Жінки і кохання в житті Печоріна в романі “Герой нашого часу”
:У цьому творі вже за назвою його частин видно, що велике місце приділено відносинам головного героя з жінками. Печорін – не шахрай, не ловелас… Але від нього жінкам погано, а йому самому теж не сильно краще.
Я думаю, що з жінками, в їх любові він намагається забутися, піти від самого себе – такого егоїстичного. Але як будь-яке захоплення, улюблені йому швидко набридають. Тобто він відчуває інтерес, невелику закоханість, особливо якщо жінка для нього недоступна. Ось дівчина, яка була заодно з контрабандистами, приваблювала його, в першу чергу, своєю неприступністю. І звичайно, все його жінки повинні бути красунями! Так ось, цей інтерес штовхає його здійснювати вчинки, хоча і не завжди хороші.
Все це продиктовано насправді не любов’ю, а лише гордістю, егоїзмом. Ось східну княжну він вкрав, змовившись з поганими людьми, а це сумнівне геройство. Княжну Мері він, взагалі, на зло своєму приятелеві спокусив… Але головне, що жінка в його влади стає йому нудна, вона йому набридає. Та ж княжна Бела в результаті закохується в нього, а Печорін починає від неї тікати на полювання і так далі. Адже ти ж сам хотів любові гордої княгині! А тепер, коли вона готова за нього померти, йому цікавий хто завгодно, але не вона. Але ж Бела сама його попереджала, що в ній царська кров, що якщо вже вона все заради нього залишить, то він повинен буде за неї відповідати. Печоріна навіть було огидно проводити її в інший світ, коли з-за нього вона отримала кулю. Негарно. І це, по-моєму, показник слабкості “героя”.
Тільки Віра приймає героя таким, яким він є. Її любов лякала його самого, він сам себе називає злом, вважає, що любити його нема за що. Тільки заради цієї жінки Печорін плакав, божеволів по-справжньому. До слова, вона сама дуже цікава – світська, але без кокетства. Розлука з нею стала трагедією для героя, хоча трагедії інших жінок, в основному, його не чіпали.
Як завжди зараз, можна шукати секрет такої “блокування почуттів” в дитинстві героя, в його юності… Можливо, у нього була нещасна любов. Але автор про це не говорить. В принципі, Печорін був якимось дивним людиною, ніби порожнім всередині, таким “штучним”. В ті часи були герої ( “Кавказький полонений”, наприклад), яким “набрид світ”, ось вони і йшли на війну, а й на поле бою вони теж нудьгували – всюди все одне.
Жінки, вино, війна – ніщо не приносить спокою герою. Немає спокою в ньому самому, адже він намагається піти від себе, так само себе таким “злим”, бездушним. Замість того щоб розвивати почуття, виховувати їх, він, повісив не себе клеймо, і намагається передати свій біль іншим. У нього занадто працює розум, а серце “закрито”.
Ставлення Печоріна до жінок
Михайло Юрійович Лермонтов – найбільший представник російської літератури. Він був поетом, прозаїком, художником, драматургом. Його внесок у формування літератури 19 століття просто неоціненний. За своє коротке, але дуже плідне життя, письменник створив чимало шедеврів, одним з яких є роман “Герой нашого часу”, написаний в 1838-1840 роках.
Даний роман став новинкою для літератури того часу так як вважається психологічним. Складається він п’яти повістей, в кожній з яких герой відкривається нам по-новому.
Головний герой цього роману – Григорій Печорін, він типовий представник людини тих років. Він молодий, гарний, багатий. Печорін постійно намагається знайти свій життєвий шлях, але все, що він знаходить швидко йому набридає, тому він ніколи не відчуває себе щасливим. Непостійний Печорін не тільки в побутових питаннях, але і в справах любовних. Він закохується, але потім швидко втрачає інтерес до жінки, яка потім страждає. У романі описано кілька уподобань героя.
Першою була молода черкеска Бела, з якої Григорій познайомився на Кавказі. Вона привернула його своєю природністю і ніжністю, жодна дама зі світських кіл Печоріна не володіла такими ж. Бела полюбила Григорія всім серцем, а коли він втратив до неї інтерес, це саме серце було розбито. Нам смерть Бели здається трагедією, для неї ж це було порятунком.
Якщо Бела була “дикункою”, то княжна Мері була справжньою світською дамою, вихованої у всіх традиціях вищого суспільства. Печоріна вона привабила своєю силою духу і якимось особливим шармом. Сама ж Мері була по-справжньому закохана в Печоріна і навіть зізналася йому в цьому, хоч в той час це вважалося поганим тоном. В результаті Мері залишається одна, переживаючи через розставання з Печоріним.
Був Печорін і в стосунках із заміжньою жінкою Вірою. Вона була єдиною, хто по-справжньому розумів його, але в той же час вона стала винуватицею дуелі, яка відбулася між Печоріним і Грушницьким, в результаті якої останній загинув.
Всім жінкам, які були закохані в Печоріна, Григорій приносив страждання, але була в цьому романі така героїня, яку сам герой називав Ундіной. Вона була дуже цікава Печоріна, до тих пір поки не спробувала втопити його, чим глибоко його в шок.
Напевно, любов не для Печоріна, так як приносить вона тільки страждання, як йому, так і іншим.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)