Чому програли білі?
Чому програли білі? Питанням, чому білі програли у Громадянській війні, задаються багато істориків і люди, які люблять історію. Однозначної відповіді на це питання немає. У підсумковому ураженні білих у Громадянській війні лежить цілий комплекс причин. Ці причини можна умовно розділити на дві великі групи: військові та політичні.
Якщо б, перебуваючи під Орлом, не потрібно було знімати війська проти Махна. Якби Денікін пішов на з’єднання з Колчаком, прийнявши план барона Врангеля. Якби Родзянко не зволікав з походом на Петроград. А якщо б Колчак не розділив свою єдину армію на Уралі, і, сконцентрувавши війська на одному напрямку, вдарив би спочатку по Самарі, а потім по Казані, тоді до Москви б залишилося трохи. Це причини військові. Частина з них, по суті, є наслідком не зумовленість по ряду політичних питань. Звідки взявся Махно? Ну ладно з’явився. А чому воює не за білих, а за червоних? Денікін був нерішучий і в той же час амбітний. В силу цих обставин він не повів війська до Колчака, і не прийняв план Врангеля.
Колчак і Денікін, безумовно, користувалися повагою. Але, на жаль, не в широких народних масах. Ті, хто йшов воювати за білу ідею, безстрашно за неї боролися до самого кінця. Коли Колчаку знадобилися нові солдати, він вирішив провести масову мобілізацію населення. Користі з цього не вийшло. Замість поповнення, Олександр Васильович отримав селянські повстання в тилу. Воювати за білих селяни не хотіли, як і за червоних теж. Єдине чого хотіло селянство – спокою.
Козаки у Громадянській війні були за білих, але, по суті, воювали самі по собі. Краснов, мріяв про незалежність Дону, і не підкорявся Денікіну. В державі Колчака, козаки Дутова і Семенова теж діяли автономно. Терські козаки любили Врангеля. Але вся любов до барона закінчувалася, коли той забороняв терцам вішати євреїв.
Білі були далекі від єдності. Єднання наступало тільки в дні поразок. Коли все було добре, то знову наступав розбрат. Антон Іванович Денікін не мав надмірної симпатії до Колчака, так само він ставився і до Врангелю. Май-Маєвський конкурував з Кутєповим, він дуже не хотів, щоб той взяв Москву. Родзянко злився на Юденича, адже він був розумніший. Бермонт просто напросто кинув Юденича і Родзянко, вирішивши діяти поодинці. Слащев, вже в Криму вів переговори з більшовиками, і готував змову проти Врангеля. Колчак лаяв Денікіна за нерішучість, діставалося і Каппелю. Пепеляєв, завідував військами у Колчака, теж сварився, причому на Олександра Васильовича, і як не дивно за нерішучість.
Заздалегідь був програшним гасло “За єдину і неподільну”. Армії Польщі і Фінляндії були сильніше будь-Білої чи Червоної армії. Давши право на самовизначення цим державам можна було розраховувати на серйозну підтримку. Але цього зроблено не було. Більшовики ж, навпаки, дарували всім незалежність, інша справа, що потім її знову забрали. А хто заважав зробити так само білим? Ну, або вчинити чесно? Сьогодні, адже це незалежні держави.
Перебуваючи в Криму, Врангель очолив залишки Білого руху зробив ряд політичних реформ. Положення білих покращився, але, тим не менш, було пізно. Ех, якби його попередник Денікін, перебуваючи на піку військових перемог, зробив би, хоча б десяту частину цих реформ, ми могли б вивчати іншу історію.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)