Жанрово-стильове багатство поетичної спадщини Павла Тичини – ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967) – Українська література кінця XIX – початку XX ст

Розкішне зелене дерево тичинівської поезії.

Станіслав Тельнюк

Світ розгледів талант П. Тичини завдяки його першим збіркам. Українська діаспора навіть двічі намагалася представити поета на здобуття Нобелівської премії, але поет категорично відмовився брати участь у цьому.

“Світлий оптимізм, тверда впевненість у перемозі сонячного і людського над всіляким мороком і тліном створюють в книзі ту провідну мелодію, для виконання якої, мабуть, справді-таки могли придатися лише особливі, незвичайні – “Сонячні кларнети””.

Леонід Новиченко

Чим же привабило Тичинине слово сучасників? Леонід Новиченко справедливо наголошував на жанрово-стильовому багатстві “Сонячних кларнетів”.

Термін “кларнетизм” на позначення стильових особливостей синтетичної (насамперед у поєднанні образного слова з музикою і колористикою) лірики раннього Павла Тичини вперше застосували письменник Василь Барка та літературознавець Юрій Лавріненко. Лексему, якій судилося стати літературознавчим поняттям, вони взяли із самої назви першої збірки поета “Сонячні кларнети”. Поліфонічний стиль лірики Павла Тичини як “мальовнича музичність” і “музична мальовничість” передбачав нові горизонти для Тичининих однодумців та послідовників, чого насправді не відбулося виїмково з причини штучного насадження “методу соцреалізму” в радянській українській літературі, а також горезвісного початку епохи “розстріляного відродження”, коли всього лише за новаторські поетичні експерименти в сталінських концтаборах гинули найталановитіші лірики.

Творчість юного поета мала виразні риси імпресіоніста, він намагався відтворити той момент часу, про який у “Фаусті” Йоганна-Вольфганга Гете сказано: “О, зупинись, хвилино, ти прекрасна!” І не тільки намагався, а таки вловив миттєві відчуття і поривання, нічого не типізуючи і не виражаючи красу через статику, через набір заяложених образів і усталених поглядів на світ. Ліричний герой Тичини – здивований, зачарований, заворожений красою. На чорному тлі розрухи, депресії, зневіри, поява таких світлих поезій була подією.

Уже перший вірш збірки “Сонячні кларнети” – “Не Зевс, не Пан…” є своєрідним ключем до поетового бачення картини Всесвіту, якою вона йому уявлялася.

Хоч як по-новаторському звучать окремі рядки, але в основному вони не вступають у дисонанс зі Святим Письмом, де Бог – це Любов, Світло, а за Тичиною – ще й Музика. Аналізуючи “Сонячні кларнети”, Василь Стус бачив макрокосм (душу поета) і мікрокосм (світ зовнішній) у кожній поезії, а до того ж розумів багатошаровість збірки, завдяки чому “внутрішній світ самого Тичини, сказати б точніше, його дух витає в просторі трьох, майже означених у собі сфер… Перша сфера – сфера прочування або й чекання самого себе і світу. У віршах другої сфери… схрещено золоті мечі двох поетових прагнень – неба і землі… Третя сфера – на рівні землі або ж над самою землею. Це сфера виключного драматизму. Вірші цього циклу – це миттєвий спалах радості від звершеної української національної революції і довгий розпач од її жорстокого задушення… Тільки щасливому поглядові захопленого поета, Тичини середини 1917 року, могло здатися, що почалася доба загальнонаціонального єднання”. Однак “золота година національного звільнення закінчилась, так по-справжньому і не почавшись”, а самостійний український уряд виявився пасинком і поводився, як пасинок, адже за 10 місяців свого управління не став повноцінним державним органом.

Мікалоюс Чюрльоніс. Соната весни. Скерцо (1907)

“Кларнети – це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння. Їх легкий граючий ритм, високе й дзвінке голосіння, граціозні форшлаги1 і фіоритури2, розложисте стакато3 і лагідне легато4 чуються в деяких поезіях Павла Тичини зовсім виразно”.

Андрій Ніковський

1 Форшлаг – мелодична прикраса з одного або двох швидко виконуваних звуків, які передують основному звукові мелодії.

