Температура повітря над материками і океанами
Відмінності в розподілі температури на одних і тих же широтах існують не тільки в різних півкулях, але і в межах одного з них, особливо північного.
Температура повітря на поверхні землі або на різних висотах представляється картами ізотерм. Щоб зробити дані
Ізотерми середньої температури повітря, приведеної до рівня моря. Січень
Спостережень у різних точках Землі порівнянними, температуру приводять до одного рівня, зазвичай до рівня моря. Робиться це тому, що суша є не гладкою рівниною, а має височини і гори. Так як температура повітря з висотою, як правило, знижується, то на височинах вона нижче, ніж у поруч розташованих долинах. Приведення до одного рівня, зокрема до рівня моря, проводиться на підставі відомого положення, що на кожні 100 м підйому температура знижується в середньому на 0,5-0,6°.
Розподіл середньої за січень температури повітря на земній кулі наведено на рисунку 16. З карти видно, що ізотерми розташовуються не паралельно широтам, як це слід було б очікувати згідно з припливом сонячної енергії, а мають досить складну форму. Якщо простежити за нульовою ізотермою, то легко виявити, що на півночі Тихого океану вона розташована поблизу 60° с. ш., а над Північною Америкою проходить дещо південніше 40° пн. ш. Інакше кажучи, нульова ізотерма зміщується вздовж меридіана на 20°, що становить близько 2200 км Слідуючи потім уздовж берегів Америки, ця ізотерма досягає на півночі Норвезького моря широти 70°, а обігнувши північні береги Європи, вона зміщується до басейну Дунаю і, прямуючи на схід, опиняється на території Китайської Народної Республіки південніше 34° с. ш.
Таким чином, виходить, що в січні середня температура повітря однакова на крайній півночі Атлантики (на широті близько 70°) і в Центральному Китаї (на широті 34°), хоча різниця відстаней по меридіану становить приблизно 4000 км. Інші ізотерми в середніх широтах мають ту ж конфігурацію.
Замкнуті області холоду розташовуються у північній півкулі на материках. Найбільш значна з них, з ізотермою – 48° в центрі, знаходиться на півночі Якутії, а дещо менша – над Гренландією (-42°). У південній півкулі над материками, навпаки, знаходяться осередки тепла. Така своєрідність січневих ізотерм є результатом відмінності фізичних властивостей підстилаючої поверхні Землі, тобто теплих вод океанів і охолоджених материків. Цим же визначається згущення ізотерм біля берегів материків. Далі можна виявити, що увігнутість ізотерм на материках північного півкулі спрямована до низьких широт, а в південній півкулі, навпаки,- до високих широт. Це пояснюється тим, що в північній півкулі січень є зимовим місяцем, а в південній півкулі – річним. Тому в північній півкулі материки сильно охолоджені, а води океанів, володіють ще достатніми запасами тепла, нагрівають протікають над ними маси повітря. У південній півкулі в розпал південного літа материки нагріті більше, ніж океани.
Іншою особливістю розподілу температури на земній кулі в січні є значно більша густота ізотерм в північній півкулі в порівнянні з південним. Це також пов’язано з відмінністю сезонів. Взимку в північній півкулі у високих і середніх широтах відбувається інтенсивне охолодження суходолів та прилеглих шарів повітря, а південніше 40° пн. ш.- прогрівання. Тільки в екваторіальній зоні приплив сонячної енергії, а отже, і температура протягом року не зазнають суттєвих коливань. Тому створюються великі різниці температур між тропіками і полюсами. У південній півкулі в середині літа баланс надходження і витрати сонячної енергії всюди позитивний та междуширотная різниця температури менше.
Вплив материків і океанів на режим температури повітря поблизу поверхні землі можна характеризувати картою різниці між середньою місячною температурою над материками і океанами і середньої широтної (рис. 17). У січні на материках і океанах північного півкулі відхилення середніх місячних температур від середніх широтних в різних районах досягають великих значень. Найбільші позитивні відхилення спостерігаються на океанах, а найбільші негативні – над
Різниці між середньої місячної та среднеширотной температурою над материками і океанами біля поверхні землі. Січень
Східними районами материків. Над Норвезьким морем середня січнева температура повітря вище середньої широтної на 26°, над Аляскинским затокою – на 13-14°. У Західній Європі під впливом Атлантики позитивні відхилення температури досягають місцями 10-12°. В силу цього ж у Ленінграді середня температура січня перевищує среднеширотную на 8°, в Архангельську – на 9°, у Мурманську – на 20°. Але вже за Уралом спостерігаються негативні відхилення температури від середньої широтної: у Свердловську вони досягають 4°, в Новосибірську 8°, в Читі 16°, а в Верхоянську і Оймяконі (Якутії) навіть 24°.
