Зональні особливості територій
Географічна зональність – це одна з головних закономірностей розподілу ландшафтів на поверхні Землі, що складається в послідовній зміні природних зон. Причиною прояви зональних відмінностей на окремих територіях є поступове зменшення кута падіння сонячних променів від екватора до полюсів і відповідне зменшення надходження сонячної енергії до земної поверхні.
Сонячна промениста енергія проникає крізь атмосферу і поглинається поверхнею Землі. При цьому відбувається її перетворення в теплову енергію, яка, частково відбиваючись від поверхні Землі, зігріває нижні шари тропосфери. Тому забезпеченість теплом екваторіальних і тропічних областей Землі значно більше, ніж полярних. Сонячна енергія, що надходить до земної поверхні, і зумовлені нею зональні характеристики клімату тієї чи іншої країни є одним з основних природних ресурсів даної території.
Закон географічної зональності був встановлений В. В. Докучаєвим і потім був розвинений Л. С. Бергом в його вченні про фізико-географічних (ландшафтних) зонах, в межах яких виявляється закономірне поєднання тепла і вологи, типу грунтів, рослинного і тваринного світу. Розміщення цих природних зон на земній поверхні тісно пов’язане з кліматичними поясами, які простягаються в широтному напрямку і повторюються на північ і південь від екватора.
У Північному і Південному півкулях виділяють кліматичні пояси Землі: арктичний і антарктичний, помірні, тропічні, екваторіальний пояси, а також перехідні між ними субарктичний і субантарктичний, субтропічні і субекваторіальні пояса. Кліматичний пояс характеризує сумарне надходження сонячної енергії до поверхні земної кулі і певний середній річний режим співвідношення тепла і вологи в атмосфері над земною поверхнею.
Структура географічної зональності виражена таким чином:
– Екваторіальному кліматичному поясу відповідає зона вологих екваторіальних лісів (дощових, вічнозелених);
– Субекваторіальному поясу відповідає зона змінно-вологих лісів і саван;
– Тропічному поясу відповідає зона типових тропічних і пустельних саван і тропічних пустель;
– Субтропічного поясу відповідає зона субтропічних пустель і вологих субтропічних лісів, зона середземноморських субтропіків;
– Помірному поясу відповідають зони пустель і напівпустель, степів та лісостепу, зона лісів помірного поясу (широколистяних лісів, подтайге і тайги);
– Субарктичний поясу відповідають зони лісотундри і тундри;
– Арктичному поясу відповідають зони арктичних тундр і пустель.
Природна, або ландшафтна, зона висловлює результат прояву поясних характеристик клімату через стан природних вод, грунтів, рослинності і тваринного світу, тобто у вигляді зональних особливостей спостережуваних нами природних ландшафтів. Прикладом ландшафтної зони є зона лісів помірного поясу, яка поділяється на підзони тайги, змішаних і широколистяних лісів. Основні зональні кількісні характеристики природних (ландшафтних) зон Землі наведено в табл. 5.1.
Однак у сучасному комплексному страноведении не можна обмежитися лише тільки характеристикою природних особливостей території і органічно притаманних їй природних зонально-ландшафтних закономірностей. У комплексних країнознавчих характеристиках територію слід розглядати з різних сторін. Слід розуміти, що географічне положення і розміри території країни присутні прямо або побічно при будь-якому країнознавчих вивченні території. Розглядаємо ми політико-економічну структуру світу, аналізуємо чи склад населення або його розподіл на Землі, або вивчаємо історико-культурна спадщина, розміщення і спеціалізацію господарства – все співвідноситься з характеристиками території країни або регіону, і тільки через них можна зрозуміти і пояснити специфіку просторової диференціації явищ.
Існуючий формальний підхід до характеристики природи і природних ресурсів в типових економіко-географічних роботах неодноразово наголошував М. М. Баранський. До теперішнього часу соціально-економічний країнознавство не позбутися від цього недоліку, хоча вже є позитивні тенденції щодо визнання важливості ландшафтної основи та природних ресурсів території для її комплексної оцінки та прогнозування можливого соціально-економічного розвитку.
Вчений-географ Ю. Д. Дмитрівська визнавав найважливіше значення фізико-географічної складової в країнознавства, так як природна основа, що виявляється в особливостях клімату, грунтово-рослинного покриву і природних ландшафтів, в цілому служить середовищем існування людини і містить первинні ресурси для розвитку господарства. Крім того, саме характер природних умов і їх контрастність з місцями звичайного проживання цікавлять і привертають в першу чергу туристів, які вирушають на відпочинок або в подорож в незнайому країну. При цьому крім сприятливих кліматичних умов життя для людини вкрай важливо естетичне сприйняття ландшафту, наявність у ньому незабутніх по красі пейзажів, незвичайних природних об’єктів, форм рельєфу. Тому найбільш мальовничими представляються широкі річкові долини з плесами і перекатами, річкові закрути і пороги, каньйони, скелясті фіорди, водоспади, вулкани, високі гори і окремі валуни, озерні розливи з островами, поєднання деревних гаїв і луків і т. д. У всіх мандрівників викликають захоплення такі культурні ландшафти і пейзажі, в яких спостерігається органічне поєднання стародавніх пам’ятників зодчества (замків, монастирів, храмів) з навколишнім їх ландшафтом.
Отже, можна сказати, що саме природні особливості території визначають ступінь привабливості (аттрактивности) країни або її непридатність для рекреації і туризму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)