Зміна світового господарства в період НТР
Досягненнями науково-технічної революції (НТР) найбільшою мірою скористалися економічно розвинені країни, в яких стався переклад всього господарства на шлях впровадження і використання новітньої техніки і технології, впровадження наукоємних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій, званої “третьої промислової революцією”, або реіндустріалізація. Це, в свою чергу, призвело до створення в економічно розвинених країнах постіндустріальної (або інформаційної) структури господарства, в якій провідна роль належить невиробничій сфері економіки.
Величезні зрушення відбулися і в галузевій структурі матеріального виробництва:
- Різко зросла переважання промисловості над сільським господарством; Різко збільшився розрив між добувної та обробної промисловістю, на частку останньої припадає понад 90% вартості промислової продукції; В структурі самої промисловості збільшилося значення “авангардної трійки” – машинобудування, хімічної промисловості та електроенергетики; В самих галузях “авангардної трійки” зросло значення мікроелектроніки, роботобудування, авіакосмічній промисловості, хімії полімерів, тонкої хімії, атомної енергетики; В сільському господарстві зростає значення тваринництва; Зміна структури світових транспортних перевезень: збільшення ролі автомобільного, вантажного, морського, трубопровідного та авіаційного видів транспорту.
В епоху науково-технічної революції (НТР) відбулися значні зміни в територіальній структурі господарства:
- Збільшилося значення старих промислових районів (Центральна Росія, Рур, Центральна Англія, Приозер’ї і т. д.); Різко зросло значення столичних регіонів, поява технопарків і технополісів – районів концентрації нових виробництв на базі найбільших наукових центрів: Москва в Росії, “Ізар Веллі” (Мюнхен), Штутгарт, Ульм і Гейдельберг в Німеччині, Париж (Сорбонна), Ліон, Тулуза, Гренобль і “Софія-Антиполіс” (Лазурний Берег) у Франції, Кембридж, Оксфорд і Едінбург в Великобританії, “Медікон-Веллі” в Данії, Силіконова долина (Каліфорнійський університет і Стенфорд) і “Дорога № 128” (Массачусетський технологічний інститут) в США, Токіо і Цукуба в Японії і ін.); З’явилися райони нового освоєння (Сибір і Далекий Схід у Росії, Лапландія на півночі Норвегії, Швеції і Фінляндії, Західний Китай, північ Канади, Аляска в США, Амазонія в Бразилії, Патагонія в Аргентині, Центральна Австралія і т. д.); Стався зсув виробництва до моря – багато матеріаломісткі виробництва перемістилися в портові центри, орієнтуючись на більш дешеве імпортне сировину (Тихоокеанський промисловий пояс в Японії, Дюнкерк і Фос у Франції, Таранто в Італії, приатлантические район в США і ін.); Стався зсув багатьох “брудних” виробництв в країни, що розвиваються (особливо нафтохімії), а в розвинених – різко збільшилося значення “чистих”, але наукомістких галузей; Для епохи НТР характерний процес територіального розосередження виробництва шляхом створення невеликих і середніх підприємств (міні-заводів, міні-ГЕС та т. д.).
В таких умовах в світі сформувалися три типи економічних районів: високорозвинені райони, в яких переважають новітні виробництва; депресивні райони, в яких переважають старі галузі промисловості (вугільна, металургійна, текстильна) і відсталі аграрні райони, слабо порушені індустріалізацією. Це призводить до необхідності проведення державної регіональної політики з метою вирішення економічних і соціальних проблем, характерних для кожного району.
Регіональна політика – комплекс адміністративних, законодавчих, економічних і природоохоронних заходів, що сприяють раціональному розміщенню продуктивних сил і вирівнюванню рівнів життя людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)