Життя всієї Франції очима одного героя – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ” – ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ – СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

Здавалося б, Стендаль вирушив у путь уторованою стежкою, адже його твір – це добре відомий “роман одного героя”, у центрі якого – єдиний персонаж і з ним пов’‎язаний розвиток сюжету (недаремно початкова назва твору – “Жульєн Сорель”). Особлива увага автора до головного персонажа, його світосприйняття та оцінки подій уже на той час була традиційною. У такому типі романів усі події, проблеми й персонажі подані крізь призму сприйняття героя, читачі дивляться на все зображуване неначе його очима. Тому успіх твору багато в чому залежить від майстерності автора у виборі героя. Скажімо, О. Пушкін, М. Лєрмонтов і М. Гоголь, геніально відчувши дух своєї епохи, вихопили з розмаїття людських типів своїх “героїв часу” (відповідно – Онєгіна, Печоріна й Башмачкіна), і завдяки цьому їхні твори цікавлять читачів і нині.

Треба визнати, що свого героя Стендаль вибрав геніально. Це молодий плебей, син теслі, Жульєн Сорель, який був наділений непересічними талантами. В інший історичний період, коли життєвий успіх людини більшою мірою залежав би від її особистих якостей і чеснот, а не від походження, можливо, на нього б чекала блискуча кар’‎єра. Ті часи були не такими вже й далекими, про них ще добре пам’‎ятали Стендаль і його сучасники: відкиньте від часу створення роману два десятиліття – і ви отримаєте 1810-і роки, часи перемог Наполеона, який, на думку родовитих європейських аристократів, був вискочнем, вивищився завдяки революції, а в інший час, мабуть, залишився б нікому не відомим лейтенантом артилерії. Отже, героїчний час потребував і спричинив появу героїчних особистостей.

Проте у Франції в добу Реставрації ситуація змінилася докорінно. До влади повернулися аристократи (адже Реставрація – це відновлення монархії), свого часу налякані революцією, з притаманними їм “аристократичними забобонами”. Людину знову стали цінувати не за її особисті якості й чесноти, а за походження – чим довший у неї був родовід, тим коротший шлях до успіху. Ось як, наприклад, абат Пірар, повчаючи Жульєна перед черговим “кар’‎єрним стрибком” – уходженням до кола паризьких аристократів, характеризує дружину маркіза де Ла-Моля, а також її “критерії оцінки” людей: “Ви побачите там пані маркізу де Jla-Моль. Це висока білява жінка, дуже побожна, погордлива, надзвичайно ввічлива й зовеш нікчемна. Вона – дочка старого герцога де Шона, який уславився своїми аристократичними забобонами. Вона навіть не вважає за потрібне приховувати, що єдина заслуга, гідна поваги в її очах, – це мати у своєму роду предків, які ходили в хрестові походи” (тут і далі текст подано в перекладі Є. Старинкевича).

NOta Bene

Хроніка (від грец. Chronikos – пов’‎язаний із часом) – літопис, вид історичного твору, у якому найважливіші події того чи іншого періоду викладені в хронологічному порядку. Найдавнішими хроніками можна вважати Книги Царств з Біблії.

У середні віки хроніки (у русичів – літописи) велися, як правило, ученими монахами. На відміну від історичної літератури, де на першому плані зображені характери персонажів, вплив історії на їхню долю та історичний колорит, у хроніках передовсім зображується плин часу, тобто епоха стає головним героєм твору. У пізніші часи письменники часто використовували події хронік як джерело літературних сюжетів чи стилізували свої твори під них. Це давало змогу замислитися над надзвичайно важливою проблемою: що переборює людина перед лицем історії? Це філософські питання ми можемо знайти не лише в історичних хроніках В. Шекспіра, а й у його трагедіях “Макбет” і “Гамлет”, сюжети для яких він знайшов у “Хроніці Англії, Шотландії та Ірландії” Р. Холіншеда та данському літописі Саксона Граматика.

Джерелом сюжету для романів-хронік на сучасну для автора тематику може бути газетна стаття (як це сталося зі Стендалем при виникненні в нього задуму роману “Червоне і чорне”). Завдяки хроніці у творі постає система включення реального, історичного часу у вигаданий сюжет.

