Життєвий і творчий шлях В. Винниченка – СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА МИСТЕЦЬКО-КУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ ВІД ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
План
1. Неординарність постаті В. Винниченка – політика і письменника.
2. Особливості проблематики малої прози письменника: поєднання художності й публіцистики.
3. Проблеми патріотизму, псевдопатріотизму, ура-патріотизму, вибір гідної позиції і дотримання її в складних життєвих умовах (драми “Між двох сил”, “Базар”).
Мета: поглибити знання студентів про життєпис, етапи становлення та творчу спадщину В. Винниченка; схарактеризувати особливості проблематики малої прози письменника; окреслити специфіку реалізації проблеми патріотизму у драматургії цього митця.
Ключові слова: модернізм, стиль, неоромантизм, неореалізм, новела, нарис, драма, інтелектуальна мелодрама.
1. Неординарність постаті В. Винниченка – політика і письменника.
Сповнена драматизму, утвердження, протистояння, боротьби політична біографія В. Винниченка віддзеркалюється в художній творчості. Невипадково один із перших дослідників творчості письменника П. Христюк застерігав від спокуси замінити літературно-критичну розвідку політичною публіцистикою. Як виявилося, це застереження було не безпідставним. Майже 60 років Винниченко-політик, опонент комуністичних комісарів Києва і Москви, так опанував свідомістю літературознавців, а через них і громадськості, що для Внниченка-письменника не залишалося місця. А між тим Винниченка-художника і Винниченка-політика зумовили одні соціально – історичні чинники. Різниця є тільки поміж окремими етапами Винниченкового світогляду та те, на якому з цих етапів Винниченко – художник виступає яскравіше від Винниченка-політика, або навпаки [46, с. 122].
“Киевская старина” оголосила конкурс на кращий художній твір. Винниченко подав оповідання “Сила і краса”, яке сподобалось С. Єфремову та Є. Чикаленкові. Вони й переконали В. Науменка опублікувати оповідання, що й було зроблено 1902 року.
Дебют В. Винниченка був тріумфальний і міг би зрівнятися хіба шо і дебютом Марка Вовчка чи В. Стефаника. Наступні оповідання В. Винниченка, що друкувалися в “Киевской старине”, “Новій Громаді”, “Літературно-науковому віснику” (1902 – 1906), склали першу збірку “Краса і сила” (1906).
В. Винниченко, який знаходився у центрі політичних, соціальних та есстичних проблем бурхливої доби, не міг не стати на новий шлях мистецького оформлення творів і докладав багато зусиль, щоб бути не незалежним від побутовізму і хуторянства Не перериваючи зв’язку з традиціями, В. Винниченко збагачує малий жанр як формою, так і змістом. Закономірно, що відбувається “переозброєння”, своєрідна інтенсифікація художньої мови. Всебічне живописне відтворення світу вилається надто пасивним, споглядальним. Виникає потреба в освоєнні дійсності у формах містких, економних, здатних підкреслити авторське осмислення глибинної суті явища, насиченого дійовою авторською оцінкою [46, с. 129].
Відбиваючись від гнівних звинувачень критики читачів, В. Винниченко втягується у численні суспільно-політичні процеси і літературні дискусії, в результаті чого маємо таке розмаїття жанрів; інвективи, памфлети, листи, заповіти тощо. В більшості його творів тісно переплітаються художні, публіцистичні та сатиричні елементи. Єдність художнього і публіцистичного стилів вважають природньою для В. Винниченка. Як і в Л. Толстого, в українського письменника співдіють почуття і розум, творчість і проповідь, мистецтво і мораль.
2. Особливості проблематики малої прози письменника: поєднання художності й публіцистики.
Вже у перших своїх оповіданнях письменник показав тодішню епоху, насичену соціальними суперечностями, сміло й оригінально відтворив назрівання соціальної еволюції, революційний рух 1905 – 1907 років. В яскравих образах письменник подав цілу серію прикладів того, як аграрний та індустріальний капітал заволодів селом, руйнуючи старий побут, сприяючи росту й загостренню соціальних конфліктів. Тема, звичайно, не нова в українській літературі. Але оповідання В. Винниченка відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, “темних” інстинктів і підсвідомих імпульсів людської особистості [45, с. 186].
Українська новелістика другої половини ХІХ століття, динамічно розвиваючись, вирізняється багатством порушуваних проблем, оперує різними жанрово-видовими формами, складається в досить строкату жанрову систему.
Розповсюдженою жанровою формою малої прози В. Винниченка є ескіз, своєрідна замальовка з натури, незавершений фрагмент життя. І. Франко в рецензії на збірник “Краса і сила” зазначив, що письменник уміє ловити життя на гарячому учинку і в моментальних знімках показати його глибину та різнобарвність. Для замальовок В. Винниченка притаманні глибокий драматизм, тонка психологічна мотивація поведінки дійових осіб.
