Духовна еволюція Онєгіна
У романі “Євгеній Онєгін”, поряд з дуже багатьма залучає в полі свого аналізу і своїх роздумів проблемами, в центр Пушкін ставить героя, який стає дуже типовим для цього часу в Росії і російській літературі і якого саме в такій якості і охарактеризує пізніше Лермонтов, назвавши свій роман “Герой нашого часу”. З цієї точки зору, роман Пушкіна стає трагічною історією про те, як талановитий і обдарована людина не знаходить себе в житті. Євгеній Онєгін з безлічі можливих шляхів вибирає найгірший, провідний в порожнечу – шлях поступового і послідовного розтрачання себе самого по дрібницях, на незначні зовнішні події. В результаті він переживає безліч любовних пригод і інтриг, досконало опановуючи “наукою пристрасті”, але не дізнається справжню любов; багато читає і навіть розмірковує, але виявляється, що зовсім даремно; перемірювати безліч різних масок і освоює самі різні ролі, але не знаходить власного покликання і себе самого, а коли здається, що це, нарешті, відбулося, Пушкін обриває роман.
Читач зустрічається з Онєгіним, коли той встиг подорослішати, “отблістать” якийсь час у світлі, пережити безліч любовних інтриг. Навчається Онєгін за цей час дуже мало чого, це лише самий початок його еволюції. Він приходить до логічного, але неправильного докорінно висновку про те, що все, що можна дізнатися про це життя, він уже дізнався – так само, як про любов, про жінку, про відносини між чоловіком і жінкою. Він ще не зустрів Тетяну, але вже тут виявляється зумовленої його трагічна помилка, коли він пройде мимо своєї долі. Спроби героя зайнятися самоосвітою кінчаються крахом; читання не стає предметом напруженого внутрішнього життя, оскільки абсолютно не пов’язано з реальністю: отримані знання застосувати і реалізувати Онєгіна все одно було б ніде. Книги стають інтелектуальною грою, але вимагає великих розумових затрат, тому й це заняття він так само закономірно кидає.
Зовнішнє зміна обставин призводить до того, що він опиняється в селі. Там його починають розглядати як небезпечного вільнодумця, тоді як сам Онєгін мається від повної душевної порожнечі, яку абсолютно нічим заповнити. Його уявлення про життя унеможливлює зближення з іншими поміщиками, уявлення про любов роблять неможливою навіть думка про сім’ю. Від “робити нічого” він сходиться з Ленським і багато в чому завдяки йому знайомиться з Тетяною.
Тетяна схожа з Онєгіним тим, що теж як би “випадає” з навколишнього середовища – в основному завдяки читанню, яке стає її істинної життям. На все життя вона починає дивитися крізь призму прочитаних книг. А Онєгіна вона також розглядає через книги – як такий собі збірний образ її улюблених героїв. Тетяна внутрішньо готова до любові і чекає тільки відповідного об’єкту: “Душа чекала… кого-небудь”. У цьому сенсі Онєгін є найбільш гідною кандидатурою: загадкова особистість як ніхто підходить під той тип, який описаний в романах.
Онєгін в колі сім’ї Тетяни і перед нею самою розігрує з себе світської людини. Саме в такій якості він проявить “душі пряме благородство” і викладе героїні урок на побаченні, а потім розіграє захоплення нареченою Ленського – поведінка, цілком типове в світському світі, – після чого вб’є приятеля на дуелі. Вб’є саме тому, що слід цілком чітко визначеної лінії поведінки світської людини, адже відмова від дуелі спровокує суспільну думку, і одна думка про це неприємна Онєгіна.
Після дуелі шляху Тетяни та Онєгіна розійдуться. Тетяна вперше замислюється про те, що ж являє собою її обранець насправді. Досі вона любила вигаданий нею самою персонаж, але тепер її душа починає новий етап еволюції і героїня хоче осягнути суть особистості коханого. І висновки її виявляються невтішними. Онєгін ж насправді усвідомлює масштаби скоєного – через страшну і вже болісну порожнечу, абсолютна самотність. І тому відправляється в подорож. Важливо тут те, що Пушкін навмисно виносить глави з “Уривки з подорожі Онєгіна” за межі основного тексту роману, щоб той душевний переворот, який належить пережити Онєгіна, здавався ще більш різким, несподіваним і трагічним.
Незважаючи на те що Тетяна в цій частині роману – ще багато в чому дуже наївна читачка французької літератури, вже тут стає очевидна протівопоставленность Тетяни Онєгіну: її сердечність, щирість, внутрішня твердість суперечить його внутрішньої порожнечі. Патріархальні домашні ідеали дівчата стають все ближче автору. В останній, восьмий, главі його муза уподібнюється “панночці повітової”, тобто вона набуває рис юної Тетяни. На цьому ж етапі роману Онєгін як ніколи далекий від автора.
Героям судилося зустрітися і ще раз – рішучий насамперед для Онєгіна, для його уявлень про життя, іншу людину, про жінку, любові, собі самому. Він випадково зустрічається з Тетяною на балу і без пам’яті закохується в неї. Раптово з особливою гостротою молода людина відчуває, що вся попередня життя було їм розтрачена, і важливим тут стає те, що це не холодний висновок, але тяжкий для нього переживання і усвідомлення. Ще більш тяжким воно стає, коли Тетяна своєю відмовою перекреслює всі його надії на можливість здобуття щастя. Цей момент стає справжнім прозрінням для героя безглуздості його минулого, сумнівності що відкривається перед ним майбутнього, коли все краще в собі він встиг розтратити. Найболючішими стають слова Тетяни про те, що “щастя було так можливо”. Онєгін раптово усвідомлює всі ті можливості, які він упустив або не побачив, які не зміг або не захотів втілити в життя. Єдиним винуватцем в тому, що не склалася його власне життя, в тому, що не склалася щасливо життя Тетяни, виявляється він сам – оскільки саме він повністю і цілком несе відповідальність за підсумки всіх минулих десятиліть його життя.
Отже, сталося прозріння героя. Але саме на цьому Пушкін обриває свій роман. Від повної порожнечі Онєгін приходить до усвідомлення помилковості всієї його попереднього життя, яку, як виявляється, насправді він зовсім не знає. І він знову на початку шляху. Образ героя не завершений, як не завершений жодна жива людина. Читач не знає, як складеться доля Онєгіна, до яких наслідків призведе його пережите потрясіння, чи залишиться він холодним і байдужим або ж, нарешті, знайде себе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)