Золоті ворота
Якщо є на світі місто, значить, має бути місце, через яке з міста можна виїхати або в’їхати. Але якщо в столітті XXI це місце практично ніяк не позначено (хіба що стоїть на дорозі відповідний покажчик і пост державтоінспекції), то в столітті XI все було набагато серйозніше. Взяти хоча б “мати міст руських” стольний град Київ. Тут тобі і печеніги, і половці, і татари з монголами, всяк норовив налетіти зі степу да взяти, що погано лежить. Та й своїм “братам-слов’янам” іноді приходила в голову думка поживитися за рахунок сусідів. Так що стіни потрібні були високі, рови глибокі, а ворота міцні, щоб витримали натиск супротивника. Але, слава богу, не тільки вороги приходили до Києва. Доброго людини як не зустріти, що не пригостити, нагодувати-напоїти і по душах не поговорити?! Та й самим киянам, які поверталися з далекого походу, хотілося увійти в рідне місто не просто через ворота, а через врата, краса яких радувала б око і душу. Такі, як славні Золоті, краше яких не було на Русі…
При Ярославі, що став в 1017 році київським князем, місто почало швидко будуватися і розширюватися. І першим ділом князь, недарма прозваний народом Мудрим, дбав про безпеку Києва. При ньому були проведені грандіозні за масштабами тих років роботи по зміцненню міста, який стали вважати одним з найбільш неприступних міст у всій Європі. Чого тільки варта гігантський земляний вал, зведений навколо “міста Ярослава” (так історики називають споруди часів Ярослава Мудрого)! Стіни, укріплені потужними дубовими колодами шириною 16-18 м і висотою до 14 м, мали довжину понад 3,5 км і охоплювали територію площею 72 га.
Тоді Київ мав троє воріт: Східні, або Лядські, західні (згідно з деякими джерелами – Північні), або Львівські, і Золоті, які відкривали в’їзд у місто з півдня. Саме Золоті ворота були парадним в’їздом до Києва. Саме вони відчинялися, коли великі київські князі бажали залишити місто або поверталися додому разом з дружиною після вдалого походу. Тут зустрічали найпочесніших гостей з сусідніх міст Київської Русі та далеких країн.
За задумом будівельників, Золоті ворота повинні були складатися з двох ярусів. Нижній ярус – власне ворота, дві потужні стіни завдовжки майже 27 м, перекриті арками на висоті 12 м. Ширина проїжджої частини Золотих воріт складала 7,5 м. На висоті 5 м на дерев’яних балках розміщувалися бойові майданчики, звідки київські дружинники обстрілювали ворогів, що прорвалися до воріт. А робити це захисникам міста доводилося часто, оскільки саме біля Золотих воріт, як свідчать давньоруські літописи, велися найбільш запеклі бої під час нападів та набігів. Стулки воріт були зроблені з дуба, окуті залізом і оббиті мідними пластинами. Для додаткового захисту ворота закривалися підйомної гратами. На верхньому ярусі Золотих воріт була зведена церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, однобанну будівля розміром 10Ч11 м.
При зведенні Золотих воріт будівельники використовували так званий “опус мікстум” – змішану кладку з перемежованими рядами каменів і плінфи. Скріплювалися ряди вапном з додаванням товченої кераміки. Ця кладка нині видно на збережених стінах воріт, розташованих у Золотоворітському сквері. Спиралися ж стіни на фундамент, в основі якого були закладені потужні колоди-лежні.
Чому ж київські ворота були названі Золотими? На цей рахунок існує кілька версій. За однією, ворота стали називати Золотими тому, що вони такими й були. Побувавши в 1653 році в Києві архідиякон Павло Алеппський, чимало подорожував, почув переказ, згідно з яким Золоті ворота були колись покриті золотом. Про що святий отець і написав у своїй книзі “Подорож Антіохійського патріарха Макарія в Росію в половині XVII століття, описане його сином, архідияконом Павлом Алеппським”. Правда, ні в давньоруських літописах, ні в інших джерелах підтвердження цьому факту не знайдене. За іншою версією, позолочений був купол Благовіщенської церкви, від чого і ворота стали називати Золотими. Існує також припущення, що київські ворота отримали свою назву за аналогією з константинопольськими Золотими воротами, які також служили головним парадним в’їздом до міста. До речі, було біля Золотих воріт і ще одна назва. У народі їх називали Небесними, так як сонце щоранку, встаючи з-за обрію, проходило крізь них, піднімалося в небо і посилало свої промені “небесному граду”, рятуючи, таким чином, місто від темряви і смерті.
