“Таврійські ігри”
“Ми були молоді і переповнені романтикою. Ми хотіли зробити якийсь велике свято, хотіли, щоб людям було добре і щоб сталося щось таке, що вони будуть пам’ятати і чого будуть чекати. Ми не знали ще нічого. Ми просто були молоді, нас переповнювало бажання працювати, і ми працювали “. Коли Микола Баграєв (нині – почесний президент Міжнародного фестивалю “Таврійські ігри”) і його однодумці задумували “Таврійські ігри”, напевно їх відвідували сумніви. Звичайно, не в тому, влаштовувати або не влаштовувати щось таке, “щоб людям було добре”, проводити чи не проводити фестиваль. Звичайно, влаштовувати. Але от як його організувати? Так, вони були молоді і переповнені бажанням працювати. Але ж до них ніхто нічого подібного не робив. Фестиваль мав бути не просто музичним, хотілося зробити яскраве шоу, яке було б цікаво не тільки меломанам, але й усім, хто просто хоче добре відпочити.
Навряд чи можна сказати, що в радянські часи абсолютно не проводилося музичних фестивалів та інших молодіжних заходів. Рокери постарше прекрасно пам’ятали знаменитий і розгромний перший в СРСР фестиваль ВІА і рок-груп “Тбілісі-80”. Особливо вразило всіх виступ маловідомої тоді ленінградської групи “Акваріум” на чолі з Борисом Гребєнщиковим. Причому вразило зовсім по-різному. Одні були в повному захваті (“ось клас, гітарист грає лежачи на сцені!”), Інші вимагали негайно припинити це неподобство (“кошмар, гітарист грає лежачи на сцені!”). Більше такого в Радянському Союзі не повторювалося. І здавалося, не повториться ніколи. Але часи змінилися.
З одного боку, начебто після семи десятиліть заборон і обмежень нарешті настала повна свобода і тепер сміливі та ініціативні люди зможуть “пробити” найнеймовірніші проекти, які ще п’ять-шість років тому здавалися просто фантастикою. І “Таврійські ігри” тому яскравий приклад. Але з іншого – в ті часи не дуже-то зрозуміло було, в якій країні ми всі живемо (Україна тільки-тільки здобула незалежність, і тоді, поклавши руку на серце, багато хто не вірив, що це всерйоз і надовго), незрозуміло, які гроші ходять в цій країні і що з цими грошима буде на наступний день (багатьом, напевно, пам’ятна гіперінфляція початку 90-х років), незрозуміло те, незрозуміло інше… Та багато чого було неясно і незрозуміло. І все-таки шоу відбулося…
Перший міжнародний фестиваль “Таврійські ігри” пройшов у серпні 1992 року в місті Каховка Херсонської області, на місцевому стадіоні “Авангард”. У перших “Таврійських іграх” брало участь близько 50 груп з колишніх союзних республік, а також одна фінська рок-група. Із зірок вітчизняного року можна відзначити “Агату Крісті”. Назви ж інших груп навряд чи щось скажуть навіть “просунутим” знавцям сучасної музики.
Початок був покладений. Через рік гостинна Каховка знову приймала у себе фестиваль. На цей раз артисти виступали на сцені, яка була побудована на березі Дніпра. Знову приїхала “Агата Крісті”, компанію свердловської групі склали “Аліса”, “Наутілус Помпіліус”, Юрій Лоза, Таїсія Повалій, а також “монстри гумору” – знаменита одеська комік-група “Маски”. І якщо перший фестиваль був пробою пера, то після других “Таврійських ігор” вже стало ясно – фестивалю бути. “Я пам’ятаю, як ми раділи цьому святу і вже точно знали, що без” Таврійських ігор “ми вже не зможемо жити”.
Далі пішло-поїхало. З кожним роком “Таврійські ігри” ставали все відомішою, поступово набуваючи статусу найпопулярнішого фестивалю на території колишнього СРСР. 1996 ознаменувався приїздом супермегазвезд світового року – легендарної групи Deep Purple. Але на це був свою “відповідь Чемберлену” – честь вітчизняного року захищала не менше легендарна “Машина Времени”. Битва двох гігантів рок-н-ролу закінчилася беззастережною перемогою музичної дружби.
