Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови – за поезією “О рідне слово, хто без тебе я?” – ІІ варіант – 11 клас – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Кожна людина, на мій погляд, яка любить свою Батьківщину, піклується про розвиток рідної мови. Це і не дивно, адже ми розуміємо, наскільки це важливо для нашого суспільства. Вірні патріоти мріють про подальший розвиток своєї країни, мріють побачити її наймогутнішою серед інших країн світу. А якщо країна не має власної мови, то гріш їй ціна. Це означає, що вона не стала державою, і, як наслідок, її ніхто не буде цінувати, ніхто у світі не буде прислухатися до її голосу Я гадаю, це дуже хвилювало видатного поета України Дмитра Павличка, тому цій темі він присвятив багато своїх чудових, сповнених патріотизму віршів, серед яких найбільш відомим є “О рідне слово, хто без тебе я?”
Мова – це душа народу. Жити без душі неможливо, отже, жити без мови теж. Ліричний герой Павличка, навіть осліпнувши, не впав би у відчай, бо йому “лунала б мова солов’їно”: увесь невидимий для нього світ “від сяйва слова знову б заяснів”. Та найстрашнішим для ліричного героя виявляється глухота:
А глухоти не можу перенести,
Бо не вкладе ніхто в печальні жести
Шум Черемошу, співи солов’я.
Герой розуміє, що, не чуючи звуків рідної землі, він втратить духовний зв’язок з Батьківщиною, стане відлюдьком серед людей, бо вони мають змогу відчувати чарівну мелодійність, пісенність нашої мови. Саме вона надає йому снаги жити, творити, робити добро, спілкуватися з близькими та незнайомцями, любити рідну природу, кохати свою дівчину. Недарма рідну мову називають материнською, адже вперше дитина чує її від власної неньки, всмоктує її з материнським молоком і потім несе про неї згадки як про найдорожче у світі диво. Нехай їй доведеться спілкуватися іншими мовами в інших країнах, але ніколи така людина не забуде власної, рідної мови. Ліричний герой Павличка впевнено стверджує:
Моя ти – пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім’я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.
Навіть власне ім’я рідною мовою звучить, як мелодійна пісня, бо змалечку його саме так вимовляли рідні материнські вуста. А миле серцю мамине наймення! Щось болісно стискається у грудях, коли чуєш його, незалежно навіть де: близько чи далеко від рідної домівки. Ось такі дива робить з нами рідна мова.
Вона прийшла до нас як до продовжувачів роду, знесилена, закривавлена, пошматована, але ще жива, бо була впевнена, що ми зможемо вдихнути у неї життя, зможемо дати їй сили і свою любов. Наші предки зберегли її для нас, гинучи в боях та у вогнищах. Ліричний герой Павличка підтверджує це:
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Наша мова не повинна безслідно зникнути, адже разом з нею щезнуть наша культура, здобутки та надбання. Зникне у небуття історія, що єднала нас з нашими предками, а наших нащадків взагалі не буде. Тому настирливо наголошує ліричний герой Павличка:
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні –
Дзвени в моїм і правнуковім домі!
Я гадаю, що поет анітрохи не лукавить, коли з такою любов’ю пише про рідну мову. Він впевнений, що український народ не втратить гідності, не відцурається від своєї мови, а буде робити усе для того, щоб вона радувала усіх своєю мелодійністю, чарівністю і неповторністю. Бо хто ти без мови?
О рідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)