Зовнішня політика Миколи I
Цар Микола I цілеспрямовано прагнув боротися з революційними рухами, причому не тільки з тими, які стосувалися внутрішньої ситуації країни – це й видно з внутрішньої політики Миколи I, але і зі зовнішніми течіями, які ставився до світовому співтовариству.
Реакція царя на революції в Європі
Він вкрай негативно відреагував на Французьку революцію в 1830-их роках і на повалення династії Бурбонів. Але спроби Миколи організувати інтервенцію до Франції закінчилися досить жалюгідно.
Він розраховував на підтримку монархів Австрії та Пруссії, але вони порахували його витівку небезпечною для самих себе, так як таким чином вплив Російської держави в Європі могло значно посилитися.
Згодом таких невдалих спроб якось вплинути на ситуацію у Франції, царю довелося визнати зміни, які принесла за собою революція. Але незабаром, після раптової в Бельгії революції, цар спробував відправити інтервенцію і туди.
Микола I був готовий відправити на територію Бельгії величезну армію, але подія в Польщі повстання перешкодило йому здійснити це. У Бельгії була проголошена незалежність, і вона більше не входила до Нідерландське королівство.
Крах ідеї об’єднання монархів
Була зруйнована “Віденська система”, і священний союз був практично зруйнований. Але Микола I бажав відновити об’єднання монархів Європи, але гострі суперечності між Австрією, Росією і Пруссією зробило це неможливим.
А могутні держави Англія і Франція сприйняли подібну пропозицію досить негативно. Тим часом, до 1848 майже всі землі Європи були охоплені революційними рухами, і поступово наближалися до кордонів Росії.
Австрійський уряд у боротьбі проти повсталого угорського народу звернулося за допомогою до Росії. Армія російських солдатів під командування Паскевича придушила повстання угорців. Це значно зміцнило становище монарха Росії на європейській політичній арені.
Але все-таки ліберальні кола Європи були незадоволені міццю царської влади в самій Росії, тим, як цар втрутився у внутрішні справи інших держав. Інтенсивна боротьба Миколи I з революційними течіями Європи незабаром обернулася для Росії неприємними наслідками, під час Кримської війни Росія була дипломатично ізольована.
Вплив Росії на Сході
Миколи I також цікавили близькосхідні проблеми, в 1826 році був підписаний англо-російський протокол, який був угодою з Англією за східним питання. Тоді Англія стала посередником у греко-турецьких переговорах, а в разі відмови султана від подібного посередництва, у Росії було право своїми силами виступити проти Туреччини.
Здавалося б, ситуація була виграшною саме для держави Миколи I, але незабаром ситуація погіршилася. Військові дії російсько-перського протистояння розвивалися досить успішно для Росії, а в 1828 році був підписаний мирний договір, який регламентував те, що Персія поступається Росії східну частину Вірменії.
Наступні складності були обумовлені тим, що Росія разом з Англією і Францією пред’явили ультиматум Османської імперії, який та відкинула. Весь гнів після того, як армії цих країн зруйнували турецький флот, упав на голову самого Миколи I.
Султан розірвав російсько-турецькі угоди і готувався до відвертого військовому конфлікту. Так почалася російсько-турецька війни в 1828 році, яка виявився вкрай важким для Росії.
Після закінчення війни в 1833 році був підписаний Ункіар-Іськелесийський договір з Туреччиною, і згодом Микола I надав військову допомогу Османської імперії, так як султанові загрожувала небезпека з боку його єгипетського васала. Австрія, Англія і Франція з тривогою реагували на зміцнення російських позицій на сході.
Микола I порахував Туреччину розпадається державою, і в 1844 році запропонував уряду Англії розділ Туреччини. Але подібне посилення позицій Росії не влаштовувало британський уряд, у нього були свої плани на Османську імперію.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)