Зигоміцети
До зігоміцетам (zygomycetes) відносяться гриби з сифонним міцелієм, що утворюють свої покояться суперечки шляхом злиття двох рівних елементів. Понад те вони рясно розмножуються ще й конидиями. Зоогонідій немає зовсім, і взагалі ці гриби вже цілком пристосовані до життя на повітрі; втім, відомі і форми, що живуть, хоча б тимчасово, в рідкому середовищі, розвиваючи в ній ланцюжка клітин, що нагадують дріжджі. Подальший виклад припадає на цей раз вести не по організмам, а по культурах, так як весь матеріал живий.
Перша культура – цвілеві гриби на кінському гною.
Для цього заняття днів за 6-7 готують вологу камеру з піддонника, на дно якого насипано сирий пісок, і скляного ковпака, викладеного мокрій фільтрувального папером. Потім на пісок кладуть деяку кількість кінського гною, в тому вигляді, як підібраний на вулиці, і накривають ковпаком. Таку камеру ставлять у більш тепле місце, спостерігаючи, щоб пісок і папір не висихали. На гної розвивається пишна вегетація, поступово змінялася.
Препарат 1. Першим об’єктом з’явиться пишна біла поросль “білої плісняви” – Mucor mucedo L. Міцелій розвивається на поверхні субстрату, багате розгалужений і відрізняється позитивним Геотропізм і гідротропізмом і негативним фототропізм; пізніше він дає гілки, що відрізняється, навпаки, негативним Геотропізм і позитивним фототропізм і виростають вертикально вгору над поверхнею субстрату. Гілки ці не що інше, як спорангієносцями, що замінюють тут конідієносци попередньої групи. Спочатку це прямі, досить масивні, абсолютно білі нитки, на всьому своєму протязі рівні. Пізніше на верхівках їх з’являються здуття, які потім темніють. Коли це сталося, значить культура дозріла для того, щоб пустити її в справу. У лупу вже непогано видно утворюються на кінцях ниток спорангії.
Візьмемо голкою такий спорангіеносец і розглянемо його у краплі води. Перш за все ми побачимо досить товсту, позбавлену перегородок нитка, зі струмує всередині зернистою протоплазмою і вакуолями. Це один з хороших об’єктів для спостереження за рухом протоплазми. Довжина їх дуже значна, до 10 см.
Спорангии кулясті 100-200, то її з’єднують з краплею гнойового відвару і потім поміщають на цинкову етажерку у вологу камеру. Спору сильно збільшується, набуває кулясту форму, а в середині її утворюється велика вакуоля. Потім із спори виходять кілька проросткових трубочок, які вже протягом доби перетворюються на гіллясте міцелій. Весь цей міцелій складається з одного гіллястого сифона без єдиної перегородки, наповнений густою зернистою протоплазмою, серед якої видна мережа вакуоль. Досягнувши відомої величини, міцелій перестає галузитися, плазма стає ще більш зернисті і як би концентрується в середній частині міцелію, тут розкладаються спорангієносцями. Можна дочекатися і появи стирчать з рідини догори спорангієносцями і спорангіев, що вимагає до трьох діб часу.
Фікоміцети, які паразитують на типових мукорових ж. У них немає спорангіев, а конідії сидять поодиноко або ланцюжками на кінцях гілок конидиеносца.
Третя культура – цвілеві гриби на мухах.
Друга група зигомицетов, яка живе на живих комах, це – ентомофтора. Організація цих грибків строго пристосована до повітряної життя. Якщо наловити мух і пустити між ними одну заражену, то через кілька часу отримуєш чудовий матеріал для заняття. Вихідним об’єктом є комаха, взяте восени на віконному склі або на травах і листі в саду. Хвора муха рухається все повільніше, поки не помре, приклеївшись до будь-якого предмету; при цьому вона густо покривається конидиями, так що здається посипаної борошном. Організм, що викликає це смертельне захворювання, називається емпуза мусці – Empusa musci. Розвиток його йде наступним чином: конидия, несомую вітром, потрапляє на тіло мухи, де утримується волосками, що одягають хітину покрив комахи; вона дає паросткову трубочку, яка прободает покриви і проникає в жирові тіла мухи, тут кінець трубочки роздувається і починає рости, почкуясь. Нирки проникають в кров і розносяться по всьому тілу мухи. Через 2-3 дні вся муха наповнена клітинам емпузи, і хвороба отримує повний розвиток. Нирки проростають в гіллясте міцелій, і окремі гіфи, прободая покриви, виходять назовні, де діляться поперечними перегородками і отщепляют конідії, причому кожна гіфаконідіеносец дає тільки одну конидия.
У сиру погоду конідієносци поглинають воду і настільки підвищують свою внутрішньоклітинне тиск, що верхівка їх здувається; потім опір оболонки стає недостатнім, вона на верхівці лопається, і конидия вилітає, немов пробка з пляшки з бродящей рідиною. Тому навколо хворий мухи ціле поле вкрите білим порошком відкинутих конідій.
Візьмемо голкою кілька білого порошку на препарат для ознайомлення з конідіями. Щоб побачити конідієносци, слід зрізати шматочок покривів мухи і розглянути його частиною в прохідному, частиною у відбитому світлі. На тілі мухи проростковая трубочка у багато разів довше що зробила її конідії, якщо ж конидия проросла у вологій камері, то вона дає на короткій ніжці нову конидия, більш дрібну, але знову таки стріляє на значну відстань. Зигот у нашої емпузи не відкрите, але Такстер знайшов їх в Америці в іншої емпузи, при чому і форма їх і спосіб освіти не відрізняються від того, що ми бачили в мукора.
Зигоміцети, з якими ми тепер познайомилися, широко поширені в природі. З питання про їх походження часто вказується, що вони, як і ооміцети, походять від сифонних водоростей, які втратили здатність фотосинтезу і перейшли на сапрофітне і паразитне харчування. По іншому думку, вони повинні були статися від хітрідіевих, які, в свою чергу, пов’язані спорідненістю з міксоміцетів. У всякому разі, перехід від водного способу життя до повітряного призвів до різкої зміни обох способів розмноження. Зооспорангії змінилися конидиями, так як існування зооспор поза водою немислимо, а гаметангии перестали давати рухливі статеві елементи – гамети, також поза води неможливі, і виробилося злиття через безпосереднє стикання і злиття вмісту двох багатоядерних гаметангиев. По суті ядра гаметангиев і є гамети: ізогамети в мукора, гетерогамети у оомицетов.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)