Твір на тему “Заквітчаймо свою Україну”

Немає нічого милішого за рідну землю. Калина стоїть у лузі, тополя на око­лиці, лелече гніздо, криничка на перехресті доріг, теплий запах лісових квітів – все це рідна земля, все це моя Батьківщина.

Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть край вулиці. Приземкува­ті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані ді­дусевими руками, і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя батьківщина.

Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. “Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, ра­дісне…”, – говорить мама.

Вона пригадує, як бабуся навчала її: “Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов’язково будувати величні замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу при­роди, красу свого рідного краю, своєї України”.

Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної вес­ни квіти залишилася в неї назавжди. Тому і повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему “Заквітчаймо свою Україну”