Твір В. Винниченка “Біля машини” – ескіз. Його заголовок має жанроутворювальну функцію, одразу викликає асоціації із замальовкою, шкіцом. Твір ускладнений символічним образом. Машина, біля якої розгортаються події, виступає символом антигуманного, нелюдяного технічного прогресу, що невідворотно наступає на українське село, забираючи в людей силу, перетворюючи їх на рабів машини.
До замальовок належить і твір “На пристані”, до якого сам письменник додає підзаголовок “Ескіз”. Відтворення одного дня з життя заробітчан,
Документально точне висвітлення різних характерів, доль доповнюються оціночними, емоційними відступами автора з яскраво вираженою соціальною спрямованістю. Ескізом виступає і твір “Темна сила”, що має авторський підзаголовок “З натури”. Підзаголовком В. Винниченко підкреслив документалізм твору, реальність зображених подій.
До замальовок можна зарахувати твір “Г олод”, що зображує знущання офіцера над голодними селянами. Твір “Салдатики!” із підзаголовком “Малюнок із селянських розрухів” виступає контамінацією ескізу й оповідання. Письменник точно відтворив властивий тогочасній Україні епізод зіткнення селян та армії під час стихійного бунту. В. Винниченко майстерно зобразив момент катарсису учасників подій, коли виникли перші паростки єднання солдат і селян, армії й народу, усвідомлення того, що ворог у них один.
Замальовки В. Винниченка мають спільні риси: глибокий психологізм і соціальну спрямованість. Спостерігаючи дійсність, прозаїк гострим поглядом соціально-політичного діяча вловлював саме ті моменти, що найяскравіше показували суспільні суперечності, несли в собі зерна майбутніх соціальних катаклізмів.
Близький до замальовок за жанровою специфікою твір “Хто ворог?”
В. Винниченко додає до нього підзаголовок “Нарис”. За словниковим визначанням, художній нарис виступає “зображенням осіб і подій, що досягається за допомогою домислу. Нарис дуже оперативний жанр літератури, швидко й активно реагує на події дня, що зближує його з публіцистикою” [53, с. 477]. Публіцистика передбачає тенденційність, вираження актуальних світоглядних та політичних поглядів. У творі “Хто ворог?” авторська оцінка присутня суто імпліцитно, твір детально відтворює реальні події, зображує ситуації спілкування українських та російських заробітчан і схожий на документальний фільм правдивістю й документальною точністю.
Для України тих років національні суперечки були болючим питанням, трудова міграція викликала численні сутички. Письменник властивими йому художніми засобами (через глибоко психологічний полілог) висвітлив проблему, намагався зробити її зрозумілою суспільству. Звідси авторське визначення “нарис”. Проте твір – замальовка, ескіз [45, с. 202].
Таким чином, жанрові різновиди малої прози В. Винниченка мають свої типологічні ознаки, відрізняються за композиційною специфікою (архітектонічними особливостями, наявністю чи відсутністю позасюжетних елементів), часопросторовими характеристиками тощо. Замальовки В. Винниченка мають деякі ознаки документальності та публіцистичності з типовими прийомами (риторичні запитання, повтори, антитези, невизначений фінал). Зазначені тенденції властиві для неореалізму.
3. Проблеми патріотизму, псевдопатріотизму, вибір гідної позиції і дотримання її в складних життєвих умовах (драми “Між двох сил”, “Базар”).
У п’єсі “Між двох сил”, що була написана в 1918 році в період тимчасового перебування її автора в підпіллі, коли військо Муравйова безчинствувало в Києві, зображено одного з керівників – “командующего особым отрядом, товариша Подкопаева” Деталі його зовнішності (“вигляд царського поліцейського пристава”, “з виразом переможця і начальника”), опис його вчинку (“збиває” портрет Шевченка” на землю. Протикає багнетом лице…”), дані в ремарках, та відповідні репліки-характеристики (“контрреволюционная икона”, “националист”, “враг народа и пролетариата”) в устах Подкопаєва, його заява (“с этими Шевченками, автономиями, федерациями, самостийностями и прочей буржуазной дрянью буду бороться беспощадно”) виокреслюють тип більшовика-антиукраїнця. В. Винниченко, який, як відомо, обстоював самостійність України у формі автономії, передчував, що імперські зазіхання на Україну, її незалежність подолати нелегко.