Саксон Граматик (Saxo Grammaticus) (бл. 1140 – між 1206 і 1220 р.) – данський історик, священик. Склав одну з перших данських хронік латинською мовою “Діяння данців” (“Gesta Danorum”). Хроніка складається з шістнадцяти книжок, причому в дев’ятьох подано скандинавські перекази, у тому числі й славнозвісна легенда про Амлета. Праця Саксона Граматика вперше була надрукована в 1514 р. у Парижі. Про життя хроніста майже нічого не відомо.

Життя всієї Франції очима одного героя   РОМАН ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ   ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ   СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783 1842)

Проте подібні критерії ставлення до людей притаманні не лише цій “аристократично забобонній” жінці. Її син, дев’‎ятнадцятирічний граф Норбер, якого нав’‎язують Жульєну в “друзі”, сповідує ті самі принципи: “Молодий граф де ЛA-Моль спочатку зневажатиме вас, бо ви тільки міщанин, а його предок був придворним і мав честь бути страченим на Гревській площі двадцять шостого квітня тисяча п’‎ятсот сімдесят четвертого року за якусь політичну інтригу”.

Виникає закономірне запитання: що ж робити тим мільйонам людей, у яких поміж пращурів не було не лише хрестоносців, а й жодної людини, яка б додавала до свого простого прізвища “вивищувальну” частку “де”? Хіба що приєднати її так, як це зробив видатний французький письменник-реаліст Оноре де Бальзак, чий дід, селянин, на прізвище Бальса, почав облагороджувати його, переінакшивши на Бальзак. Проте так таланить не всім. Отже, що мав робити син простого вер’‎єрського теслі Жульєн Сорель? У нього не було шансів на гідну самореалізацію та достойну кар’‎єру через своє “низьке” походження. У кінці твору гордий плебей кидає виклик кастовому суспільству: “Перед вами селянин, який повстав проти низькості свого стану”.

Така ситуація в романі була виграшною. Адже в згаданій неможливості реалізувати талант юнака прихована потужна сила “бомби конфлікту”, яка й вибухнула в кінці твору. Причому пролунала не лише пострілами Сореля в пані де Реналь у церкві (хоча це вже жахлива ситуація), а й також його полум’‎яним фатальним монологом на суді про несправедливість тогочасного французького суспільства. Саме тут і спрацювала формула “Хроніка XIX століття”: згаданий конфлікт стосувався не тільки Жульєна, це був конфлікт епохи.

До того ж Стендаль нічого не вигадував, оскільки прочитав у “Судовій газеті” замітку про випадок, що плебей Антуан Берте вистрелив у церкві в колишню коханку. А далі все було справою письменницького таланту. А оскільки автор мав талант непересічний, то й фрагмент кримінальної хроніки він підніс до рівня літературного шедевра. Це яскрава ілюстрація джерел і механізму реалістичної творчості, коли письменник не лише зображує героїв і події свого твору “як у житті”, а й запозичує, вихоплює їх безпосередньо. із середовища самого життя. Це і є реалізація настанови про “щирість у творчості”, якої вимагав від митців-реалістів Ж. Шанфльорі – теоретик цього напряму (крім того, “батько” терміна “реалізм”) у відомому вислові: “Стискайте ваше серце і, як губку, вичавлюйте його в чорнильницю”. Тож не випадково з наведеною думкою теоретика реалізму суголосний епіграф до роману “Червоне і чорне” – слова Дантона: “Правда! Сувора правда!”

Роман “Червоне і чорне” називають панорамою життя всієї Франції: Стендаль майстерно будує сюжет, використовуючи прийом градації (поступового наростання). Він проводить Жульєна Сореля – вище й вище – сходинками його кар’‎єри (тому твір Стендаля – це ще й “роман кар’‎єри”). Кар’‎єрний злет сина теслі розпочинається у Вер’‎єрі, де він став гувернером дітей мера містечка пана де Реналя, продовжується в значно більшому місті Безансоні, де юнак здобуває духовну освіту, а закінчується в Парижі, у домі одного з найвищих сановників Франції – маркіза де Ла-Моля. Це дало змогу зобразити побут, мораль і звичаї різних верств суспільства як у провінції, так і в столиці держави. Варто також відзначити особливу майстерність письменника, що полягає в глибині проникнення в психологію (знаменитий “психологізм Стендаля”) усіх без винятку суспільних прошарків: від селян і дрібних міщан до провінційних і столичних аристократів. Таку широту охоплення життєвих явищ називають панорамністю, або панорамою (від грец. Pan – усе і Horame – огляд).

То що ж побачив читач у романі Стендаля?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Життя всієї Франції очима одного героя – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ” – ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ – СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)