Хортиця
“Пройшовши Карійський перевіз, руси причалюють до острова, що носить ім’я святого Георгія. На острові цьому приносять вони свої жертвопринесення. Там стоїть величезний дуб. Вони приносять в жертву живих птахів; навколо встромлюють також стріли, а інші кладуть шматочки хліба і м’яса, і що в кого є, як того вимагає їх звичай… “Дуб, про який згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму трактаті” Управління імперією “, простояв до 1871 року. А потім, на жаль, засох. Через старість, адже було йому вже більше 2000 років. Але острів, який монарх називає островом Святого Георгія, варто, як і раніше, посередині могутнього Дніпра.
Довжина острова – 12,5, ширина – 2,5 кілометра, площа – близько 2400 гектарів. Скеляста північна частина, висотою приблизно до 30 метрів, поступово знижується на південь і закінчується плавнями. Острів розділяє Дніпро на дві частини – Старий Дніпро, або “Річище”, і Новий. Про що говорять ці факти? Чи можемо ми, грунтуючись на них, уявити собі живописну красу Хортиці? Або вони говорять нам про те, що без Хортиці не можна уявити Україну, що Україні просто не було б без Хортиці і що острів свого часу був центром української державності? І чи можуть ці цифри пояснити, чому острів Хортиця по праву вважається символом України і розповідь про нього поміщений в цій книзі?
Дамо спокій епоху неоліту, коли на острові, якщо вірити археологам, з’явилися перші люди, припустимо бронзовий вік, під час якого Хортиця активно заселялася, що не будемо надто довго зупинятися на першому тисячолітті вже нашої ери, коли на острові посеред Дніпра жили скіфи, гуни, хазари, авари, печеніги, половці та інші племена. А зупинимося ми на 1103 рік, коли острів Хортиця вперше згадується в літописах. “І рушили вони на конях і в лодіях і нижче поріг і сташа в Протолчех і в Хортичем острові…” Як повідомляє нам знаменита “Повість временних літ”, в 1103 задумав великий Київський князь Володимир Мономах похід проти половців, неабияк набридли своїми безупинними набігами. Очолив цей похід двоюрідний брат князя Святополк Ізяславич, разом з ним були князі Давид Всеславич, Мстислав Ігорович, В’ячеслав Ярополчич і Ярополк Володимирович.
Звідки ж сталося це назва, чому, власне кажучи, острів називається Хортиця? Адже в літописах та інших історичних документах іменувався острів по-різному – Хорчикою, Хитрицьким, Хордецьким, Ортинським, Кортицьким, Городецьким, Інтрським… Що ж стосується слова “Хортиця”, то вченими висловлюється безліч цікавих версій з приводу його походження. Згадується тут і хортая хорт, і Хорт – вовк із слов’янських казок, Хорс – бог сонця в слов’янській міфології. Передбачається також “внеславянское” походження цього топоніма, наприклад від грецького слова “хортос”, що означає “луг” або “пасовище”, або від татарського “орта” – “розташований посередині річки”.
У літописах Хортиця (точніше, Хортичем острів) згадується ще кілька разів, наприклад у 1190 році, коли князь Ростислав Рюрикович знову, як і його славні предки, переміг половців. А в 1223 році навпроти Хортиці збиралися дружини, перш ніж відправитися до річці Калці і битися в смертельному бою з монголо-татарськими полчищами. Так що Хортиця – острів відомий, можна навіть сказати, знатний. Географічне положення робило його важливим стратегічним об’єктом, недарма в XIV-XV століттях тут розташовувалася російська фортеця. А в наступному столітті на Хортицю прийшли запорізькі козаки.
Князь Дмитро Вишневецький, який походив з роду Гедиміновичів, в 1550 році успадкував Черкаське та Канівське воєводства. І все б добре, та тільки сильно докучали молодому князю, і не тільки йому, кримські татари, та й турецькі яничари іноді тривожили мирних українських селян. І щоб протистояти туркам і татарам, зібрав Вишневецький вірних йому козаків і побудував на Хортиці перший укріплене містечко. Саме тут князь збирав свою дружину, а потім відправлявся в зухвалі походи на турецькі міста. Правда, одного разу, у відповідь на сміливу вилазку Вишневецького та його товаришів, кримські татари зруйнували Хортицький містечко. Але початок Запорізької Січі було покладено.
Про історію Січі, життя і звичаї запорозьких козаків читач може дізнатися з окремої статті. Тут же ми більш детально зупинимося на тому, що відбувалося безпосередньо на Хортиці. Зруйнований татарами містечко козаки швидко відбудували. У 1617-1618 роках при гетьмані Петра Конашевича-Сагайдачного на Хортиці були побудовані нові укріплення і козацькі курені. А в січні 1648 неподалік від Хортиці козаки під командуванням Богдана Хмельницького розгромили табір польських урядових військ. Так починалася Визвольна війна 1648-1654 років.
