Зразок шкільного твору – ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ Б.-І. АНТОНИЧА – 11 КЛАС
Варіант 1
I. Загальна характеристика творчої спадщини Б.-І. Атонича.
II. “Я – закоханий в житті поганин” – міфологічність поетичного мислення Б.-І. Антонича.
III. Як розшифрувати формули світобачення Б.-І. Антонича?
Варіант 2
I. Життєвий і творчий шлях Б.-І. Антонича.
II. Образна концепція світу.
III. “Тепер – де б я не був і коли небудь, як все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Писати вірші Б.-І. Антонич почав у 20-х рр. XX ст., а перша його публікація, збірка “Привітання життя” з’явилася у 1931 р. в журналі ” Дажбог”. 1934 року вийшла збірка “Три перстені”, за яку поет отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. У 1936 р. побачила світ найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича “Книга Лева”. Уже після смерті поета друкуються збірки “Зелена Євангелія” та “Ротації”.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Хоч у літературному чи мистецькому творі всього не розуміємо, проте можемо цей твір відчути, піддатися його сугестії, сприйняти й оцінити його загальну вартість, визнати високий рівень чи навіть геніальність.
Б.-І. Антонич
Мистецтво – це окрема дійсність, яка викликає в нас переживання, потрібні для нашої психіки і котрих не може дати нам реальна дійсність.
Б.-І. Антонич
Хочу і маю відвагу йти самостійно і бути самим собою.
Б.-І. Антонич
Цитати з текстів
Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля.
(“Автобіографія”)
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
(“Вишні”)
Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!
(“Зелена Євангеліє”)
Теоритичні відомості
Міф – багатозначне поняття, що служить на позначення: розповіді про богів, надприродні сили та ін., які брали участь у творенні світу; узагальнено-цілісне сприймання дійсності, що характеризується нерозчленованістю реального й ідеального та виявляється на рівні підсвідомості; спосіб художнього мислення, який знаходить відображення в організації літературного твору.
Міфологіям (грецьк. Mythos – “слово”, “переказ”) – спосіб поетичної реалізації міфу у творах художньої літератури. Дж. Віко характеризував міфологічне мислення як “божественну поезію”, якій властиві множинність зв’язків всіх елементів буття, схильність до багатозначності, вільність від поляризації світу та логічних альтернатив. В основі функціональної універсальності форм міфологічного мислення лежить принцип взаємозалежності ідеального та предметного. К. Юнг розумів міфотворчість як певний тип мислення, закорінений у глибинах свідомості: “До цього часу при дослідженні міфів задовольнялись солярними, місячними, метеорологічними та іншими допоміжними уявленнями, практично не зверталось уваги на те, що міфи – в першу чергу психічні явища, що виражають глибинну суть душі”.
Через використання міфологічного мислення та міфологічної символіки митець несвідомо створює зручну мову для опису довічних моделей особистої та суспільної поведінки, суттєвих законів соціального та природного космосу.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
Напрями “видумують здебільша критики, щоб таким дешевим способом облегшити собі завдання, повкладати мистців до готових шухляд і мати святий спокій, або другорядні мистці, щоб звернути увагу на себе і на свою нецікаву творчість. …Пам’ятаймо, що мистецтво творять мистці (одиниці), а не напрями. Пікассо знаменитий маляр, але має на собі щось аж чотири наліпки. Вийміть його з шухляд ізмів!”
Б.-І. Антонич
“Уже в першій збірці поезій “Привітання життя” Б.-І. Антонич задекларував суть свого світорозуміння: “Я – закоханий в життя поганин”. І не зраджував цьому кредо, навіть коли творив узагальнений образ міста-монстра (книга віршів “Ротації”), протиставляючи йому природу, животворні соки, нуртуючу енергію рідної землі. Поет, оминаючи закони природничих наук, творить власну художню натурфілософію. Її вузлові поняття: дочасність, сонце, буяння життя”.
Н. Бернадська
“Антонич різко протестував своєю творчістю проти спокійної узвичаєності; його образи несли одночасно… формули світобачення, які треба було розшифрувати, докладаючи максимум розумових зусиль”.
М. Ільницький
Приклад твору
Поезія Б.-І. Антонича – це особливий світ, у якому людині із чистим і щирим серцем завжди буде особливо затишно. Його творчість укладається у шість книжок (правда, написаних всього лише за двадцять вісім років життя), але, поринаючи у світ “закоханого у світ поганина”, читач ніби розпорошується в часі й просторі. Він водночас може опинитися у далекому минулому і в невідомих країнах. Він буде ринути у височінь космосу й радіти досконалості найменшої живої істоти. Це дуже схоже на погляд дитини, якій поки що невідомі страхи і вона готова обожнювати весь навколишній світ. Таке “дитяче” мислення властиве було й первісній людині, і знайшло відображення у численних міфах, у яких пояснювалися світовий устрій, зародження життя та багато інших проблем.
Отже, у поезії Б.-І. Антонича відсутнє відображення подій суспільного, політичного, культурного чи соціального характеру, він прагне проникнути в таємницю вічних тем та проблем, пізнати гармонію буття. Поетична світобудова митця позначена невід’ємністю матеріального та духовного, що простежується на рівні образів. Так, у вірші “Назустріч” земне життя тісно переплітається із духовним світом: “ластівки в книжках пташиних записують початок дня, окриленим, хрещатим снігом”.
Паралельно поет будує власну дійсність, у якій виступає Творцем:
Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю,
Тож вчусь у рослин сп’яніння, зросту і буяння соків.
Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею.
Поки я тут, інстинктом чую це: співаю – тож існую.
Джерелами поетичної символіки у творчості Б.-І. Антонича є емоційні переживання, що черпаються у повсякденному житті, але переносяться в іншу, містичну сферу. Ліричний герой переходить межі людських можливостей, щоб стати частиною вічного й незбагненного:
Клюють ліщину співом коси,
Дзвенить, мов мідь, широкий шлях.
Іде розсміяний і босий
Хлопчина з сонцем на плечах.
Б.-І. Антонич висвітлює явища дійсності крізь призму космічного буття, трактуючи їх як коло циклічних явищ, кожен з яких не зникає безвісти, а перетворюється на інше, зберігаючи свою безсмертну сутність:
Я жив тут. В неоліті… може, ще давніше…
Мої малюнки буйволів замазав місяць.
Отже, для поетичного мислення Б.-І. Антонича характерний міфологізм, що охоплює національну й світову міфологію. Проте авторський міф поета поставав не тільки на основі узагальнення досвіду минулих поколінь, а й реальності, що оточувала митця. Тому у світобудові митця спостерігається єднання космічних масштабів і найменші прояви людського та природного життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)