Жанрова й тематична різноманітність. Оновлення художніх засобів. Українська література 70-90-х років ХІХ ст. в загальноєвропейському та світовому контексті – УКРАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ІІ пол. ХІХ ст. РЕАЛІЗМ. ТВОРЧІСТЬ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, ПАНАСА МИРНОГО
Мета: з’ясувати особливості українського літературного процесу другої половини ХІХ століття, умови, у яких розвивалася література цього періоду; збудити інтерес школярів до творів, які вивчатимуться; розвивати навички аналізу фактичного матеріалу, пошуку причиново-наслідкових зв’язків; виховувати читацькі інтереси, любов до книги
Теорія літератури: повторення поняття “художній тип”, “типізація”, “реалізм”.
Обладнання: портретна галерея письменників, які творили у цей період, виставка їхніх творів, таблиці “Розвиток поезії прози, драматургії у 70- 90-ті роки ХІХ ст.”, “Епічні жанри української літератури 70-90-х рр. ХІХ ст.”.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Тематичний словниковий диктант “характеристика епохи”
Національно-культурний, демократичний, реакційний, прогресивний, обмежений, передовий, гуманістичний, заборонений, революційний.
2. Фронтальне опитування
Ø У яких суспільно-політичних умовах розвивалася українська література другої половини ХІХ століття? (Українській літературі у другій половині XIX ст. доводилось розвиватися в дуже складних суспільно-історичних умовах. Українські землі і далі були розділені між двома сусідніми імперіями – Російською та Австро-Угорською. Колоніальний гніт з боку цих держав стримував культурно-мистецькі процеси в Україні.)
Ø Чи змінилося на краще становище в українських землях після скасування кріпацтва? (Особливо важким був цей гніт на території України, що входила до складу Російської держави. Скасування кріпосного права 1861 р. не принесло найчисельнішій верстві українського населення – селянам – справжньої волі, а навпаки, перетворилося на безсоромне їх пограбування.)
Ø Які укази і циркуляри посилили національні утиски? (1863 р. з’явився на світ горезвісні Валуєвський циркуляр в якому проголошувалося, що “малороссийского наречия [так тоді царизм іменував українську мову] не было, нет и быть не может”, а потім антиукраїнський Емський указ (1876).)
ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
Слово вчителя. Сьогодні ми розглянемо панораму розвитку української літератури в умовах наступу на українське слово і безперечного тріумфу: українська література вийшла за межи країни і набула загальноєвропейського та світового значення.
Це був час антиукраїнських указів і циркулярів, які справили вирішальний гальмівний вплив на розвиток української літератури, театру, національної науки, оскільки забороняли постановку вистав українською мовою, ввезення на територію Російської імперії української друкованої продукції, навіть публікацію українських нотних текстів. Але це також був час появи письменників, чиї імена золотими буквами вписані в історію не тільки української, а й світової літератури.
Задача уроку – з’ясувати особливості українського літературного процесу другої половини ХІХ століття, умови, у яких розвивалася література цього періоду.
IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Міні-лекція вчителя
Спробуємо узагальнити матеріал, присвячений розвитку прози, поезії та драматургії 70-90-х рр. ХІХ століття.
Бурхливо розвивається у 70-90-х роках українська Проза. Перш за все вона збагачується жанрово. Поряд з оповіданням, до якого звертаються І. Нечуй-Левицький (“Баба Параска та баба Палажка”), О. Кониський (“Народна педагогія”), І. Франко (бориславський цикл), Б. Грінченко (“Екзамен”, “Олеся” та ін.), стрімко входить у нашу літературу новий для неї жанр – Новела, творцями якої виступають Панас Мирний, Є. Ярошинська, Т. Бордуляк, а Дніпрова чайка пише перші Поезії в прозі.
Нових жанрових різновидів набуває Повість:
□ родинно-побутова (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького);
□ соціально-побутова (“Бурлачка” І. Нечуя-Левицького);
□ ідеологічно-проблемна (“Юрій Горовенко” О. Кониського, “Лихі люди” Панаса Мирного);
□ публіцистична (“Юрко Куликів” М. Павлика);
□ історична (“Захар Беркут” І. Франка).
