Зимові сутінки (твір)

Всі ми любимо літо. Довгі дні, які нижутся на нитку канікул, немов рівні блискучі перлини. І довгі перламутрові вечора з рожевими західними хмарами і чаюванням на відкритій веранді. Як чекаємо ми їх суворої російської зими! Коли вулиці засипані кучугурами, калюжі, як ланцюгами, скуті льодом, а небо – чорне, оксамитове та бездонне.

Зимові сутінки – несподівані і раптові. Вони падають на місто, з його суєтою, пробками і багатоповерхівками, як хустка на клітку з папугою.

Відразу стає холодно й моторошно. Але одночасно – і святково і затишно. Адже блимають фарами численні автомобілі, і в кожному з них міститься чиєсь життя. Ліхтарі облямовують стрічки доріг, світлофори нескінченно змінюють кольору. І висотні житлові будинки, в чиїх віконцях, як риби в акваріумах, плавали незнайомі люди, мерехтять міріади ялинкових гірлянд, тече чиєсь час, повне турбот, думок і радощів…

Ти йдеш один, в коротких зимових сутінках, майже миттєво переходять в глибоку синяву беззвездного неба, світлого сніжного вечора відразу – в ніч. Сніг слухняно приймає сліди твоїх ніг, відображає зоряний і електричне світло феєрверками різнокольорових бризок, екзотичних квітів, що нагадують коралові рифи біля берегів далеких теплих країн…

Незважаючи на улюблену музику, що лине в твої вуха з плеєра, на близькість людського житла тобі трохи моторошно. Мабуть, підсвідомий страх замерзнути в люту холоднечу і бути занесеним хуртовиною, сидить і нас, тих, хто справжній мороз і носа не висуне з дому!

І ти поспішаєш додому, щоб милуватися зимовими сутінками з вікна, укутавшись м’яким пледом, з улюбленою книгою на колінах і чашкою ароматного чаю в руці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зимові сутінки (твір)