ЗОРІ В ОЗЕРІ – Григорій Дем’янчук

Григорій Дем’янчук

ЗОРІ В ОЗЕРІ

Село Нобель – на піщаному клині, що розтинає озеро Нобель майже навпіл. Вістря клину – зелений пагорб з чубком молодих дерев.

Сидимо на пагорбі. По озерній гладіні розбіглися і завмерли, як прив’язані, рибальські човни. Тиша. Тільки хвилі шепочуть з очеретяним берегом.

– Тут у дванадцятому столітті був замок,- каже Павло Максимович Савич. Чоловікові вже під шістдесят, але він моложавий і міцний. Прийшов сюди, на берег озера, просто від роботи із своєю нерозлучною сумкою ветеринарного санітара. Спочатку я здивувався, що саме його, ветеринара, дали мені як провожатого в далеку та близьку історію села, у світ місцевих переказів. Невже, думав я, немає в селі учителя-історика7 Директор школи Микола Семенович Шкльода, помітивши мою розгубленість, підбадьорив:

– Допоможу, коли буде треба, але послухайте спершу Савича…

І дуже швидко я відчув, що він, Савич, саме той, хто мені потрібний.

– Називався замок Небельським,- продовжує Савич. – І город був Небель. Не знати, відколи став Нобелем.

– Так що можемо встановити свою Нобелівську премію,-жартує Шкльода.-За правильне освоєння боліт, наприклад…

Дев’яностолітній Ходневич, який прийшов на берег озера, не усміхається, бо не знає, що таке Нобелівська премія. Він, мабуть, думає про свою Переволоку, що в заплаві Прип’яті. Прибуває вода, і чи не стане хутір знову островом?

Переволока… Небельський замок… І вчувається мені: над озером, над Прип’яттю дзвенять мечі. І бачиться: зі стін замку падають у воду вороги-напасники… Придивляюся до густої трави на місці, де стояв замок. Що там під нею, у глибині землі? Рештки давньоруської фортеці з навічно загуслим дзвоном мечів, гомоном битви?

Мовчить земля.

А Савич говорить…

Шкльода говорить…

Ходневич говорить…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЗОРІ В ОЗЕРІ – Григорій Дем’янчук