Великого значення надавав В. Винниченко питанню протистоянь я – ми. Так, у драмі “Між двох сил”, в основі якої лежить конфлікт між особистим і національним, між переконаннями та морально-духовними обов’язками, драматург продовжує художнє дослідження внутрішнього світу політизованої людини, революціонера, котрий підпорядковує всього себе, свої морально-етичні засади і принципи служінню ідеї і намагається збагнути, де лежить ота межа між особистим і суспільним, між “чесністю з собою” і “служінням народові”, яку змушений переступити революціонер і цим самим прирікати себе на моральну поразку, на втрату своєї суверенності. Хоча, на перший погляд, конфлікт вибудовується на протиріччях революційної дійсності в Україні, де є все – й ейфорія від омріяної віками національної незалежності і духовно-патріотичне зрушення народних мас. І поступове отверезіння від більшовицької ідеології, і фанатизм віри в неї, може, навіть якесь романтизоване бачення її, і одержима жертовність в ім’я національних ідеалів. І все ж цю зовнішню сторону конфлікту драматург репрезентує через сім’ю робітника-залізничника Микити Івановича Сліпченка, де під тиском розмежування політичних сил, що набирає непримиримої конфронтації, розриваються й родинні зв’язки, вороже поляризуючись. Завдяки цьому В. Винниченко досягає певної символізації української національної трагедії початку XX століття, яка “розколола” народ, порозкидувала по різні сторони барикад, і цим самим деструктурувала морально-етичні принципи і перестороги.
П’єса “Базар” значно відрізняється від попередніх. Вона більш вдала, з мистецької точки зору. Головний конфлікт, як правило, психологічного характеру розглядається на тлі подієвого конфлікту з легким мелодраматичним відтінком. В. Винниченко цього разу уникає поліконфліктності. Проблеми, які автор поставив цього разу, трактуються як трагедія втрати взаєморозуміння між людьми, що роблять спільну справу. У творі домінує конфлікт “фізична краса і статеві стосунки” як головний фактор у стосунках між чоловіком і жінкою. Слід сказати про наявність двох конфліктів, які найповніше розроблені автором. Зовнішній (подієвий), з легким відтінком мелодраматизму, а також є підстави говорити про перехід зовнішнього конфлікту у внутрішній (психологічний).
У драматургічному творі “Базар” органічно сплелись жанрові ознаки мелодрами та інтелектуальної драми. Втім жанрова природа п’єси “Базар”, як і більшості інших творів автора, вельми складна. Тут досить відчутні ознаки соціально-побутової драми. Суттєвим чинником інтриги, яка почасти набуває детективного характеру, є виконання ними небезпечного завдання щодо визволення з в’язниці товаришів. На фоні цієї соціально-побутової, детективно обарвленої драми окреслюється мелодраматичний любовний трикутник. Перипетії взаємин його учасників пройняті палким вируванням пристрастей, магією таїни любові й смерті. Цей мелодраматичний трикутник у свою чергу є тільки фоном, який увиразнює внутрішню драму головної героїні Марусі, психологічну драму. Тяжіння до інтелектуальності втілюють провідні персонажі: спрагла героїчного чину Маруся та поміркований ватажок революційної організації з характерним найменням Цінність Маркович. Образ Марковича за всієї своєї колоритності переростає в згущений символ, демонічну маску [30, с. 175].
Протестуючи проти фальші в людських стосунках, проти поміркованої філософії Марковича, прагнучи утвердитися у своїх героїчних пориваннях, а також і врятувати від ймовірної смерті коханого Трохима (автор окреслює цілий “букет” психологічних мотивацій), Маруся обманом відсторонює Трохима від небезпечної справи, самовільно береться виконувати найтяжчу роботу в конспіративній операції й гине під час вибуху, висаджуючи в повітря тюремну стіну. Її смерть, очевидно, слід сприймати як максималістський протест проти того, що людське життя – “базар”, на якому гендлярським товаром може стати не лише дівоча краса, а й високі ідеали. При тім глибинний антагонізм Марковича й Марусі (все на продаж – є речі, які не продаються) не дістає у В. Винниченка спрощеного розв’язання. Автор не нав’язує читачеві жодної з позицій, лише мистецьки наголошує на складності одвічної проблеми. Символіка жертви, яка виразно проглядається в постаті героїні (відмова від кохання, від вроди, від життя) наближає мелодраматичні колізії до трагедійного звучання. Однак за своїми провідними жанровими ознаками “Базар” є першим у творчості автора зразком жанру інтелектуальної мелодрами.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте сутність громадських та політичних позицій В. Винниченка.
2. Які жанри малої прози присутні в творчому доробку письменника?
3. Коло яких проблем найбільше цікавить В. Винниченка (на матеріала малої прози)?
4. Які стильові течії були характерними для творчості митця?
5. Назвіть головні проблеми, що їх підіймав В. Винниченко у своїх драматичних творах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)