2 Фіоритура – орнаментальний пасаж, що прикрашає мелодію.

3 Стакато – уривчасте виконання звуків, при якому вони чітко відокремлюються один від одного.

4 Легато – перехід від одного звука до іншого без перерви; плавне виконання.

Вірш “Арфами, арфами…”

За словами англійського письменника Джона Фута, “Тичина не схожий ні на кого у світовій поезії”. Справді, його “Сонячні кларнети” – це витвір лірика, музиканта і художника водночас.

У вірші “Арфами, арфами…” Павла Тичини йдеться не лише про весну в природі, а й про бентежну юність ліричного героя і політичне воскресіння, відродження України. Персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої лягають квіти, дощі, громи та веселки – це символ Вічності, Істини, Краси. Авторські неологізми, епітети у виразно імпресіоністичному стилі, народнопісенні порівняння не суперечать одне одному. Музичну енергійність приходу нового, позитивних змін, розцвіту надій передають алітерації, асонанси, чергування довгих і коротких рядків поезії, а весняний шум гаїв у ліричного героя асоціюється із мелодією небесних арф, як це було в “Intermezzo” Михайла Коцюбинського. “Ой одкрий // колос вій!” – унікальна метафора, як і новаторські епітети майбутніх успіхів чи випробувань: “Сміх буде, плач буде // Перламутровий”.

Дата написання вірша промовиста – 1914-й. Улітку розпочнеться Перша світова війна, епоха бурхливих змін у світі, надій і розчарувань XX ст. Поет ніби намагався вхопити останні крихти мирного життя, щастя, затишку, бажання кохати й бути коханим.

Музика арф у вірші – божественна, обнадійлива музика небес. Господь спілкується з людиною XX ст. не словами, а кольорами й мелодіями, променями сонячного світла. Римування у цій поезії перехресне, віршовий розмір – дактиль із вкрапленнями хорея, що створює ефект “схлипування” від повноти почуттів. Поезія настільки цілісна й разюча, що саме на матеріалі таких віршів польський письменник Ярослав Івашкевич дійшов висновку: “Українська література в особі Павла Тичини придбала геніальну індивідуальність”.

Катерина Білокур. Хата в Богданівці (1955)

Михайло Жук. Біле і чорне. Панно, фрагмент (1912)

Вірш “О, панно Інно…”

У Павла Тичини надзвичайно мелодійна інтимна лірика. Його вірші “О, панно Інно…” та “Ви знаєте, як липа шелестить…” давно стали романсами і їх досі виконує під гітару молодь.

Про першу любов автора “Сонячних кларнетів” відомо небагато. Зате є чудова робота Михайла Жука – панно “Біле і чорне” (1912). Моделлю для “чорного янгола” став улюблений учень художника з класу малювання в Чернігівській духовній семінарії – двадцятирічний Павло Тичина. Образ “білого янгола” має портретну схожість із Поліною Коновал – донькою пізніше репресованого чернігівського поета і драматурга Івана Вороньківського, яка була першим коханням Павла і мала суворий характер – критикувала символізм молодого поета і не відповідала на його ніжні почуття. Натомість молодша сестра Поліни – Ганна (Нюся), яку за тодішньою модою вже в дорослому віці неофіційно перейменували в Інну, була більш прихильна до юнака. Ця Нюся-Інна (вона померла ще зовсім молодою від сухот) палко й жертовно любила Тичину, навіть освідчилася йому в коханні, але не могла замінити сестри. Згодом вона і стала прообразом ліричної героїні поезії “О, панно Інно…”.

Однак саме Поля надихала поета на геніальну лірику. їй присвячені десятки віршів, написані протягом 1913-1915 рр. П. Тичина мріяв бачити свою кохану щирою українкою, але Поля зрадила батькові й Павлові ідеали. Вона вийшла заміж за людину, ворожу українській культурі, і сама негативно відгукувалася про Україну.

Проте кохання до Поліни було таке сильне, що болісну згадку про нього не зміг стерти час. Завершуючи в останні роки свого життя поему-симфонію “Сковорода”, П. Тичина вивів Полю в образі зрадниці Марії, яка стає коханкою російського генерала, що прийшов за наказом Катерини II розправитися з гайдамаками. Сам П. Тичина зізнавався, що мав мрію написати трагічний твір, який би закінчувався одним лише розпачливим вигуком: “Поля зрадила!”