Будівництво Золотих воріт, за даними літописів, було остаточно завершено в 1036-1037 роках. І з тих пір, до самого Батиєвої навали, ворота були окрасою “матері міст руських”, гордістю Києва та його мешканців. Про те, що відбувалося з Золотими воротами під час монголо-татарського ярма, нічого не відомо, оскільки письмових відомостей про те смутний час історія практично не зберегла. І тільки лише в середині XVII століття Абрахам ван Вестерфельд, придворний художник литовського гетьмана Януша Радзивілла, зробив близько 50 малюнків Києва. Деякі з цих робіт, в тому числі і зображення Золотих воріт, у вигляді копій дійшли до наших днів. Треба сказати, що малюнки голландського майстра воістину безцінні для української історії, оскільки завдяки їм ми знаємо, яким був Київ в XVII столітті і в якому вигляді архітектурні пам’ятники столиці збереглися після монголо-татарського ярма і литовсько-польського панування.
З малюнка ван Вестерфельда видно, що Золоті ворота вже тоді перебували в напівзруйнованому стані. Однак вони як і раніше служили головним парадним в’їздом до міста. Згідно з архівними записами, тут в 1648 році кияни зустрічали Богдана Хмельницького, в’їжджає до Києва після перемоги в битві при Жовтих Водах, а в 1654 році, після возз’єднання Росії та України, тут урочисто проїжджало російське посольство на чолі з князем В. В. Бутурліним.
У середині XVII століття залишки Золотих воріт були засипані землею, а поруч були побудовані нові ворота з такою ж назвою. Про пам’ятник давньоруської культури, який був свідком становлення Києва часів Ярослава Мудрого і навали монголо-татар, фактично забули. Лише в 1832 році завдяки археологічним роботам під керівництвом К. Лохвицького Золоті ворота були розкопані і знову явлені світу. Трохи пізніше під керівництвом архітектора В. І. Беретті були проведені масштабні заходи по зміцненню залишків Золотих воріт: територія навколо них була огороджена чавунною огорожею, на деяких ділянках була укріплена кладка, частини воріт були з’єднані металевими конструкціями.
Всі ці заходи, безумовно, дали певний результат і дозволили зберегти унікальний пам’ятник давньоруського зодчества. Однак відкриті всім вітрам і дощів Золоті ворота неухильно продовжували руйнуватися. Пропозицій і проектів по збереженню воріт і до революції 1917 року, і за радянської влади було безліч. Але тільки в 1970 році було вирішено звести над залишками Золотих воріт павільйон, який би не тільки захищав їх від негоди, але й відтворював первісний вигляд будівлі. Будівництву цього павільйону передувала величезна підготовча робота. Археологічні розкопки 1972-1973 років дозволили уточнити початкові розміри воріт, конструкцію і пропорції споруд, місце розташування надбрамної Благовіщенської церкви. Тільки після цього будівельники та реставратори приступили до реалізації проекту, розробленого архітекторами-реставраторами Є. Лопушинської і Н. Холостенко, істориком С. Висоцьким і інженером-конструктором Л. Мандельблата. Роботи зі створення музею-заповідника “Золоті ворота” були закінчені в травні 1982 року, до 1500-річної річниці святкування заснування Києва. Напевно сучасний вигляд Золотих воріт чимось відрізняється від початкового, того, яким він був в XI столітті. Але звичайно ж, варто віддати належне і подякувати будівельникам і реставраторів, завдяки титанічній праці яких був відроджений уникальнейший архітектурна пам’ятка Київської Русі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)