ЗНАЙОМСТВО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
ЗНАЙОМСТВО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
А чужинець вже простягав руку для знайомства. І на руці у нього було три пальці.
– Мене звуть Бухтиком,- сказав чужинець.- Я син водяника Барбули, господаря тутешньої річки. А тебе кличуть Сергійком, ї вже знаю.
І Бухтик посміхнувся такою приязною посмішкою, що переляк, який тільки-но охопив Сергійка, почав щезати.
– А звідкіля ти мене знаєш? – запитав він.
– Два дні тому я зазирнув до вашого вікна.
– А-а… Потім ти побіг до річки. Я бачив.
– Так,- згодився Бухтик.- Потім ви з Вітьком прийшли до затону.
При цих словах обличчя у Бухтика похмурнішало.
– Я сюди, Сергійку, не просто так прийшов,- сказав він.- мушу дізнатися, яка небезпека нам загрожує…
Коли Бухтик розповів про те, як Капустін каламутив мотузкою воду затону і які грізні слова вимовляв при цьому,- Сергійко розреготався так, що в нього аж сльози на очах виступили.
– Що з тобою? – стривожився Бухтик.- Ти плачеш, чи ти :міешся?
– Бухтику, то ж усе тільки гра! – нарешті видушив з себе Сергійко.- І ніяка небезпека вам не загрожує, її й не було.
– Не загрожує? Оце здорово! – вигукнув Бухтик. І додав.- А ги мені вибач. Я вчора навіть пальцем не поворухнув, аби захистити вас від Кусикових укусів. Кусик і його друзі – це щипавки такі,- пояснив він.- Учора в затоні напали на вас.
– Пусте! Нам нітрішечки не було боляче.
– Так я тобі и повірив. Кусик не боляче не кусає.
– Ну, хіба що зовсім трішечки боліло… Слухай, Бухтику… як ти стаєш, ну, видимим? Адже тебе ніхто не бачив, так?
– Дуже просто. Що там у тебе в кишені?
– Пляшечка. З вітамінами.
– То я беру одну, ковтаю – і все гаразд. Правда, ще не дізнався, надовго її вистачає, чи ні.
Бухтик знову пірнув під душ і став придивлятися до труб і краників.
– Що це у вас? – запитав він.
– Водогін.
– Водогін, водогін…- повторив Бухтик.- Розумію. По цих тру бах ви ганяєте воду. Ну як – швидко я розібрався?
– Швидко.
– Це тому, що я винахідник. Найкращий у нашій річці. А ти щ< робиш?
– Поки що нічого,- зніяковів Сергійко.- Я вчуся.
– Хм, вчишся. А ще що робиш?
– Книжки читаю. Вірші всілякі.
– Вірші,- повторив Бухтик.- А які саме вірші? Сергійко подумав і почав:
Люблю грозу в начале мая, Когда весеннин первьіи гром…
Рот у Бухтика став схожий на літеру О.
– Ух ти! – вихопилося в нього, коли Сергійко замовк.-А ще знаєш?
– Знаю. От тільки зараз не можу пригадати.
– То пригадай. Нам, водяникам, такі вірші дуже подобаються. Зненацька в душовій потемнішало. Бухтик кинувся до вікна.
– О, тепер можна й до затону добігти! – вигукнув він.-Батько, мабуть, місця собі не знаходить. А що я міг подіяти? Нічого. На осонні я, Сергійку, й десяти кроків не зроблю.
– А якщо сонце вийде з-за хмари, коли ти бігтимеш додому?
– Буде погано.- сказав Бухтик.- Як медуза, розтану.
– То я тобі зараз…-Сергійко схопився з місця.-Я тобі рушника принесу! Намочиш його – і ніяке сонце на страшне. Я миттю, зачекай!
Сергійко вихором залетів до палати, схопив рушника і хотів знову вийти, як раптом у коридорі почулися важкі кроки тьоті Клави. Він зачекав, поки вони віддаляться, і обережно подивився в щілинку.
Тьотя Клава зупинилася біля душової і почала прислухатися. Тоді голосно постукала і запитала:
– Є там хтось?
Їй ніхто не відповів, і тьотя Клава пробурчала:
– Знову ці забудьки води не закрили.
І смикнула на себе дверну ручку. У Сергійка захолонуло серце. От зараз вона побачить, хто там купається – і з нею станеться таке! Старашно навіть сказати, що. Бо хто ж може лишитися спокійним, побачивши перед собою таку істоту, як Бухтик?
Через хвилину тьотя Клава знову з’явилася у коридорі. І вигляд у неї був зовсім не переляканий. Мало того, вона тримала за вухо Бухтика, що опирався з усіх сил.
– Зараз ми з Миколою Володимировичем дізнаємося, з якої ти палати,- казала вона.- Бач, яким опудалом прикукобився! А коли б хтось з дітей несподівано зустрівся з тобою?
– Відпустіть мене,- вимагав Бухтик.- Та відпустіть же! І тут Сергійко побачив, що Бухтик почав розчинятися в повітрі. Спочатку в нього розтанули руки, потім кошлате тіло, голова… Лише ноги ще деякий час йшли за тьотею Клавою. Проте через секунду щезли й вони.
– Коли вже піймався – то і відповідь зумій тримати,- повчала між тим тьотя Клава.- Зрозуміло тобі?
Вона оглянулася, аби переконатися, що Бухтик її зрозумів. І остовпіла, не побачивши нікого. Трохи постояла, не зводячи враженого погляду з того місця, де тільки-но стояв Бухтик. Тоді поспішливо зачовгала до кабінету головного лікаря Миколи Володимировича. Незабаром її кроки стихли за поворотом.
Правду кажучи, Сергійко був вражений не менше від тьоті Клави. Проте вчасно згадав, яким чином Бухтик стає видимим, і хутко витрусив на долоню таблетку. Вона заворушилася, попливла в повітрі, і через хвилю перед Сергійком стояв спантеличений Бухтик.
– Чого це вона схопила мене за вухо? – запитав він.- Я ж їй нічого поганого не зробив!
– Тьотя Клава у нас любить порядок,-скоромовкою пояснив Сергійко. Він втягнув свого нового товариша у душову, намочив рушника і накинув Бухтйкові на голову.
– Хутчіш, Бухтику! Тікай, а то влетить нам обом! Двічі повторювати не довелося. Бухтик перестрибнув через підвіконня, і вже знадвору до Сергійка долетіло:
– Я ще прийду, Сергійку! Ми ще зустрінемося!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)