Життєвий і творчий шлях – ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913) – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Життєвий і творчий шлях
Серед списку тих незлічимих каменярів, що лупали зруйновану тепер скелю національної неволі, ім’я Лесі Українки стоятиме на одному з перших місць.
Дмитро Донцов
Життєвий шлях
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в Новограді-Волинському. На формування світогляду майбутньої письменниці великий вплив мали родинне оточення й “спадок предків”: передані з покоління в покоління поняття честі, гідності, патріотизму, глибокої шляхетності. “Такий весь рід – незгідні, незалежні, рівноправці”, – напише згодом в одному з листів Леся Українка. Лесин дід по матері – Яків Драгоманов – був декабристом, окрім того, мав мистецький хист, його твори друкували в тогочасній пресі. Дядько – Михайло Драгоманов – відомий публіцист, історик, активний громадський діяч, якого переслідував царський уряд. Батько – Петро Антонович Косач – юрист за освітою, обстоював інтереси простолюду. Не було в родині панської погорди до простих людей, адже тут поважали людську гідність.
Мати Лесі Українки – Ольга Косач – відома українська письменниця й перекладач Олена Пчілка, була активною громадською діячкою, мала непохитну позицію у всьому, що стосувалося національного питання. Лесині батьки виховали своїх шістьох дітей патріотами, дали їм блискучу освіту.
Олена Пчілка і Леся Українка. Ялта (1898)
Лесю також формувало найближче оточення Косачів, насамперед – родини Михайла Старицького та Миколи Лисенка. Старицькі, Лисенки й Косачі були, за спогадами письменника й науковця Агатангела Кримського, чи не єдиними людьми, які в часи наступу на все українське не приховували своїх поглядів, були вірні національним переконанням.
Першу поезію Леся Українка написала у дев’ять років, а в тринадцять, у 1884 р., львівський журнал “Зоря” надрукував вірші “Конвалія” і “Сафо”.
Разом із братом Михайлом дівчина переклала оповідання “Запропаща грамота” та “Зачароване місце” Миколи Гоголя. Дівчина була всебічно обдарована від природи, а батьки зробили все від них залежне, щоб розвивалися її таланти. Леся Українка гарно малювала – батько запросив у Колодяжне художника з Ковеля, який навчав її рисунка з натури. Пізніше вона відвідувала рисувальну школу, засновану видатним українським художником Миколою Мурашком. Одна з її робіт, яка збереглася, – мати з дитиною біля пташиного гнізда – свідчить про неабиякий малярський хист.
Через хворобу Леся Українка вчилася вдома. Однак її ерудиція, знання з різних галузей мистецтва й науки викликали подив. Юнка володіла майже всіма основними європейськими мовами, а також старогрецькою та латинською. Французькою, німецькою, італійською могла писати вірші, грунтовно знала вітчизняну й світову літературу.
“Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації й ніжності”.
Іван Франко
Леся Українка з братом Михайлом. Фото (поч. 1890-х рр.)
Цікаво знати!
У19 років написала для своєї молодшої сестри, яка навчалася в гімназії, книжку “Стародавня історія східних народів”. Це був перший в Україні підручник про первісне суспільство й історію індусів, єгиптян, ассирійців, вавилонян, фінікійців.
Іще одне джерело, яке потужно живило талант Лесі, – музика. Дівчина чудово грала на фортепіано (її вчителькою була Ольга Лисенко, дружина Миколи Лисенка), виконувала власні композиції. Можливо, вона стала б відомою композиторкою, якби не той “кепський жарт”, який “утяла” їй “натура”. Ідеться про туберкульоз кісток, тяжку хворобу, що почалася взимку 1881 р., коли десятилітня дівчинка промочила ноги в крижаній воді річки Стир.
Цікаво знати!
Подорожуючи світами, Леся Українка винаймала собі помешкання обов’язково з фортепіано, адже навіть хворою рукою намагалася грати бодай для себе, а музичний слух мала ідеальний.
Василь Забашта. Микола Лисенко слухає гру Лесі Українки (1961)
Важливу роль у формуванні Лесиної поетичної натури відіграла й мальовнича природа Волині, легенди й казки Полісся, власне, та атмосфера краси, серед якої вона росла, а також народні звичаї, традиції.
Новоград-Волинський, Ковель, Колодяжне – казкові місця дитинства поетеси.
У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька. Тоді ж Косачі придбали в селі поблизу садибу, щоб дати можливість дітям бути на природі. Колодяжне назавжди зачарувало Лесю прекрасними краєвидами та розповідями місцевого селянина Лева Скулинського про “нечисту силу”.
На Водохреще на річці Стир Леся Українка застудилася. Довга “тридцятилітня війна”, як висловлювалася сама поетеса, змушувала її шукати рятунку то в місцях із теплим кліматом – у Ялті, Італії, Грузії, Єгипті, то в медичних світил Польщі та Німеччини.