Перша строфа, незважаючи на певну спробу освітити темне психологічне тло фарбами й звуками, – песимістична.

Останній рядок наголошує на космічному холоді, який заморожує і вбиває в душі поета все живе. Друга строфа вже не опосередковано, а безпосередньо присвячена Інні. Це вона в зимовий вечір освідчилася поетові й цим полегшила його страждання. Двоє закоханих мають спільну проблему: їхня любов не взаємна. Звичайно, найлегше поступитися, дати можливість хоч Інні стати щасливою. Така думка у якусь мить зринає і в ліричного героя: “І раптом – небо… шепіт гаю… / О ні, то очі Ваші. – Я ридаю. / Сестра чи Ви? – Любив…”

Велику роль у вірші відіграє займенник “Ви” з великої літери. Цим словом підкреслено шляхетне ставлення до дівчини, делікатність у стосунках, розуміння її трагедії.

Стів Хенкс. Тиха таємниця

Вірш “Ви знаєте, як липа шелестить…”

Неперевершені взірці інтимної лірики Павла Тичини – вірші “Десь надходила весна”, “Цвіт в моєму серці”, “Не дивися так привітно”, “З кохання плакав я”, “Подивилась ясно”. Поезія “Ви знаєте, як липа шелестить…” – одна з найкращих. Цей вірш вважається першим друкованим твором П. Тичини. За жанром це елегія або мінорний ліричний твір, за видом лірики – інтимно-пейзажна поезія.

Ліричний герой – уперше закоханий юнак, який сприймає кохану як частину природи: її дихання – це шелестіння липи, а чарівний світ навколо просто створений для любові. Життєвий цикл щороку повторюється, тому зрозумілий і старим, і юним. Ліричний герой – тонка душею особистість. Він зовсім юний, вразливий, несміливий, можливо, вперше закоханий. Кохана ліричного героя нібито за лаштунками твору, вірніше, вона просто спить і навіть стає збірним образом усіх коханих, за якими тужать юначі серця. Повна відкритість душі ліричного героя, риторичні фігури спонукають читачів ставати своєрідними співавторами твору, згадувати власні почуття, переживати їх знову.

За “законом айсберга” (Ернест Хемінгуей), у цій поезії 85 % сказаного – між рядками й лише 15 % оприявлено словами. Це яскравий приклад Тичинівської предметної метафорики, закоріненої у синестезійне навіювання образів.

Риторичні запитання, ствердження й окличні речення передають емоційність ліричного героя, його вміння бачити й тонко сприймати красу весняної місячної ночі, бути своєрідним філософом і відчувати, що в таку ніч не спиться й сивим дідуганам, які згадують своє перше кохання.

Поезія складається з двох шестирядкових строф і, закономірно, має дві частини: першу – вузьку, особистісну, другу – всеохопну, космічну. Світ окремої людини і світ чудової весняної природи творять єдине ціле, зливаються у гімн життю і щастю. Чотиристопний ямб відтворює радість, перемішану із сумом, про яку Максим Рильський писав: “Не бійся смутку, що пливе з великої любові”.

Образ липи, як і образи місячного сяйва, невгамовних солов’їв, дуже доречний. Листя на липах розвивається рано й бурхливо, має вигляд серця. І хоча у творі жодним словом не сказано про пахучий липовий цвіт, очікування цвітіння душ закоханих очевидне.

Катерина Білокур. На околиці (фрагмент) (1940)

Поетичний цикл “Пастелі”

У пейзажній ліриці Павла Тичини на світ дивиться поет-музика очима художника, тому кожен його твір сповнений ефектами світломузики. Ключем до розуміння цього явища може бути уривок зі щоденника П. Тичини: “Гудок паровоза… Він мені видається увесь жовтавого, але ж густого жовтавого кольору… Отже, гудок паровоза – м’якість і рахманність у кольорі, а зате холоднуватий і приречений у своїй тембровій ідеї. Найбільш нецікавим мені здається таке поєднання тонів паровозного гудка: соль – сі, ре – до,| до – мі, до – фа… В ньому звучить оте тісне сусідство кольорів – синього, червоного й білого – сусідство не лише тісне, а й глухе, безперспективне”. І, нарешті, як висновок: “Хто партитуру1 читати не вміє, тому годі що-небудь і в природі розібрати”. Подібне сприйняття світу називається симультанним2.

