Зразок шкільного твору – СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ – 5 КЛАС
Варіант 1
1. Міфи та легенди – скарбниця народної пам’яті.
2. Образи українських народних міфів та легенд.
3. Значення народної творчості для культури українського народу.
Варіант 2
1. Особливості народного світосприймання.
2. Відображення в українських міфах та легендах вірувань наших предків.
3. Народна творчість – скарбниця мудрості.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Ті легенди червоніють,
Наче пишна багряниця,
Наче пурпур благородний,
Від крові людей невинних.
Та горить у мене серце,
Коли я їх пригадаю, –
Проти сих легенд червоних
Білий світ блідим здається.
Леся Українка
Неначе в книгах праарійських
Підкова, човен і стріла.
В діброві сяє срібне військо,
Шумлять санскритськії слова.
Русяві й стрункочолі йдуть племена,
І їхні друзі – кінь та корабель.
Горять на небі ясних зір знамена,
Мов перехрест окрилених шабель.
Богдан-Ігор Антонич
Цитати з текстів
“Ой як то було з Початку Світа, Як ще не було Неба ні Землі”.
(“Як це було з початку світу”)
“Ото ті зірки і єсть “Віз”, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну”.
(“Про “Зоряний віз”)
“Он Сварог вже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати… А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого”.
(“Берегиня”)
“І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил. І, навчившись робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки “стріли Перуна” та “соколів”, а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно”.
( “Берегиня” )
“Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш”.
( “Дажбог і Жива” )
“Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш”.
(“Дажбог і Жива”)
“Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу”.
(“Дажбог і Жива”)
Теоритичні відомості
“Легенда (лат. Legenda – Те, що належить прочитати) – 1. Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з VI ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам’яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали “Патериком” <…>2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх – біблійні сюжети”.
Приклад твору
Міфи кожного народу – це найдавніші оповіді про світ, що оточував людину. Слово “міф” має грецьке походження, в українській мові це поняття називається словами “оповідь”, “байка”, “переказ”. У міфах відобразилося уявлення наших предків про різні природні явища, походження тварин, рослин, речей, у цілому життя на землі. У них органічно сплітаються уява й реальність, казка й дійсність.
Створені нашими предками міфи розповідають про походження Землі, про Сонце, дощ, вогонь, відображають здатність народу любити свою землю й усе, що на ній є, закликають бути вдячними вищим силам за подароване життя.
Створення міфів – процес закономірний, оскільки давні люди, не маючи наукових знань про більшість явищ і процесів, що відбувалися навколо них, пояснювали все так, як розуміли, стверджуючи, наприклад, що земля утворилася зі жмені піску з Дніпра, зорі на небі – це душі людей, вогонь з’явився завдяки сміливцю, який викрав його у чорта.
У своїх міфах давні українці втілювали уявлення про одвічну боротьбу добра й зла, про невідворотну перемогу добра. Добро – це закон людського існування, і завжди люди віддячували добром за добро, так, наприклад, коли дівчина у страшну посуху напоїла останніми краплями води спраглих людей, Бог за доброту дівчини віддячив, пославши на землю дощ. І саме про цю подію нагадує сузір’я, яке здавна називають в Україні Зоряним Возом.
У міфі “Про вогонь” розповідається, що вогонь, до якого господар ставиться добре, береже його збіжжя. Вогонь може спалити садибу того господаря, який ставиться до нього погано.
Утілювали у своїх міфах українці й відомості про тих дохристиянських богів, у яких вірили. Так, ключовими постатями в народному уявленні стали Дажбог і Жива, оскільки саме вони відповідали за добробут повсякденного життя. “Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш,” – сказано в міфі “Дажбог і Жива”. Про Живу ж говориться: “Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш” (“Дажбог і Жива”). До нашого часу передаються й уявлення про Берегиню – хранительку Роду й родини, символами цієї богині є обереги – предмети, які також оберігають наш дім від злиднів.
Скільки б століть не минуло з того часу, як з’явилися міфи давніх українців, мудрість, утілена в них, ніколи не загубиться, не втратять вони своєї актуальності, оскільки є втіленням віками здобутого досвіду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)