ЗІ ЗБІРКИ ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ… – ТИТАН ДУХУ I ДУМКИ: ІВАН ФРАНКО 1856-1916 – ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ

У вірші поетизується краса дівчини та кохання до неї, яке ліричний герой називає “згубою”. Це твір-романс, який передбачає щире зізнання в почуттях, що приносять страждання, але вони високодуховні, бо очищують душу, даруючи їй і сум, і просвітлення водночас. Своєрідність романсової форми в тому, що емоції ліричного героя спрямовуються і на читача (слухача), який співпереживає ліричному героєві.

Ліричне переживання почуття у вірші “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” відтворюється як згусток радості й горя. Це знайшло своє відтворення в майстерній побудові твору. Його перша частина – це низка риторичних запитань, які вибудувані за принципом антитези (зовнішня краса – норовливий характер, приємна розмова – гострі відповіді закоханому). Йдеться про нещасливу любов, як і властиво романсу. Саме вона поетизується на початку твору й нагадує у сприйнятті ліричного героя вселенську пожежу, яку неможливо згасити, адже таке полум’яне почуття – у його серці та думках.

Друга частина вірша – це вже низка ще більш емоційно наснажених окликів, які стверджують усвідомлення ліричним героєм марності свого кохання, його приреченості. Проте сила пристрасті в нього така потужна (“запалює серце пожаром”), що він не відмовляється від своїх почуттів (“…Тебе кохаючи, загублю душу”). Ліричний герой розуміє весь драматизм ситуації, усвідомлює, що з ним діється. Власне, він розуміє і поведінку дівчини, але не може її не кохати. Тому й кохання – “згуба” душі.

Щоб передати стан напруження й душевного потрясіння закоханого, І. Франко обирає короткі дворядкові строфи, які концентрують у собі ніби згустки почуттів. Сердечне страждання передається за допомогою порівнянь “серденько – колюче терня”, “устонька – тиха молитва”, “слово – гостре, як бритва” тощо. Епітети також підкреслюють душевні порухи ліричного героя: “колюче терня”, “тиха молитва”, “буря люта”, “ясная зоре”. Вони (наприклад, “колюче терня”) викликають спогад про народну пісню “Цвіте терен, цвіте терен…”, також присвячену нерозділеному коханню. Епітети є постійними, запозиченими з народної творчості.

Лексика твору насичена словами зі зменшувальними суфіксами (серденько, устонька), антонімами, які влучно характеризують нерозділене кохання (радощі – горе, усміх – скрута, любити – загубити). І. Франко не лише акцентує на байдужості дівчини (вона ж бо не кохає), а й зупиняє увагу на найхарактернішій деталі людського обличчя – очах, оспіваних не один раз поетами. У відтворенні автора через погляд ліричного героя вони найчарівніші, хоча й “темніші ночі”, тобто загадкові, причаровують і відштовхують одночасно (“Ох, тії очі темніші ночі, / Хто в них задивиться, й сонця не хоче!”).

Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЗІ ЗБІРКИ ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ… – ТИТАН ДУХУ I ДУМКИ: ІВАН ФРАНКО 1856-1916 – ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