб” і “Похвальна мова моєму дідусеві”, надзвичайно сміливе для того часу (стаття з’явилася через два роки після справи Радищева) викриття поміщицького самодурства.
Збентежив Крилова неуспіх його журналів в публіці або почалися, як припускають деякі, утиски з боку уряду, але тільки близько середини 1793 Крилов на кілька років припиняє всяку літературну діяльність і сам до 1806 р зникає зі столиці. Про те, як і де провів він цей час, дійшло до нас мало точних відомостей. Жив він у різних вельмож, найдовше у Голіцина, в його маєтках (в Саратовській і Київській губерніях) і в Ризі.
Один час Крилов їздив по ярмарках, де програвав в карти різним гравцям.
До 1800 відноситься його шуто-трагедія “Трумф”, поставлена на домашньому спектаклі у князя Голіцина. Не дійшла до нас цілком комедія цього ж періоду “Ледар”, де дан прототип Обломова, судячи з дійшли уривків, може бути, найкраща з усіх його комедій.
У 1806 році в журналі Шаликова “Московський глядач” з’явилися з рекомендацією І. І. Дмитрієва перекладені Криловим з Лафонтена байки:
- “Дуб і тростина”; “Розбірлива наречена”; “Старий і троє молодих”.
У тому ж році Крилов повертається в Санкт-Петербург, ставить тут комедії “Модна лавка” (1 806) і “Урок дочкам” (1807), спрямовані проти французоманії і мали великий успіх, так як потрапили в тон настрою суспільства, охопленого, у зв’язку з наполеонівськими війнами, національним почуттям.
У 1809 р Іван Андрійович Крилов випускає перше видання своїх байок (числом 23), відразу стає знаменитістю і з тих пір, крім байок, нічого вже більше не пише. Перерване їм на довгі роки служба також поновлюється і йде дуже успішно, спочатку в Монетному департаменті (1808-1810), потім (1812-1841) в Імператорській Публічній Бібліотеці.
У цей період Крилов справляє враження людини вгамуватися: від юнацької нестриманості, неспокійного честолюбства і підприємливості не залишилося й сліду; характерними тепер для нього є небажання сваритися з людьми, благодушна іронія, незворушний спокій і все зростаюча з роками лінь. З 1836 р він не писав уже і байок. У 1838 році був урочисто відсвяткований 50-річний ювілей його літературної діяльності.
Крилов помер 9 листопада 1844 року
Всього Крилова було написано більше 200 байок. Більшість викриває загальнолюдські недоліки, інші мають на увазі російську життя (байки про виховання, про погану адміністрації, історичні); деякі (“Троеженец”, “Лицар”) не мають ні алегорії, ні моралізаторство і є, по суті, просто анекдотами. Найголовніші гідності байок Крилова – їх народність і художність.
Крилов є чудовим зображувачем тварин; в зображенні руських мужиків вінвдало уникнув карикатурності.
Недосяжним майстром здається він і в передачі всякого роду рухів, до цього треба приєднати майстерність діалогу, комізм, надзвичайно багатий відтінками, нарешті, моралізаторство, нерідко влучністю нагадують прислів’я. Маса криловських виразів увійшла в наш розмовну мову. Іноді висловлювалася думка, що байки Крилова, проповідуючи нібито сухий егоїзм (“ти все співала – це справа: так піди ж – попляши!”), Недовірливе, підозріле ставлення до людей (“Роща і вогонь”), вказуючи на ризики, пов’язані найчастіше зі свободою думки і думки (“Водолази”, “Автор і розбійник”) і свободи політичної (“Кінь і вершник”), – ницими за своєю моралі. Думка це засноване на непорозуміння.
У Івана Андрійовича Крилова є і байки, яка за своїм ідеям досить сміливі для того часу (“Мирська сходка”, “Листи і коріння”).
Деякі з них викликали цензурні труднощі (“Риб’ячі танці” – у першій редакції; “Вельможа”). Людина величезного природного розуму, Крилов ніколи не міг стати проповідником розумової ліні і застою (“Ставок і річка”). У нього, здається, немає великих ворогів на світі, як дурість, невігластво і самовдоволене нікчемність (“Музиканти”, “Бритви”, “Слон на воєводстві” і т. Д.); переслідує він і зайве мудрування (“Ларчик”) і безплідне теоретизування (“Огородник і філософ”), тому що бачить і тут замасковану дурість. Іноді порівнюють мораль, криловських байок з мораллю прислів’їв, але не слід забувати, що Крилов зовсім далекий цинізму і грубості, частих в російських прислів’ях (“Не обдуриш – не продаси”, “Бий бабу молотом” і т. Д.).
Є у Крилова і байки з піднесеною мораллю (“Лань і дервіш”, “Орел і бджола”), і не випадково ці байки одні з найслабших.
Вимагати неодмінно піднесеної моралі від байок – значить абсолютно не розуміти самої сутності цього літературного виду. Вихований XVIII століттям, ще з часів Кантеміра полюбили ідеал “золотої середини”, Крилов є в байках противником всякого роду крайнощів, і мораль його, ні задовольняючи вищих запитів розвиненою і чуйної совісті, при всій своїй нескладності, завжди цінна.
Навряд чи можна вказати в російській літературі іншого письменника, який був би так общепонятен і загальнодоступний, як Іван Андрійович Крилов. Його байки ще за життя автора розійшлися майже в 80 тисячах примірників, – явище цілком небувале в тогочасній літературі. Крилов, безсумнівно, був популярніше усіх своїх сучасників, не виключаючи навіть Пушкіна і Гоголя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)