Однак негативні різниці температур над Азією не означають, що вплив Атлантики тут припиняється. Дослідження показують, що в суворі північні райони Західної та Східної Сибіру через Радянський сектор Арктики нерідко приходять відносно теплі і вологі маси повітря з Атлантики. Нерідкі на північному сході Азії виноси тепла та зі сторони Тихого океану.
У Північній Америці найбільші негативні відхилення температури від середньої широтної спостерігаються в Канаді, між 50° і 60° с. ш. Вплив Тихого океану на температурний режим повітря біля поверхні землі тут обмежується прибережною зоною, так як меридіонально розташовані високі скелясті гори заступають теплим і вологим масам повітря, переносящимся з боку Тихого океану на континент.
По мірі наближення до низьких широт величина відхилень температури зменшується, а в екваторіальній зоні вона не перевищує 2-3°.
У південній півкулі внаслідок переважання океанічної поверхні і малих розмірів материків відхилення температури від середньої широтної взимку не перевищують 4-6°, влітку 6-8°.
Влітку у північній півкулі материки прогріті більше, ніж океани. Над Північною Америкою, Африкою і Південною Азією відокремлюються замкнуті області тепла (рис. 18). Великі горизонтальні температурні контрасти між материками і океанами, що спостерігалися взимку над Аляскою, півднем Гренландії, сходом Азії, зникли. Влітку в обох півкулях чітко виділяються області від’ємного відхилення температури в зоні холодних течій, як, наприклад, Канарського і Каліфорнійського в північній півкулі, Перуанського і Бенгэльского в південній півкулі. Вплив цих холодних течій на середню температуру повітря чітко виражено і на картах ізотерм січня (рис. 16) липня (рис. 18). Особливо великий вплив Каліфорнійського течії, що створює влітку значні різниці температур між сушею і океаном.
У південній півкулі влітку конфігурація ізотерм мало змінюється порівняно із зимою, за винятком материків, де зникають відокремлені області тепла. Проте природно, що за абсолютним значенням температура повітря від літа до зими в різних частинах земної кулі змінюється по-різному. Якщо в екваторіальній зоні різниці між середніми температурами холодних і теплих місяців здебільшого не перевищують 2-3°, то над Якутією ці різниці досягають 60-65°.
Ще більших значень досягають абсолютні значення різниці
Ізотерми середньої температури повітря, приведеної до рівня моря. Липень
Температур між зимовими і літніми місяцями. Найнижчі температури в північній півкулі спостерігаються в Верхоянську і Оймяконі (Якутія). Вирішальним чинником виникнення низьких температур є застою повітря, обумовлене формою рельєфу та характером атмосферної циркуляції. Верхоянськ і Оймякон знаходяться на дні улоговин, оточених з усіх боків горами. Застоюючись у улоговинах, повітря взимку при слабких вітрах і штилі сильно охолоджується, а влітку, навпаки, значно прогрівається. Перебуваючи далеко від теплих вод Атлантики і будучи захищена високими гірськими хребтами від Тихого океану, Якутія в цілому мало піддається їх впливу, особливо взимку. Циркуляція повітря тут не відрізняється інтенсивністю, що сприяє выхолаживанию нижніх шарів повітря в зимові місяці і нагрівання їх влітку.
Найнижча температура за весь період спостережень, тобто абсолютний мінімум, у Верхоянську дорівнює -67,8°, а в Оймяконі -70°; найбільш висока температура, тобто абсолютний максимум, в Верхоянську дорівнює 33,7°. Таким чином, різниця між абсолютним мінімумом і абсолютним максимумом температури в Верхоянську перевищує 100°.
В інших районах середніх широт, віддалених від морів і океанів, різниця між абсолютною максимальної і мінімальної абсолютної температурами протягом року перевищує 50-60°. Так, наприклад, в Москві майже щорічно спостерігаються температури -25° і +25°. Навіть протягом одного місяця (січня) в Москві зареєстрована температура -42,2° і +4,9°; різниця їх становить 47,1°. Екстремальні температури в Москві за останні 80 років складають -42,2° (січень) і +36,8° (липень); різниця між ними дорівнює 79,0°.
Навіть середня температура одного і того ж місяця від року до року підлягає значним коливанням, особливо температура зимових місяців. У Москві багаторічна середня температура січня дорівнює -9,7°. У той же час у 1893 р. вона склала -20,5°, а в 1925 р. -3,3°. У грудні 1960 р. середня місячна температура виявилася вище багаторічної на 8,2° (+0,2° замість норми -8,0°). Аномально тепла погода стійко трималася протягом усього місяця і тривала в першій декаді січня 1961 р. Це був найтриваліший період аномалії тепла за останні 80 років.
Великі і тривалі аномалії тепла і аномалії холоду зазвичай поширюються на великі простори і залежать від характеру атмосферної циркуляції в масштабі принаймні півкулі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)