Життєвий шлях, творча діяльність О. Довженка

Мета. ознайомити одинадцятикласників з біографією письменника, дати уявлення про незвичайний, багатогранний талант митця, осягнути духовну спадщину, прищепити любов до творчості О. Довженка – свідомого носія національної літератури, ментальності.

Тип уроку. інсценізація.

Обладнання. портрет О. Довженка, фотоматеріали, стіннівка, присвячена письменнику, епіграф.

(Учитель заздалегідь доручає декільком одинадцятикласникам підготуватись до ролей 0. Довженка, літературних критиків, читців, О. Гончара, М. Рильського, сучасника.)

Епіграф:

Я належу людству…

(О. Довженко).

Учитель. Олександра Довженка знають і високо пошановують у цілому світі, бо, як кожний геній, він належить всьому людству. О. Довженко висловлював свої погляди, своє розуміння світу всіма притаманними йому засобами виразності: пером, пензлем, статтею, оповіданням, фільмом художнім і публіцистичним.

Він був режисером-новатором, самобутнім прозаїком і драматургом, філософом, теоретиком мистецтва, полум’яним публіцистом, художником, невтомним громадським діячем, трибуном, військовим кореспондентом, одним із фундаторів радянської і світової кінематографії.

Олесь Гончар. Мабуть, зустріч із живим Мікеланджело не справила б враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним, автором “Землі” й “Арсеналу”. Великість. Крилатість. Могуття духу. Ось такими, певне, були люди епохи Відродження. Складалося враження, що творча сила Довженка не знає меж. Мислений, вічно неспокійний, він жив інтенсивним, до краю напруженим духовним життям. Бував спокійним зовні, але внутрішньо, здається, ніколи.

По-моєму, не було такого виду мистецтва або галузі людського знання, що їх не торкнулася б його допитлива, весь час вируюча думка.

Максим Рильський. Творчість Довженка – це, передусім, він сам. Незмінне враження, яке справляв Олександр Петрович на кожного, хто бачив його вперше, було: яка обдарована людина! При цьому інколи й не знали, в якій саме галузі людина працює, а от враження надзвичайної обдарованості виникало зразу. Він таки й не зовсім укладався в рамки своєї професії. Змолоду вчитель, художник, потім кіносценарист і кінорежисер, письменник-прозаїк, памфлетист, драматург…

І коли б цей чоловік працював чи в інженерній справі, чи в філософії, чи в біології, чи навіть, скажімо, в медицині, то скрізь би виявив свій надзвичайний талант.

Сучасник. В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. З-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне, мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили. Стрункий, з вольовим голосом командира, зі світлою усмішкою дитини. Красивий, мудрий, мужній. Простий, артистично-елегантний.

Учитель. Таким запам’ятали його О. Гончар, М. Рильський, сучасники. О. Довженко був людиною рідкісною: природа наділила його багатогранним талантом. Які тільки чорні круки не розривали його чесного серця, не шматували його світлої душі лише за те, що болів він болями свого народу, що над усе любив свою матір Україну – Безталанну Удовицю!

Отож, пройдімося Довженковими стежками, дорогами і роздоріжжями, припадімо спрагло і шанобливо до тієї чистої і життєдайної криниці, що зветься духовною спадщиною генія.

Читець.

Низький уклін чернігівській землі і Сосниці над тихою Десною. Він тут, з душею мрійною, ясною родивсь і ріс у цім простім селі. Він тут ходив на зорі світанкові, вдихав життя, духмяний запах трав, тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав. В людських сердець незаймані глибини своїм він серцем глибоко проник – співець краси, природи і людини, душі людської дивний чарівник.

Дослідник. Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року на околиці містечка Сосниця Чернігівської області над річкою Десною в родині козака-хлібороба. У своїх батьків Олександр був сьомою дитиною, а залишились живими лише Олександр та його сестра. Через усе своє життя Олександр Довженко проніс велику любов до діда Семена Тарасовича – колишнього чумака, людини мудрої, чесної і незлобливої.

О. Довженко. У нас дід був дуже схожий на Бога. Коли я молився Богу, завжди бачив на покуті портрет діда у старих срібнофольгових шатах. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир.

Дослідник. Якщо дід Семен умів читати, то прабаба, батько й мати Довженка були неписьменними.

О. Довженко. Багато бачив я гарних людей, та такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса і велика, розумні сірі очі, тільки в них чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Життя батькове було нещасливе. Він помер вісімдесяти років. Був неграмотний, але зовні був схожий на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік.