З’являються нові різновиди роману:
□ соціально-психологічний (Панас Мирний “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”);
□ проблемно-ідеологічний (І. Нечуй-Левицький “Хмари”, “Над Чорним морем”, І. Франко “Лель і Полель”).
Нового суспільного звучання набуває українська Поезія. Шляхи її розвитку визначає плеяда самобутніх митців (І. Франко, П. Куліш, М. Старицький, Б. Грінченко, Я. Щоголів, І. Манжура, П. Грабовський та ін.). Збірка Івана Франка “З вершин і низин” (1887) стала після “Кобзаря” Т. Г. Шевченка другим знаменним явищем української поезії. Вона збагатила літературу новими темами і жанрами. Але головним досягненням автора стало створення образу нового ліричного героя – мужнього борця за свободу, рівність, братерство людей.
Різнобічність таланту Франка засвідчили і збірки “Зів’яле листя” (1896), яка пройнята глибиною внутрішніх переживань людини, та “Мій ізмарагд” (1898), у якій автор сягнув вершин філософської лірики.
Плідно продовжує працювати в царині поезії в 70-90-х роках XIX ст. Пантелеймон Куліш. Його нові збірки “Хуторна поезія” (1882) та “Дзвін” (1893) демонстрували повернення поета від романтичного “козакофільства” до пошуків нових шляхів національного відродження. Автор наголошує на необхідності показати всьому світові красу творчого генія рідного народу.
Ліричний герой послідовного продовжувача шевченківських традицій Михайла Старицького перейнятий проблемами ролі інтелігенції у громадському житті. Поет у віршах “Борцю”, “До молоді”, “Борвій”, “Зустріч” створив образ мислячої особистості, не здатної миритися з підневільним становищем.
Помітними в літературному процесі другої половини XIX ст. стали збірки якова Щоголева “Ворскла” (1883) і “Слобожанщина” (1898). Їх провідні теми – співчуття знедоленим трудівникам (бурлакам, косарям, ткачам, вівчарям) і оспівування героїчного минулого українського народу. Запорожців поет змальовує у світлому, романтично-оптимістичному дусі, а за його пейзажними віршами можна скласти поетичний календар української природи.
Мотивами народних пісень і казок пройняті збірки талановитого поета Івана Манжури “Степові думи та співи”, “Над Дніпром”. Поет уводить нас у світ бідняцької хати, в настрої бурлацько-наймитської молоді.
Одна за одною виходять у 80-х роках збірки віршів Бориса Грінченка. “Пісні Василя Чайченка”, “Під сільською стріхою” та ін. пройняті палкою любов’ю до рідного краю, глибоким співчуттям до страждань уярмленого народу, мріями про вільну працю на рідному полі.
А Павло Грабовський, пік поетичної творчості якого припадає на середину 90-х років, іде далі за своїх сучасників: відкрито звинувачує світ насильства, показує шляхи боротьби з ним, за що й змушений був нести важку покуту на засланні.
Але найбільш популярним родом української літератури другої половини XIX ст. була Драматургія, розвиток якої стимулювало створення 1882 р. в Єлисаветграді української професійної трупи корифеїв, яка зібрала сузір’я самобутніх творчих індивідуальностей: М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського та ін. Саме для цього театру створювали кращі реалістичні народні драми най – талановитіші українські письменники, які утверджували жанри соціальної та соціально-побутової психологічної драми, соціальної комедії, водевілю, історичної трагедії.
Поєднанням реалізму з мелодраматизмом відзначаються Драми, комедії, водевілі та інсценізації М. Кропивницького. Велику популярність принесла йому п’єса “Дай серцю волю, заведе в неволю” (1863). Поетизуючи чисте й світле кохання Семена і Одарки, показуючи їх вірне подружнє життя, драматург високо підносить мораль простих українців. З симпатією він змальовує наймита-сироту Івана Непокритого, який заради щастя побратима добровільно пішов у солдати і повернувся додому скаліченим. Водночас багатія Микиту Гальчука зображено жорстоким, егоїстичним, честолюбним.
2. Робота з таблицями “Розвиток поезії прози, драматургії у 70-90-ті роки XIX ст.” та “Епічні жанри української літератури 70-90-х років ХІХ ст.”