Цикл “Пастелі”, який увійшов до збірки “Сонячні кларнети”, складається з чотирьох настроєвих мініатюр: “Пробіг зайчик…”, “Випив доброго вина…”, “Коливалося флейтами…”, “Укрийте мене, укрийте…”. Героями в них виступають світанок, залізний день, вечір, ніч стара, яка нездужає. Пастельними словесними мазками, як художник фарбами, автор створює надзвичайно цікаві пейзажні малюнки, використовуючи тільки образотворчі й музичні півтони.

1 Партитура – нотний запис музики.

2 Симультанний – тут: одночасний.

Пастель – картина, намальована стертими у порошок олійними чи восковими сухими фарбами або спеціальними м’якими кольоровими олівцями. Літературні пастелі – це лаконічний настроєвий малюнок, написаний переважно віршем.

У мистецтві пензля художники іронічно називають пастель нерідною дочкою (пасербицею) графіки й живопису. Після таких картин у Леонардо да Вінчі різновиди пастелей (сангіна, сепія) стали особливо популярними. У наш час до жанру пастелі часто звертається башкирський художник Михайло Якушев.

Як літературні твори, пастелі відзначаються словесними штрихами, ненав’язливістю висновків, пейзажним характером змальованого. Чотири пори доби в П. Тичини підсилені образами зайчика, сонця, що сходить, розквітлих лугів, колосків, які хитаються колисково, зірок, туману, чорного шляху, запаху м’яти, шелесту тополі.

Строфи всіх мініатюр – десятирядкові. Кожну з них можна вважати верлібром, для якого характерні неримовані або спорадично1 римовані, нерівнонаголошені рядки. Також відчутна закоріненість у фольклорній поезії, замовляннях, ворожіннях.

Цикл “Пастелі” Павла Тичини однозначно вказує на те, яким визначним і неповторним поетом був би цей автор, якби жив у повноцінній власній національній державі. Проте народження і криваве падіння УНР примусило Павла Григоровича навіть у “Сонячних кларнетах” виявляти себе насамперед громадянином.

Коли у червні 1917 р. Центральна Рада та Всеукраїнський військовий з’їзд проголосили відновлення державності України, П. Тичина відгукнувся на цю подію поемою “Золотий гомін”, яку справедливо називають золотим гомоном української державності. У цьому творі вже не пастельна специфіка – кольори стають насиченими. Варто пам’ятати, що трагічний злам Тичини-“кларнетиста” й поета-громадянина відбувався довго та болісно, адже були ще написані збірки “Замість сонетів і октав” (1920), “В космічному оркестрі” (1921), поема-симфонія “Сковорода” (1923), поема “Прометей” (1923), де вперше у світовій літературі П. Тичина розкрив трагедію видатної людини в тоталітарному суспільстві.

Михайло Якушев. Іде гроза (2011)

1 Спорадично – час від часу, нерегулярно.

“Якщо говорити про зраду поетом себе, то і вона проходила на полі Духу, що малів і танув на печальних мілинах матеріалізму. Голосні декларативні вірші його читаються, як спроба перекричати голос душі. Те, що легко проходить у пересічної людини, закрученої в суєті днів, те проходить, як страшний суд, у душі великого поета, котрий живе духовними проблемами”.

Євген Сверстюк

Михайло Якушев. Фарби осені (2013)

Тож “Сонячні кларнети” навіть із нібито дитячими віршами (цикл “Пастелі”, “А я у гай ходила”) Павла Тичини – це велична книга, рівної якій у світовій літературі немає. Її автор – творець неповторного поетичного стилю – стояв вище ідеологій, вище політики, вище буденщини життя. Він став на плечі своїх попередників-титанів: Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Грицька Чупринки, Василя Пачовського – і відкрив новий горизонт української поезії, значно вищу від усіх попередніх орбіту рівня написаного українським генієм початку XX ст.