У 1736 році, після початку російсько-турецької війни, запорізькі козаки спорудили на Хортиці потужні фортифікаційні укріплення, які дозволяли їм успішно протистояти противнику. А для ведення бойових дій на морі була закладена Запорізька верф. Спочатку планувалося, що суду будуть приходити з Брянська та інших міст. Однак не багатьом кораблям вдавалося без втрат пройти підступні дніпровські пороги. І тому було вирішено побудувати верф за порогами.
Козаки і до того вміли будувати судна, які вражали уяву своєю дивовижною маневреністю і швидкохідністю. На “чайках”, судах довжиною до 20 і шириною до 4 метрів, козаки ходили не тільки по річках, але й не боялися здійснювати далекі морські походи. Префект Кафи Еміліо д’Асколі у своєму “Описі Чорного моря і Татарії”, виданому в 1634 році, повідомляв: “Якщо Чорне море здавна було сердитим, то тепер воно, безсумнівно, чорніше і страшніше через численних” чайок “, все літо спустошують море і сушу. На море жоден корабель не знаходиться в безпеці, якщо зустрінеться з “чайками” “. А побудовані на Запорізькій верфі суду просто не мали собі рівних в швидкохідності. Хоч і не було для запорізьких козаків зліше ворога, ніж князь Григорій Потьомкін-Таврійський, а проте, до його слів варто прислухатися: “Легкість і моторність” чайок “така, що ворожий корабель встиг лише побачити їх, а вони вже оточують” .
Хороші слова сказав фаворит імператриці Катерини II про козацькі “чайках”. Але це, мабуть, єдине, що він зробив доброго для запорізьких козаків. Саме він був ініціатором знищення козацької вольниці, і саме з його подачі Катерина II підписала в 1775 році указ про скасування Запорізької Січі. “Як помре потемках (тобто Григорій Потьомкін), так и повернемося ми до Хортиці”. Так думали козаки, за указом імператриці Катерини II насильно переселяються з берегів Дніпра на Кубань. Але не судилося козакам знову побачити рідну Хортицю. Ні Катерина, ні її нащадки не збиралися відмовлятися від планів знищення “гнізда свавілля”, тобто Запорізької Січі. Останні козацькі зимівники залишалися на Хортиці до середини 1780-х років, коли козацькі землі вже щосили лунали прийшлим людям. До речі, процес розділу Хортиці чимось дуже нагадує наші часи. Земля роздавалася чиновникам, поміщикам, офіцерству під “рангові дачі”. Хто отримає свою ділянку, а хто ні – залежало від “потрібних” людей. І тут вже бажаючі отримати землю на Хортиці намагалися як могли, догоджаючи цих самих потрібних людей.
Очевидно, процес розділу Хортиці на дачі був настільки “захоплюючим”, що в 1790 році уряд передав острів у володіння німецькою секті менонітів [5], які прибули з Данцига. Німецькою колонією Хортиця пробула 120 з гаком років. Мабуть, у німців-менонітів було хороше чуття, адже недарма вони в грудні 1916 року, за три місяці до Лютневої революції, продали острів міській управі Александрова (тобто сучасного Запоріжжя) за 172 350 рублів, приблизно по 70 рублів за гектар.
У 1927 році на Дніпрі було розпочато будівництво найпотужнішої гідроелектростанції. Безперечно, ДніпроГЕС потрібна була країні та економіці. Але коли людина прагне “наздогнати і перегнати, виконати і перевиконати”, то зазвичай про природу та історію згадує в останній момент. Не стала винятком і Хортиця. Активна діяльність людини, підняття рівня Дніпра та затоплення великих територій призвели до зміни природного ландшафту Хортиці та її околиць, був порушений екологічний баланс острова. До речі про екологічний балансі. Хортиця – це ж не тільки історія України, це унікальний природний заповідник, який волею долі опинився фактично в центрі мільйонного міста. На Хортиці мешкають десятки видів тварин і сотні видів птахів, виростають тисячі видів рослин. А адже після будівництва ДніпроГЕСу була війна, а потім післявоєнне відновлення. І все було ніколи зайнятися Хортицею, не доходили руки, щоб хоча б надати острову статус заповідника. Тільки у вересні 1965 острів став державним історико-культурним заповідником, в 1974 році Хортиця і прилеглі скелясті освіти були оголошені геологічним заказником “Дніпровські пороги”, а недавно острів – колиска українського козацтва – отримав статус національного заповідника. Але указами і статусами не врятуєш, адже при охороні Хортиці, як і інших подібних об’єктів, виникає трудноразрешимая дилема: з одного боку, острів, його унікальна природа потребують спокою, і чим менше людина буде їх тривожити, тим краще. Але з іншого боку, ми повинні бачити цю красу, повинні стикатися з тим місцем, де зароджувалася українська державність. Дай бог знайти потрібний компроміс, який би задовольняв наші бажання і цікавість і не завдавав шкоди острову…
(2 votes, average: 2.50 out of 5)