Напевно, в Україні не знайдеться іншого міста, жителі якого бачили б стільки зірок. З середини 1990-х років не тільки в Україні, але й у Європі знали, що Каховка – це не тільки одне з найбільших на континенті водосховищ, а й фестиваль, на сцені якого виступають музиканти світової величини. Крім вже згадуваних Deep Purple, в різні роки на “Таврійські ігри” приїжджали Саманта Фокс, Кріс Норман, Bad Boys Blue, Dr. Alban, Sash! Таркан, Status Quo, Haddaway, CC Catch та інші зірки з усього світу. Про вітчизняних (в широкому сенсі цього слова, тобто з усього пострадянського простору) зірках і говорити нічого. Напевно, простіше назвати тих, хто жодного разу не побував на берегах Дніпра.
Звичайно, зростаюча з кожним роком “зірковість” фестивалю не могла не радувати його організаторів. Але при цьому неймовірно підвищувалися і вимоги до організації, адже зірки – люди примхливі. До того ж організатори намагалися завжди дотримуватися споконвічно закладених принципів фестивалю, головні з яких – демократичність і живий звук.
“Ще в другій половині 90-х саме” Таврійські ігри “оголосили війну” фанері “, – розповідав Микола Баграєв в інтерв’ю” Комсомольській правді “. – Навіть жертви були (сміється). Ми просто видаляли зі сцени тих виконавців, які намагалися виступити під “плюсовки”. Деякі скандалили, ображалися і навіть погрожували. Нічого – вистояли. Тоді ж ми першими стали давати прямі телетрансляції живого виконання “. Треба зізнатися, що зовсім без “фанерних” скандалів не обходиться, організатори й не намагаються приховувати ці факти. Та й не завжди організатори “Таврійських ігор” можуть втрутитися в, так би мовити, творчий процес, особливо тих виконавців, хто ставить свій “зоряний” статус занадто високо. І тому багато залежить просто-напросто від совісті артиста – одні від старанності ламають по дві гітари за виступи, інші ж чомусь упевнені, що достатньо просто стояти на сцені і відкривати рот під фонограму – і публіка буде в захваті.
Але не будемо про сумне. Щороку на “Таврійських іграх” відбувалося щось нове і цікаве. Фестиваль 2000 року, наприклад, запам’ятався насамперед тим, що організатори на практиці реалізували гасло “Таврійські ігри оnlіnе”. Всі події фестивалю в режимі реального часу транслювалися на офіційному сайті “Таврійських ігор”. З кожним роком зростала кількість користувачів, які спостерігали за “Таврійськими іграми” в Інтернеті, в 2004 році їх було понад 300 тисяч. Що цікаво, найбільше цим шоу цікавилися у Швеції, звідти було 18% відвідувачів сайту фестивалю, тоді як з України – 14%. А ще в 2000 році був встановлений новий рекорд пиття пива на швидкість. Результат Максима Вісюка напевно викличе заздрість всіх любителів пінного напою. Півторалітрову кухоль житель Каховки випив за 1,6 секунди. Здавалося, що поліпшити це видатне досягнення просто неможливо. Але три роки тренувань не пройшли дарма – в 2003 році Максим покращив свій результат на дві десятих секунди.
Якщо серйозно, “Таврійські ігри” – це не тільки музична програма і пивний чемпіонат. В рамках фестивалю проводиться безліч заходів, в тому числі конкурс краси “Королева України”, “Таврійський ярмарок”, всеукраїнські змагання силачів “Богатир року”, турнір з мініфутболу, вітрильна регата, різні кулінарні конкурси та заходи. Не залишилися осторонь і ті, кому волею долі не пощастило в цьому житті: з 1995 року в рамках “Таврійських ігор” проводиться міні-спартакіада серед інвалідів.
“Show must go on”, – колись співав незабутній Фредді Меркьюрі. Ці слова як не можна більш відносяться до “Таврійських ігор”. Зараз просто неможливо уявити музичну та культурне життя України без фестивалю, щорічно збирає на берегах Дніпра сотні тисяч людей. Справа, колись розпочату зі сміливою і навіть безрозсудною спроби групи ентузіастів організувати щось нове і цікаве, живе і процвітає. Шоу має тривати, і воно буде продовжуватися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)