Із середини 1880-х рр. Леся Українка (на той час вона взимку жила переважно в Києві) входить до гуртка творчої молоді “Плеяда”. Плеядівці ставили перед собою завдання розвивати українську культуру, серед запланованого, наприклад, була робота над цілою серією перекладів найкращих зразків європейської літератури. Леся Українка із захопленням перекладає вірші одного зі своїх улюблених поетів – Генріха Гайне (92 її переклади з “Книги пісень” німецького поета побачили світ 1892 р. у Львові). Для зібрань “Плеяди” поетеса й сама починає писати прозу.
У 1890 р. у львівських журналах друкуються поезії “Contra spem spero”, “Мій шлях”, “Сім струн”. Навесні 1891 р. Леся Українка відвідала Львів, познайомилася з Іваном Франком, галицькими діячами літературно-мистецького та громадського життя, а 1893 р. у Львові за сприяння І. Франка вийшла перша поетична збірка Лесі Українки “На крилах пісень”.
Важливою віхою в житті Лесі Українки стала поїздка в Болгарію до рідного дядька Михайла Драгоманова. Тут вона насолоджується інтелектуальною атмосферою, що панує в дядьковій родині, жадібно ковтає сторінки видань, яких не можна було роздобути в Україні. Зустрічі з емігрантами – політичними й громадськими діячами, розмови про волю, освіту рідного народу остаточно формують її суспільно-політичні переконання.
Віктор Зарецький. Леся Українка в гурті “Плеяда” (1961)
А тим часом в Україні запанувала реакція. Обшуки в Київському університеті, арешти студентів. Повернувшись із Болгарії, Леся Українка й сама опиняється під негласним наглядом поліції. Однак продовжує відвідувати таємні гуртки. Навіть надіслала Людмилі Драгомановій статтю “Голос однієї ув’язненої”, у якій засудила французьких митців за їхнє схиляння перед російською імператорською сім’єю під час її перебування в Парижі.
Цілий рік, починаючи з червня 1897 р., Леся Українка лікувалася в Криму. Вілла “Іфігенія”, де оселилася поетеса у своєму “добровільному вигнанні”, самою назвою викликала асоціації з героїнею давньогрецької міфології. Так народилася драматична сцена “Іфігенія в Тавриді”. На той час Леся Українка вже випробувала свій талант у ліро-епіці (поеми “Роберт Брюс, король шотландський”, “Давня казка”, “Поет під час облоги”).
Потужний Лесин талант вибухнув і в драмі: ще 1896 р. поетеса закінчила свій перший драматичний твір – “Блакитна троянда”. Продовжує й перекладацьку роботу: береться за “Макбета” Вільяма Шекспіра, “Божественну комедію” Данте, пропонує друзям українською мовою уривки з “Каїна” Джорджа Гордона Байрона.
Однак у листі до родичів Олена Пчілка писала: “Така у нас біда з Лесею… Вона плаче нишком від мене, а я від неї”. На початку 1899 р. Леся Українка поїхала в Берлін на операцію. Доля нарешті виявилася прихильною: після хірургічного втручання з’явилася навіть надія назавжди побороти багаторічну недугу. У той час починається листовне знайомство поетеси з Ольгою Кобилянською.
Іще влітку 1897 р. у Ялті Леся Українка познайомилася із Сергієм Мержинським, їхня дружба переросла в ніжне кохання. Були короткі зустрічі в Криму, Гадячі, Києві, нарешті – в Мінську, коли в Лесиній долі звершилася вища форма любові – служіння. Усупереч волі матері дівчина поїхала доглядати смертельно хворого друга, для якого вона “почала нову мрію життя”, “вмерла і воскресла”. Невеличка хатина на околиці Мінська, що вростала в землю, стала тим бастіоном, де Леся Українка два місяці тримала останню битву й намагалася вирвати з лабет смерті свого друга. “Вже не може підвестися сам. Листи замість нього пишу я, навіть його найближчим приятелям…” – скаржилася вона Ользі Кобилянській. Глибину своїх почуттів Леся Українка виливає в поетичних рядках. Біля ліжка вмираючого хворого вона написала драматичну поему “Одержима”.
“Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась”, – зізналася Леся Українка в листі Івану Франкові.
Невдовзі після смерті С. Мержинського змученій фізично й морально Лесі Українці лікарі поставили невтішний діагноз: легені уражені сухотами. Шукаючи бодай якоїсь розради, вона прагне зустрітися з О. Кобилянською і їде на Буковину, відвідує І. Франка у Львові.
До Лесі приходить натхнення. Вона пише легенду “Трагедія” та вірш “Якби вся кров моя уплинула отак…”.
Зустрічі, щирі вітання, захоплення, з яким зустрічали поетесу студенти в Чернівцях, літературно-музичні вечори з декламуванням її поезій повертали до життя. Леся Українка відновлює листування з редакціями, надсилає у видавництва нові твори. 1902 р. в Чернівцях виходить третя поетична книжка Лесі Українки – “Відгуки”.
Сергій Мержинський
Іван Труш. Портрет Лесі Українки (1900)
Цікаво знати!
