Клімат Атлантичного океану
Клімат Атлантичного океану визначається його величезною меридіональної протяжністю, характером атмосферної циркуляції і здатністю водної поверхні значно вирівнювати річний хід температури. Для океанічного клімату взагалі характерні невеликі коливання температури повітря. В Атлантичному океані на екваторі вони менше 1 С, в субтропічних широтах 5 С, а на 60 с. ш. і ю. ш. – 10 С. Тільки на північному заході та крайньому півдні океану, де найбільш сильно позначається вплив прилеглих материків, річні коливання перевищують 25 С.
Найтепліший місяць в Північній півкулі – серпень, у Південному – лютий, самий холодний – відповідно лютий і серпень. У найхолодніший місяць температура повітря знижується до + 25 С на екваторі, + 20 С на 20 Сс. ш. ію. ш., 0 С на 60 с. ш. і до -10 С на 60 ю. ш., на крайньому північному заході і півдні океану середня температура повітря над океаном падає нижче -25 С. При цьому спостерігається досить помітне розходження в температурних умовах між східною і західною частинами океану, викликане розподілом теплих і холодних вод та особливостями атмосферної циркуляції. Між 30 с. ш. і 30 ю. ш. східна частина океану холодніше західної.
Атмосферна циркуляція над Атлантичним океаном в цілому визначається областями атмосферного тиску, що розвиваються над ним і прилеглими материками. На Крайній Півночі і Півдні океану формуються термічні області зниженого тиску. Одна з них – Ісландський мінімум, кілька зміщуючись на північний захід від Ісландії, найбільш розвинена взимку.
Між ними в субтропічних широтах знаходяться постійні області підвищеного тиску – Азорский і Південно-Атлантичний максимуми. Ці субтропічні максимуми розділені у екватора динамічної областю зниженого тиску. Такий розподіл тиску обумовлює в нижніх шарах атмосфери в помірних і субтропічних широтах обох півкуль панування західних вітрів, а в тропічних широтах – пасатів північно-східного напрямку в північній частині океану і південно-східного в південній. Зустріч пасатів в смузі північніше екватора веде до зменшення їх сили, утворенню інтенсивних повітряних потоків, значною хмарності і великій кількості опадів. Тут же розташований екваторіальний пояс затишшя. Найбільшу силу вітри в помірних широтах мають взимку. Цей час характеризується частими штормами. У тропічних широтах Північної півкулі на тропічному фронті зароджуються найсильніші урагани. З липня по жовтень вони йдуть від берегів Африки до островів Вест-Індії, де досягають найбільшої сили.
Відмінності в умовах атмосферної циркуляції ведуть до вельми нерівномірного розподілу хмарності та кількості опадів в Атлантичному океані. У високих і помірних широтах хмарність становить 6-8 балів, в субтропічних і тропічних вона знижується і становить менше 4 балів, а на екваторі знову перевищує 6 балів. Кількість опадів у високих широтах 250 мм на півночі і 100 мм на півдні, в помірних широтах відповідно 1500 і 1000 мм. У субтропічних і тропічних широтах кількість опадів значно нижче і змінюється зі сходу на захід від 1000 мм до 500 мм, а на екваторі знову зростає і перевищує 2000 мм. Середня кількість опадів над океаном 780 мм / рік.
Проходження теплого повітря над холодною поверхнею води викликає в океані виникнення густих туманів. Особливо популярні вони влітку на стику теплих і холодних вод в районі Великої Ньюфаундлендської банки, поблизу гирла річки Ла-Плата в сорокових широтах Південної півкулі, а також у південно-західних берегів Африки, де в районі підняття холодних глибинних вод густі тумани відзначаються протягом усього року. У тропічних широтах такі тумани вкрай рідкісні. Однак в Північній півкулі в районі островів Зеленого Мису спостерігаються пилові тумани, принесені північно-східний пасат з внутрішніх частин Сахари і поширюються до 40 з. д. між 8 і 25 с. ш.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)