Вірш-реквієм “Пам’яті тридцяти”

Павло Тичина не був політиком, він був ліриком, тож його бачення політичного устрою України та її майбутнього виявилося інтуїтивним, а тому пророчим. Уже у вірші “Одчиняйте двері” першої збірки образ революції як нареченої несподівано набирає темних барв: “Одчинились двері – /Горобина ніч! / Одчинились двері – / Всі шляхи в крові!” А в поезії “Скорбна мати” трагічно зазвучала думка про неможливість для України звільнитися (воскреснути), адже її райська земля – надто ласий шматочок для сусідів-окупантів. Поет використовує біблійні образи-символи. В образі Марії постає Україна, а в образі Ісуса Христа виведено український народ. Трагічно звучать слова Богородиці: “Ідіте на Вкраїну, / Заходьте в кожну хату – / Ачей вам там покажуть / Хоч тінь його розп’яту… // Христос воскрес? Не чула, / Не відаю, не знаю. / Не буть ніколи раю / У цім кривавім краю”. Співзвучно до цих слів звучить початок поезії “Хто ж це так із тебе насміяться смів?”, звернений до України періоду більшовицької війни: “Хто ж це так із тебе насміяться смів? / Хто у твоє серце ніж загородив? / Виростали діти в хаті, як в гаю, / Без ясного сонця в рідному краю. / Накипіла злоба, сповнились серця – / Гей, курки спустили в матір і отця!”

На жаль, тогочасна ситуація в Україні відтворена дуже точно: новостворена Українська Народна Республіка не мала професійної армії, щоб захищатися у війні проти більшовизму. Коли ж обставини склалися не на користь УНР, її уряд спробував створити власне військо, але на засадах добровільності, а не заведеної в усьому світі загальної обов’язкової повинності для чоловіків призовного віку. Тож Україну не було кому захищати, крім свідомих добровольців – студентів і гімназистів.

У нерівному бою поблизу залізничної станції Крути 29 січня 1918 р. брали участь близько 600 юнаків, серед яких були вже виснажені в боях бійці Першої київської юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького та недосвідчений добровольчий Помічний курінь січових стрільців, що складався зі студентів Університету ім. Святого Володимира, новоствореного Українського народного університету та учнів Другої української гімназії ім. Кирило-Мифодіївського братства. Такій незначній кількості юнаків протистояли 4000 випробуваних у боях солдатів-червоноармійців.

Юні оборонці України п’ять годин стримували скажену атаку загарбників, а коли не стало набоїв, пішли у рукопашну і близько 300 юнаків загинули від московських багнетів. Поранених здебільшого добивали, а 27 хлопців потрапили в полон, їх наступного дня розстріляли. Перед лицем смерті учень 7 класу гімназії Григорій Пінський заспівав “Ще не вмерла Україна”, його підтримали інші засуджені до страти. Прощати мужнім воякам їхнього опору й захисту Української держави більшовики не збиралися. Навіть тих, хто випадково вцілів, розшукували і знищували. Наприклад, учня 8 класу Другої української гімназії, старшину студентського куреня московські матроси замучили через кілька днів після бою на допитах під Ніжином.

Тільки через два місяці, коли більшовиків вигнали з Києва, 19 березня 1918 р. героїв Крут, яких іще не встигли поховати родичі або не відмовилися перепоховати, урочисто поховали на Аскольдовій могилі в Києві. У скорботній процесії взяв участь Голова Центральної Ради Михайло Грушевський, який почав свою промову словами: “Солодко і прекрасно вмерти за Отчизну так, як умерли оті сини…” Подвиг поблизу Крут творили діти Наддніпрянщини й Галичини.

Іще в роки Першої світової війни російські окупанти вивезли із Західної України як заручників понад 100 тис. галичан. Вивозили із сім’ями січових стрільців і вояків Української галицької армії. Молодше покоління цих переселенців пізніше навчалося у закладах Києва, зокрема у названій гімназії.

