А чому сірник загоряється вогнем?
Дивіться, від простої палички спалахує вогник! Які чудеса! Закричав маленький хлопчик, коли побачив, як тато розпалює багаття.
– Яка ж вона проста? – Відповів батько – а навіщо ж їй тоді різнокольорові головки – коричневі, зелені, рожеві? Чи не подумав?
Але ж якби не було цих головок – сірник ні за що б не загорілася. Адже головка кожної сірники зроблена з горючої речовини. Але щоб з’явився вогонь, потрібно потерти головкою сірника об шорсткий бік коробка. Потрешь – і сірнику відразу від тертя стане жарко, як свердла в свердлильному верстаті. Або як долоньках, якщо їх потерти одна об одну.
– Ось ти, тато, і помиляєшся! Свердло ж не запалилося! Руки, коли я їх терну, теж не спалахнуть! А сірник – раз – і запалюється, спалахує.
– Так я ж тобі сказав: головка у сірники зроблена з горючої речовини – з такого, яке дуже легко спалахує.
… Були часи, коли про сірниках ніхто і не чув. Щоб розвести багаття, потрібен вогонь. Але де його роздобути?
Як добували вогонь, коли не було сірників?
А гроза на що? Блискавка запалила дерево, люди брали тліючу головешку і розводили багаття. Щоб не чекати, коли від блискавки загориться дерево, вони не давали своєму багаття згаснути, день і ніч охороняючи вогонь як скарб.
Йшов час, і вони навчилися самі добувати вогонь, без блискавки. Візьмуть суху щепочку потверже, суху паличку міцніше, мох сухіше, вставлять кінчик палички в улоговинку тріски – і приймаються з усіх сил крутити паличку в долонях. Труть, труть, труть… Сім потів зійде, поки мох нарешті почне тліти. Потім подують – і спалахує полум’я.
Так було до тих пір, поки люди не навчилися видобувати вогонь за допомогою залізної пластини – кресала (це слово походить від слова вогонь. Як раз про таке розповідається в казці Андерсена). А з собою люди стали носити кресало, кремінь і нитяною гніт, який називався трутом.
Чиркнути кресалом об кремінь, ще раз, ще – іскри так і сиплються. Нарешті одна або кілька іскорок підпалюють нитяною гніт, і він починає тліти. Словом, щось на зразок простенької запальнички.
Сірник це та ж запальничка
До речі кажучи, кожна сірник теж запальничка, і хоч ще більш нехитра, але дуже зручна.
Сірники бувають різні. Є звичайні – ними запалюють, скажімо, конфорку газової плити. А є і незвичайні.
Ось величезні сигнальні сірники. Їх беруть з собою мандрівники. Геологи, альпіністи, які підкорюють гори. Одна світиться червоним полум’ям, інша – синім, третя – зеленим. Їх полум’я видно здалеку. Запалить хтось із мандрівників червону спічіщу, всі знатимуть: “З нашим товаришем щось трапилося, треба поспішати на виручку!” Запалить зелене: “Не хвилюйтеся, у мене все в порядку!”
Сірники для моряків і мисливців не бояться води.
Потраплять різні сірники в хороші руки – сто добрих справ зроблять.
А якщо в погані? Навіть від однієї маленької сірники буває велика пожежа!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)