Дослідник. Мати Олександра, Одарка Єрмолаївна, за словами сина, “народилась для пісень”, але “проплакала все життя…”

О. Довженко. Мати частенько любила казати: “Нічого в світі так не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість. Пригадую: основна риса характеру нашої сім’ї – насміхатись над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. Ми любили сміятись, дражнити одне одного, сміялись у добрі і в горі, сміялись над владою, над богом і над чортом, мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого. Сліз нам випадало в житті багато, більше, ніж сміху. І всі ми були добрі до людей. Своєрідність гумору була нашою родинною і національною ознакою…”

Дослідник. У 1903-1911 pp. Олександр Довженко навчався у початковій, а потім у вищій початковій школі м. Сосниця.

О. Довженко. Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник.

Дослідник. Після закінчення Сосницької школи О. Довженко, мрії якого у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства, далекого плавання, розведення риб, у 1911 році вступив до Глухівського учительського інституту. Там він навчався три роки, будучи наймолодшим серед студентів, багато з яких мали вже по тридцять чи тридцять два роки.

О. Довженко. Завдяки своїм однокурсникам вперше познайомився з українськими книжками і часописами, що видавалися у Львові і читалися потай від педагогів як щось рідне, але заборонене.

Дослідник. В інституті студентам було заборонено навіть розмовляти українською мовою. Цей навчальний заклад у колишній столиці українських гетьманів Дем’яна Многогрішного і Павла Полуботка, заманюючи здібну молодь стипендією у 120 карбованців на рік, готував учителів – обрусителів краю.

Студент. О. Довженко багато читає, бере участь у театральних аматорських виставах, малює, організовує український етнографічний хор в одному із сіл поблизу Глухова – грунтовно готує себе до просвітницької педагогічної діяльності. За своє навчання в Глухівському учительському інституті, як і кожен тодішній випускник цього закладу, О. Довженко був зобов’язаний відпрацювати чотири роки на вчительській посаді. На роботу його скерували до Житомирського вищого початкового училища, де він викладав фізику, природознавство, географію, навіть гімнастику, а для обдарованих учнів організував гурток малювання. Серйозно думав про свою подальшу освіту.

Дослідник. Після історичних подій 1917 року, проголошення перших Універсалів Центральної Ради О. Довженко переїздить до Києва, де з головою поринає у вир тодішнього бурхливого життя.

Ці роки для О. Довженка були такими напруженими і багатими на перипетії, що про це можна написати велику книгу. Де і ким тільки він не був! Вчителював, навчався в Київському комерційному інституті й Академії мистецтв. Організовував мітинги і демонстрації. Працював завідувачем Житомирської партшколи, викладачем школи при штабі дивізії Миколи Щорса, секретарем губернського відділу народної освіти, комісаром Київського театру ім. Т. Г. Шевченка. Служив добровольцем в армії Симона Петлюри. Потрапивши до чекістів, був підданий умовному розстрілу і дивом уцілів. Як член партії українських есерів-боротьбистів влився разом з її лівим крилом на чолі з Василем Елланом-Блакитним до партії більшовиків (1920 p.), з якої його виключили 1923 року. Після цього до кінця свого життя О. Довженко залишався безпартійним.

У жовтні 1921 року Олександр Довженко з дипломатичною місією Наркомату закордонних справ УСРР виїхав за кордон. Спочатку працював у Варшаві, де завідував загальним відділом при українському посольстві і займався справами репатріації та обміну військовополоненими, а з весни 1922 року – в Берліні на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УСРР у Німеччині. Перебуваючи в Берліні, вступив до приватного художнього училища і навчався у відомого німецького художника-експресіоніста професора Ернста Геккеля, а також відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва, мріючи продовжити художню освіту в Берлінській або Паризькій академії мистецтв. Проте влітку 1923 року його відкликали до Харкова. Він стає художником-ілюстратором, автором політичних карикатур, що їх друкував у газеті “Вісті ВУЦВК” під псевдонімом “Сашко”. Тут відвідує засідання “Гарту”, невдовзі стає одним із засновників найпрогресивнішої на гой час літературної організації письменників – ВАПЛІТЕ. Йому імпонує ідейно-естетична позиція її лідера М. Хвильового: вільний, самостійний шлях українського мистецтва, орієнтація на здобутки світової культури, а не російської.

Переломним у творчій долі О. Довженка став 1926 рік. Доля “посилає” його до Одеси, яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва, що тільки-но народжувалося.

О. Довженко. Я прийшов працювати в кінематографію в 1926 році. До цього я протягом чотирьох-п’яти років займався живописом… До мистецтва в мене був потяг з дитинства, і в мені жило переконання, що в цьому напрямі я й повинен будувати своє життя. В ті роки я ще не був майстром живопису. Та був глибоко переконаний, що за десять-п’ятнадцять років, приблизно до 1945 року, зумію достатньо оволодіти технікою живопису, щоб ті творчі сили, які я органічно відчував у собі, належно виявилися у сфері нового мистецтва.