До 1939 р. в Галичині щороку вшановували бій під Крутами як День скорботи України. Тринадцяту річницю галицькі студенти відзначили одноденним голодуванням і збором коштів для політв’язнів, а під час 14-ї – розповсюдили брошуру “Бій під Крутами”, видану 10-тисячним тиражем. Вшануванню пам’яті оборонців Крут на Наддніпрянщині завадила більшовицька окупація. Після встановлення в Україні радянської влади про цю подію забули більше ніж на 70 років. Натомість про подвиг молоді під Крутами завжди пам’ятали українці діаспори, які жили у вільному світі. До теми героїв Крут зверталися відомі українські митці: Євген Маланюк (“Крути – народини нового українця”), Людмила Старицька-Черняхівська (“Пам’яті героїв-юнаків”), Улас Самчук (“Крути”). Молодим захисникам присвятили свої поезії Богдан-Ігор Антонич, Андрій П’ясецький, Володимир Янів.

В Україні вшанування героїв бою під Крутами відновили напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 р. неподалік від Крут встановили березовий хрест та провели перший громадський мітинг.

2006 р. у с. Пам’ятне Борзнянського району Чернігівської області, неподалік від с. Крути відкрили Меморіал пам’яті героїв Крут: насипали пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановили 10-метрову червону колону, увінчану бронзовим тризубом, що символізує одну з колон головного корпусу Київського університету імені Святого Володимира, де навчалися чимало крутян. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам’ятником викопане озеро у формі хреста. 2008 р. меморіал доповнили 7 вагонів і відкрита залізнична платформа військового ешелону. У чотирьох вагонах тепер – музейна експозиція, присвячена бою під Крута – ми. Автор меморіалу Анатолій Гайдамака.

2012 р. на Аскольдовій могилі у Києві встановили новий пам’ятник героям, які загинули у бою під Крутами. Козацький хрест із тризубом має напис: “Найбільша любов – життя покласти за друзів” (довільне цитування Біблії).

До 100-річчя подій під Крутами знято фільм “Крути 1918” (автор сценарію Костянтин Коновалов, режисер Олексій Шапарєв), який вийде у прокат 6 грудня 2018 року.

У вірші-реквіємі Павла Тичини “На Аскольдовій могилі” велике значення мають біблійні образи-символи. Ними поет вводить мотив братовбивства, адже серед більшовиків було чимало українців за походженням, наголошує на невмінні українців дбати про себе, жити у мирі й злагоді, берегти цвіт нації:

На кого завзявся Каїн? Понад все вони любили Боже, покарай! – Свій коханий край.

Водночас поет упевнений у тому, що подвиг юнаків під Крутами – незабутній: “Вмерли в Новім Заповіті / 3 славою святих”. Він має стати взірцем мужності та незламності для нових поколінь українців.

Ці рядки П. Тичини звучать дуже актуально сьогодні, коли виявляти героїзм і захищати Україну довелося солдатам в АТО.

Метафоризоване світовідчуття юного П. Тичини як “князя української поезії” перебувало у потужному гравітаційному полі синестезії1, тобто поєднання образних ядер різних мистецтв у неподільну цілісну структуру. Кларнетизм поета однозначно вказував на “активно ренесансну одушев – леність життя” (Ю. Лавріненко). Надзвичайна музичність, поєднання в поезіях різних стильових ознак (символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму), продуктивна робота автора над модерною строфою, створення десятків унікальних і прекрасних своєю суттю неологізмів, життє – стверджувальна ідея вітаїстичності2 – все це ознаки генія і геніальності його письма. За А. Новиченком, у молодого Тичини постійно ведеться змагання між “артистичним лаконізмом”, який “сильний своєю “образною сугестією”, і патетикою3 “риторично-декламаційного вірша”. У нашій та й світовій літературах Тичинин кларнетизм – явище неповторне, як авторський стиль поета й питомо український варіант символізму.

Меморіал пам’яті героїв Крут у с. Пам’ятне Борзнянського р-ну Чернігівської обл. (2006)

Пам’ятник героям Крут на Аскольдовій могилі. Київ (2012)

1 Синестезія – виникнення у людини відчуття не лише в чуттєвому органі, на який діє подразник, а й одночасно в іншому органі чуття.