Коли в Ольги Кобилянської запитали дозволу на видання поштової марки з її фото, вона поставила умову: має бути лише парна світлина з Лесею Українкою, якщо та на це погодиться.
Однак невиліковна хвороба знову “гнала” Лесю Українку “світами”. Дві зими – 1902 і 1903 рр. – вона прожила в Італії.
У Києві 1904 р. вдруге під назвою “На крилах пісень” виходить іще одне видання поетичних творів письменниці (вибране). Однак цензура покалічила збірку, а критики наче й “не помітили” її.
До початку 1907 р. письменниця живе в Києві і стає свідком наступу реакції, коли багато хто з представників інтелігенції різко змінив свої недавно прогресивні погляди. У цей непростий час Леся Українка успішно співпрацює із сатиричним журналом “Шершень”, де публікує низку власних викривальних творів. Поетесі судилося пережити арешт: під час обшуку в її помешканні знайшли заборонену літературу. Однак завдяки популярності Лесю Українку сприймали як “пророка, що в найпідлішу добу національного занепаду проповідував про великий час світанку…, гаслом котрого навіть у найтемніші хвилі життя нації було: “Contra spem spero!”” (Дмитро Донцов).
Улітку 1907 р. Леся погодилася вийти заміж за музикознавця і фольклориста Климента Квітку, який з особливою турботою ставився до неї. Новостворена сім’я переїхала в Балаклаву, де Квітка одержав посаду в суді, а згодом – у Ялту. Здавалося, морський клімат мав би сприяти поліпшенню здоров’я, а хворій поетесі стало тільки гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка записувала мелодії українських народних дум. У 1911 р. Леся Українка та Квітка опинилися на Кавказі, в Кутаїсі. Уже звідти письменниці вдалося ще раз відвідати Єгипет. Вражена величчю пірамід, загадковістю сфінкса, вона написала ліричний цикл “Весна в Єгипті”. Письменниця змушена була підпрацьовувати перекладами ділових паперів і давати приватні уроки німецької і французької мов. Вона мужньо зносила всі удари долі. Такими настроями пройнятий і останній її поетичний цикл “З подорожньої книжки” – п’ять поезій, написаних на кораблі в зимовому штормовому морі.
У травні 1913 р., повертаючись із Єгипту на Кавказ, Леся Українка востаннє відвідала Київ, де мала урочисту зустріч із шанувальниками її творчості. Людмила Старицька-Черняхівська згадувала: “Бліда, прозора постать Лесі з руками, повними енергії, любові й віри, зі смертю в очах”.
У Кутаїсі Лесі Українці довелося вкотре пережити тяжке випробування матеріальними нестатками. Крайня грошова скрута призвела до того, що подружжя навіть спродувало хатні меблі. Однак і в цих умовах письменниця вважала неприпустимим просити громадської підтримки (таку допомогу, наприклад, отримували Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко). Із голосу дружини, яка помирала, Климент Квітка встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся Українка надиктувала зміст задуманої ліричної драми “На передмістю Александрії”. Голосом своїх героїв вона звернулася у вічність, доручаючи власні “скарби” (творчість) прийдешнім поколінням.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в містечку Сурамі (Грузія). Тіло славної доньки України, “святої лицареси, що написала на власному щиті в часи похмурі й тяжкі для нашої Батьківщини гордо – Українка” (Оксана Забужко), перевезли до Києва. Поліція заборонила нести труну на руках, як того вимагала громадськість, заборонила промови, а щоб ніхто не посмів порушити заборони, дала в супровід похоронній процесії наряд кінноти. Та Україна провела в останню путь свою доньку багатотисячною ходою. Поховали Лесю Українку на Байковому цвинтарі.
Пам’ятник Лесі Українці у Києві на площі, названій на її честь. Скульптор Галина Кальченко, архітектор Анатолій Ігнащенко
Діалог із текстом
1. Як впливала родина на формування світогляду Лесі Українки? Прокоментуйте її слова: “Такий весь рід – незгідні, незалежні, рівноправці”.
2. Який важливий духовний спадок узяла Леся Українка з рідного дому? Що ви дізналися про особливу роль матері у формуванні таланту Лесі? Хто ще, крім батьків, вплинув на виховання майбутньої письменниці?
3. Як ви розумієте лексичне значення псевдоніма Леся Українка?
4. Чому письменниця так багато подорожувала? Чи тільки любов’ю до мандрів були зумовлені її поїздки?
5. Як саме взаємини із С. Мержинським позначилися на творчості Лесі Українки?
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте портрет Лесі Українки пензля галицького художника Івана Труша. Якою постає поетеса на ньому? Чи відображає портрет ставлення майстра до моделі?
2. Дізнайтесь, як перетнулися долі Лесі Українки та Івана Труша; підготуйте стислу розповідь про це.
3. Розгляньте репродукцію картини В. Зарецького “Леся Українка в гурті “Плеяда””. Як ви думаєте, чому присутні одягнені переважно в український одяг?