Вчитель. Отже, якби не було Довженка-живописця, не було б і Довженка-кіномитця. Перехід художника в кіно зумовлений, насамперед, за його ж словами, бажанням бути максимально корисним своєму народові. Олександр Петрович переконався, що кінематографічні засоби вираження – найраціональніші: надто коли брати їхню масову ефективність та інтернаціональність.

Дослідник. Уже 1926 року Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми: короткометражні комедії “Вася-реформатор” і “Ягідка кохання”. Це були ще учнівські роботи. А от “Сумка дипкур’єра” (1927) засвідчила про неабиякі мистецькі здібності режисера. У 1928 році з’явилася “Звенигора”, яка принесла Довженкові визнання і світову славу. У фільмі поєдналися глибокий філософський епос про долю народу і потужний ліричний струмінь. Цей фільм започаткував українське поетичне кіномистецтво. Він з успіхом обійшов екрани багатьох країн світу – Голландії, Франції, Англії, Америки, Греції. На нього звернула пильну увагу тодішня мистецька зарубіжна громадськість.

Наступний фільм “Арсенал” було створено вже на Київській кіностудії, куди О. Довженко перебрався 1929 року. Зараз вона носить його ім’я, там діє музей. І щороку квітне яблуневий сад, посаджений руками митця.

Світову славу О. Довженку приніс його останній німий фільм “Земля” (1930). У 1958 році у Брюсселі цю картину було визнано однією з 12-ти найкращих у світі. У середині 1930 року О. Довженко знайомиться з кінематографією Німеччини, Чехословаччини, Франції, Англії. Відвідує Берлін, Гамбург, Амстердам, Прагу, Париж, Лондон. Лондонська преса писала, що “Земля” – один з найбільш хвилюючих радянських фільмів. В огляді підкреслювалося, що Олександр Довженко став у ряд найбільш уславлених кінематографістів світу. Тріумф цього геніального фільму у Москві був короткочасним. Партійцям його потрактували як націоналістичний, шкідливий, бо надавав перевагу біологічному над соціальним. З великими зусиллями створює О. Довженко свій перший звуковий фільм “Іван”, який з’явився на екранах 1932 року. Хоча це був фільм на актуальну тоді тему індустріалізації, та автор зробився ще більш невгодним для партійних наглядачів за мистецтвом.

Вчитель. О. Довженко вирушає на Далекий Схід. Там збирає матеріал для майбутнього свого фільму: знайомиться із Сахаліном, тайгою, річкою Амур. Наслідком цієї романтичної подорожі став у 1935 році фільм “Аероград”. У грудні 1935 року почалася його демонстрація у нью-йоркських кінотеатрах. Не сходив з екрана цей твір і в березні наступного року. Кінокритики відзначали, що своїми засобами використання звуку в “Аерограді” автор на багато років випередив усі існуючі фільми. Президія Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР ухвалює: нагородити О. Довженка орденом Леніна. Митець давно виношує план постановки фільму “Тарас Бульба”, але отримує нове соціальне замовлення – створити фільм про “українського Чапая”. На Київській кіностудії 1939 року з’являється фільм О. Довженка за його сценарієм “Щорс” – про червоноармійського комдива, який загинув у боях з Армією УНР. Виконанням замовлення “на горі” були задоволені. Та все ж О. Довженко перебуває в полоні власних творчих інтересів, пов’язаних із Тарасом Бульбою. На основі детального вивчення історичних матеріалів, архівних джерел пише сценарій майбутнього фільму, поставити який йому так і не судилося.

З початком війни О. Довженко разом із Київською кіностудією, якою тоді керував, потрапляє до Уфи, невдовзі до Ашхабада. Дуже болісно сприймаючи фашистську окупацію України, добровольцем іде на фронт як кореспондент газети “Красная Армия”. В політуправлінні Південно-Західного фронту йому присвоюють звання полковника. Бере участь у визволенні Харкова і Києва, у фронтових газетах друкуються його оповідання “Незабутнє”, “На колючому дроті”, “Мати”, “Воля до життя”, “Ніч перед боєм”, “Стій, смерть, зупинись”. Деякі з них він потім органічно вплете у свою кіноповість “Україна в огні”.

У 1943 році все пережите і передумане оформилось у кіноповість “Україна в огні”. З однією із журнальних версток познайомився Сталін.

О. Довженко. Сьогодні дізнався тяжку новину: моя повість “Україна в огні” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи… Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика.

Дослідник. 31 січня 1944 року відбулося “кремлівське розп’яття” Довженка, організоване особисто Сталіним. На засіданні двох політбюро центральних комітетів всесоюзної та української компартії доповідав сам диктатор: “Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті “Україна в огні”.

О. Довженко. Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості.