2 Вітаїстичність (латин. vita – життя) – риса модерністської літератури перших десятиліть XX ст., що виявилась у погляді на стихію життя як першооснову світових процесів.

3 Патетика – пафос, пристрасть, використання високого тону.

Діалог із текстом

1. Як мистецька й читацька аудиторії сприйняли перші поетичні збірки П. Тичини?

2. Як ви розумієте термін “кларнетизм”? Хто з літературознавців його упровадив і чому?

3. Поясніть символіку “Сонячних кларнетів” П. Тичини в інтерпретації В. Стуса.

4. Чим саме вас зворушив вірш П. Тичини “Арфами, арфами…”?

5. Що ви можете розповісти про сестер Поліну й Інну (Нюсю) Коновал? Які почуття спричинилися до написання П. Тичиною поезії”О, панно Інно…”?

6.Визначте віршовий розмір вірша, проаналізуйте його художні засоби.

7. Проаналізуйте художні засоби вірша “Ви знаєте, як липа шелестить…” П. Тичини. Які тропи ви вважаєте найвдалішими? Чому саме?

8. Уважно прочитайте перший і третій вірші з циклу “Пастелі” й поміркуйте, чи можна сказати, що П. Тичина бачив світ очима дитини.

9. Розкрийте багатство образності четвертого вірша циклу “Пастелі”. Як ви розумієте метафору: “Одвіку в снах/Мій чорний шлях”?

10. Прокоментуйте одне з наведених висловлювань літературознавців про жанрово-стильові особливості лірики П. Тичини (на ваш вибір).

11. Пригадайте, що таке верлібр. Доведіть, що всі вірші із циклу “Пастелі” П. Тичини – верлібри.

12. Які події лягли в основу поезії “Пам’яті тридцяти” П. Тичини? Чому вірш починається словами “На Аскольдовій могилі…”? Чим саме це історичне місце пам’ятне для українців?

13. Розкрийте авторське ставлення до героїв Крут. Як ви розумієте перші два рядки останньої строфи?

14. Чим суголосна поезія П. Тичини з подіями сучасної російсько-української війни?

15. Розгляньте фото пам’ятників героям Крут, встановлених на Аскольдовій могилі та на місці колишніх подій. Про що саме змушують замислитися ці монументи?

16. Поліфонічний стиль лірики П. Тичини передбачав насамперед “мальовничу музичність” і “музичну мальовничість”. У нашій національній та й у світовій літературі Тичинин кларнетизм – явище неповторне як авторський стиль поета й виразно український варіант символізму. Як це треба розуміти?

Діалоги текстів

1. Порівняйте образи арфи в новелі М. Коцюбинського “Intermezzo” та у вірші “Арфами, арфами…” П. Тичини.

2. Хто з французьких поетів був переконаний, що звуки мови наділені кольорами? Як таке явище описував П. Тичина у своєму щоденнику і використовував на практиці?

3. Якими словами розпочав свою промову М. Грушевський під час перепоховання героїв Крут? Чи знаєте ви значення слів Горація: “Dulce et decorum est pro patria mori”? Як ви розумієте зміст перекладу цього афоризму: “Солодко вмерти за батьківщину”?

4. Яка різниця між написом на пам’ятному знакові героям Крут і словами Горація?

5. Чим відрізняються слова “Найбільша любов – життя покласти за друзів” від біблійного афоризму?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте панно Михайла Жука “Біле і чорне” і поясніть, як ви розумієте символізм картини. Чи вдалося художнику відтворити справжні почуття реальних прототипів картини одне до одного?

2. Порівняйте стан природи і загальний настрій на репродукціях картин Катерини Білокур, уміщених у цьому розділі підручника, з образністю віршів Павла Тичини раннього періоду творчості. До яких поезій вони могли б стати ілюстраціями?

3. Яка зі змальованих художниками дівчат найкраще надається для ілюстрування образу коханої Павла Тичини з вірша “О, панно Інно…”?

4. Розгляньте картини-пастелі М. Якушева і визначте, яка з них може бути ілюстрацією до однієї з мініатюр циклу “Пастелі” П. Тичини?



(1 votes, average: 5.00 out of 5)