Звуки і музика
На малюнку 67 показані записи звукових коливань, створених роялем і кларнетом. Вони представляють один і той же звук, відповідний частоті 100 Гц. Ми бачимо, що основний період коливань в обох випадках однаковий, але обертони представлені з різними амплітудами і фазами.
Тембр музичного інструменту відіграє величезну роль у мистецтві. Основний тон струнного інструменту, наприклад скрипки або гітари, визначається довжиною і товщиною струни, генеруючої гармонійні коливання.
Перебираючи лади, ми змінюємо довжину звучного ділянки струни і тим самим змінюємо висоту звуку, від якої залежить звучна нота. Супроводжуючі її обертони визначають якість звучання, ступінь приємності сприйняття звуку. Обертони в значній мірі залежать від конструкції інструменту, і змінити їх виконавець не в змозі. Тому існують особливо цінні музичні інструменти, такі як скрипки Аматі або Страдіварі, досі не мають собі рівних (рис. 68). Велике значення має також акустика приміщень, в яких відбувається виконання музичного твору. Стіни, підлога, стеля і знаходяться там предмети можуть відображати або поглинати звукові хвилі, які потім резонують і складаються в різних поєднаннях, створюючи неповторну акустику залу. При проектуванні концертної зали бажано, щоб звуки, що доносяться зі сцени, звучали чітко і голосно, а ті, які вільно або мимоволі виробляються сусідами по залу, приглушує і досягали слуху в найменшій мірі.
У сучасній музичній культурі широко використовують музичні синтезатори, за допомогою яких можна не тільки створити мелодію, але й надати їй необхідний набір обертонів, імітуючи таким чином звучання будь-якого музичного інструменту. Сучасні синтезатори дозволяють моделювати не тільки інструмент в цілому, але й окремі його характеристики, такі як довжина, профіль і діаметр труби, швидкість повітряного потоку, матеріал корпусу; для струнних інструментів – розмір корпусу, матеріал, довжина і натяг струн і т. д.
Багато що в сприйнятті музичного твору залежить від майстерності виконавця. Він на свій розсуд може змінювати інтервали між окремими нотами і співвідношення їх гучності, т. Е. Амплітуди вироблених коливань. Рівень виконання та індивідуальні особливості виконавця визначаються тим, як він розподіляє звуки на тому часовому інтервалі, в якому виповнюється твір. Різне побудова однієї і тієї ж мелодії в часі багато в чому визначає відмінності в сприйнятті її слухачами.
У теорії музики існують поняття консонанса і дисонансу. Поєднання консонирующие нот викликає у людини відчуття спокою, розслабленості, умиротворення, а поєднання диссонирующих – неспокій і прагнення до руху. У минулий час в музичній традиції переважало прагнення до консонансу, він використовувався при створенні більшості музичних творів. У динамічному і тривожному часу кінця XIX і в XX ст. з’явилася тенденція до широкого використання дисонансних поєднань нот. Це чітко проявилося у творчості А. Н. Скрябіна, С. С. Прокоф’єва, І. Ф. Стравінського та інших композиторів. З точки зору фізичної теорії звуку відмінність між консонансом і дисонансом полягає в тому, що в першому випадку частоти входять до акорд нот співвідносяться як невеликі цілі числа. Кожна нота в певній октаві має частоту рівно в два рази нижче, ніж в більш високій октаві. Співвідношення частот в квінті становить 2: 3, а в кварті – 3: 4. У дисонансних звучаннях співвідношення частот визначаються великими числами, наприклад 19: 23.
Можна піти ще далі від періодичності коливань. Якщо, наприклад, ми одночасно вдаримо по багатьом клавішах рояля в абсолютно випадковому поєднанні, то взагалі не отримаємо музичного звучання. Одержуваний при цьому звук називають шумом. Шуми складаються з величезного числа коливань з різними частотами. Вони можуть бути або довгими, але дуже складними за формою (скрип, шипіння), або короткими (стук, клацання). До шумів можна також віднести всі вимовлені нами приголосні звуки.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)