Дослідник. Восени 1945 року О. Довженко завершує “Повість полум’яних літ”, в якій, бажаючи хоч щось сказати своєму народові, пішов на певний компроміс із системою. Цей твір йому не дозволили ні екранізувати, ні опублікувати. Вперше друком він з’явився у 1957 році, після смерті автора. У 1960 році його дружина, кінорежисер Юлія Солнцева, зняла широкоформатний фільм, в якому роль головного героя Івана Орлюка зіграв учень О. Довженка, тодішній студент Всесоюзного інституту кінематографії, а нині відомий поет і прозаїк Микола Вінграновський. Фільм здобув світову славу і на Каннському фестивалі 1961 року був відзначений премією за кращу режисуру.

Всесвітньовідомому кінорежисерові після війни дозволили зняти лише один фільм про російського садівника І. Мічуріна. О. Довженко прагнув поїхати на Україну. Вона бачилася Довженкові в снах, він давно зрозумів, що Москва і його перебування серед московської еліти – це постійний, безперервний нагляд “батьківського” ока. Ностальгія оволодіває ним остаточно.

О. Довженко. Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві, десь над Дніпром, на горі.

Вчитель. У 1951 році після багаторічної перерви О. Довженко нарешті одержує можливість відвідати Україну. Саме тоді розпочалося будівництво Каховської гідроелектростанції й Каховського моря. Задумавши створити про це фільм, режисер щороку їздить до Каховки, живе там, зустрічається з будівельниками, селянами, інженерами, вченими, збирає матеріал для майбутнього сценарію. Із притаманною йому громадянською позицією О. Довженко втручається у багато справ, які хвилювали його як українця-патріота: пише доповідну записку до Ради Міністрів УРСР, в якій викладає свої пропозиції щодо художнього оформлення гідротехнічних споруд на дільниці Запоріжжя – Каховка. У численних щоденникових записах ми прочитуємо його незгоду з певними проектами, обурення, критику. Задумується він і про доцільність та екологічні наслідки майбутнього моря. О. Довженка в Україні до глибини душі обурив нечуваний процес винародовлення, денаціоналізації, поголовного зросійщення. Душа його кричить, а уста німують. Про це він пише у своєму щоденнику.

О. Довженко. На сороковому році будівництва соціалізму в столиці сорокамільйонної УРСР викладання наук так, як і в інших вузах УРСР, проводиться руською мовою. Такого нема ніде в світі. Яка нечувана аморальність.

Вчитель. Все, що О. Довженко пише і подає на розгляд як сценарій майбутнього фільму, знову не задовольняє можновладців. Вони далі намагаються духовно зламати художника, примусити його творити таку ж сірятину, яка заполонила літературу і кіно й відповідала всім канонам соцреалізму. Виконуючи їхні каверзи, О. Довженко 17 разів переробляє свій твір, який остаточно називає “Поема про море”. Фільм за цим літературним сценарієм О. Довженко мріяв знімати на рідній Київській кіностудії, яку він заснував, розбудовував і біля якої своїми руками ще в передвоєнні роки виплекав чудовий яблуневий сад. Але йому відмовили і в цьому, і він змушений був погодитися знімати “Поему” на студії “Мосфільм”. 10 жовтня 1956 року О. Довженко звернувся із заявою до Спілки письменників України.

О. Довженко. Вертатись хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись його одібрано в мене. Великої квартири мені не треба. Тільки треба мені, аби з одного бодай вікна було видно далеко. Щоб міг я бачити Дніпро і Десну десь під обрієм і рідні чернігівські землі, що так настирливо почали маритись мені.

Вчитель. Ішов 1956 рік. У березні київський журнал “Дніпро” опублікував його автобіографічну кіноповість “Зачарована Десна”, над якою він почав працювати ще в 1942 році. У видавництві “Радянський письменник” під цією ж назвою готується до видання цілий том його кіноповістей. На “Мосфільмі” розпочинаються зйомки перших кадрів кінофільму “Поема про море”. На жаль, цей фільм, який довершила Юлія Солнцева, став лебединою піснею Майстра.

25 листопада 1956 року, не дочекавшись виходу своєї першої великої книги, Олександр Петрович Довженко відійшов у вічність. Поховали його на Новодівичому кладовищі в Москві.

Читець.

М. Вінграновський. “Слава художнику”.

В небо піднявшись, осінь прощалася в небі з Москвою.

Падали стиглі червінці на скроні землі молодої.

Тихо стояли ми всі перед очима учителя свого.

Добре, учителю, ти небокраї підняв нам людського стремління,

Добре, що ти нас на крила узяв у довір’ї своєму,

Добре, що ти нас збентежив красою великого серця,

Добре, що ти в наші руки поклав несподівано Землю.

Землю поклав, щоб злітати могли ми над нею для щастя,

Добре, що ти наша совість і мужня упевненість наша.

Слава художнику!

V. Домашнє завдання.

Прочитати “Зачаровану Десну”, підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях О. Довженка.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Життєвий шлях, творча діяльність О. Довженка