ГРИГІР ТЮТЮННИК. НОВЕЛА ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ – ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА
√ Григір Михайлович Тютюнник (5 грудня 1931 р., с. Шилівка – 6 березня 1980 р.).
Під впливом чиновницького диктату, який тяжів над літературою, прозаїк не міг зреалізувати свій талант і з розпачу покінчив життя самогубством.
! Батько Григора у 1937 р. був заарештований і засланий до Сибіру. Віддана жінка (матір письменника) та інша (суперниця), яка також любила його, вирушили на його пошуки. Письменник згодом напише так: “Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї… Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки… Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла, і якщо доля дасть мені таланту… Не дивися так скептично… Не таланту – Бог із ним… Якщо поталанить щось написати – воздам хвалу жінці й красі”.
√ Філософська Новела (з елементами автобіографічної) “Три зозулі з поклоном” (1976 р., течія неорелізм).
! Новела має Присвяту – “Любові Всевишній присвячується”, тобто любов для Тютюнника – божество, яке здатне правити світом.
√ У новелі яскраво проявляється Тема любовного трикутника; внутрішній світ героїв видно, як у дзеркалі..
! Михайло пише Соні з Сибіру: “Не суди мене гірко. <…> я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй <…> три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу. <…> Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму”.
√ Основні мотиви новели: філософія життя, сила кохання, влада й людина у протистоянні, романтичний і прагматичний підхід, прощення.
√ Герої новели: оповідач (син Михайла й Софії); Михайло (репресований чоловік Софії); Софія (мати оповідача); Карпо Ярков (приземлений чоловік) і його дружина Марфа; дядько Левко – поштар.
√ Образи-символи: самотність, народна формула-прохання не любити – “три зозулі з поклоном”; самотність, Марфа, Софія, син, пам’ять про Михайла, домівка для Михайла – сосна, посаджена Михайлом на піску коло будинку; радянська бідність – піджак тощо.
! Автор добре попрацював над образами жінок – Марфи й Софії. Вони змальовані дуже повно, хоч лаконічно: передчасна старість від горя та надмірної роботи позначилась у сивині Марфи і синьоті губ Софії.
– 3 роками у Софії не було злості на Марфу.
Мати говорить сину:
“У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе”.
Син помічав:
“Очі мамині сухі, голос ні здригнеться”, і він відчуває, що “спогади її не щемлять і не болять – вони закам’яніли”.
– Марфа – чуйна людина, яка повністю віддалася своїм почуттям. Кохання до Михайла супроводжує усе її життя.
Сила почуття була настільки сильною, що вона відчувала навіть, коли родині має прийти лист від Михайла:
Просить поштаря потримати лист від коханого і “біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах”.
! Татова сосна – символ дому: “Сю ніч снилась мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може й вища”.
√ Новела Складається з кількох частин. Автор на початку й у кінці використовує прийом обрамлення. “Останній лист від батька” – своєрідна Новела в новелі.
√ Художні засоби: епітети, символи, порівняння, прийом контрасту тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)