Після прослуховування матеріалу повідомлення вчителя, знайомства з таблицею дайте відповіді на питання:
Ø Які нові жанри та їхні різновиди з’явилися в українській літературі 70-90-х років ХІХ ст.?
Ø Якими новими темами збагатилася творчість українських письменників?
Ø Які нові художні типи змальовані у творах?
Ø Якими новими ознаками збагатилися епічні твори?
Літературні напрями Реалізм, натуралізм, пізній романтизм | ||
Поезія | Проза | Драматургія |
Нового суспільного звучання набуває українська Поезія: створюється образ нового ліричного героя – мужнього борця за свободу, рівність, братерство людей (І. Франко), мислячої особистості, не здатної миритися з підневільним становищем (М. Старицький); демонструється світові краса творчого генія рідного народу (П. Куліш); висловлюється співчуття знедоленим трудівникам (бурлакам, косарям, ткачам, вівчарям) (Я. Щоголів, Б. Гринченко), оспівується героїчне минуле українського народу (Я. Щоголів); читач вводиться у світ бідняцької хати, настрої бурлацько-наймитської молоді (І. Манжура). Відкрито звинувачується світ насильства, показуються шляхи боротьби з ним (П. Грабовський) | З’являється новий для української літератури жанр – Новела. До жанру оповідання звертаються І. Нечуй-Левицький, О. Кониський, І. Франко, Б. Грінченко; Панас Мирний, Є. Ярошинська, Т. Бордуляк розробляють жанр новели, Дніпрова Чайка пише перші поезії в прозі. З’являються Нові жанрові різновиди повісті: родинно-побутова (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького); соціально-побутова (“Бурлачка” І. Нечуя-Левицького); ідеологічно-проблемна (“Юрій Горовенко” О. Кониського, “Лихі люди” Панаса Мирного); публіцистична (“Юрко Куликів” М. Павлика); Історична (“Захар Беркут” І. Франка). Нові різновиди роману: Соціально-психологічний (Панас Мирний “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”); проблемно-ідеологічний (І. Нечуй-Левицький “Хмари”, “Над чорним морем”, І. Франко “Лель і Полель”). Тематична розмаїтість і багатство реалістичної прози. На зміну оповіді від першої особи приходить розповідь, насичена такими драматичними елементами, як внутрішній монолог, діалог, полілог | Стимул для розвитку драми – створення у 1882 р. в Єлисаветграді української професійної трупи корифеїв, яка зібрала таких самобутніх митців як М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенка-Карий, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський та ін. Саме для цього театру створювали кращі реалістичні народні драми найталановитіші українські письменники, які утверджували жанри соціальної та соціально-побутової психологічної драми, соціальної комедії, водевілю, історичної трагедії. Михайло Старицький. Йому була притаманна актуальність тематики, демократичний зміст, сценічність. (“Не судилось” (1881), нова трактовка традиційної теми кохання з паничем. “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1887), відображення соціальних суперечностей, характерних і для кінця XIX ст., та вічної теми кохання. Старицький правдиво змальовує життя акторів (“Талан”) (1893), у п’єсі “Глитай, або ж Павук” (1882) вперше в українській літературі показує образ “чумазого”, тобто сільського багатія-хижака. Поєднанням реалізму з мелодраматизмом відзначаються драми, комедії, водевілі та інсценізації автора понад 40 оригінальних творів Марка Кропивницького. (“Дай серцю волю, заведе в неволю” (1863) |
Епічні жанри української літератури 70-90-х років ХІХ ст. (ЗНО!)
Соціально-побутова повість | Повість-хроніка | Соціально-психологічний роман |
Порівняно великий розповідний твір, у якому картини родинного життя кількох персонажів упродовж тривалого часу зображені на фоні соціальних подій й пояснюються ними | Повість-хроніка – твір, у якому суспільно-історичні, військово-історичні або сімейно-побутові події за тривалий проміжок часу розкриваються в часовій та логічній послідовності | Один із різновидів роману, у якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціювання в контексті соціального середовища |
Характерні ознаки | Характерні ознаки | Характерні ознаки |
Гострий соціальний конфлікт на тлі повсякденного життя; підвищена увага до етнографічних деталей, описів побуту, пейзажів | Лінійний сюжет. Часто в центрі такого твору – герой-хронікер – неупереджений спостерігач, який фіксує побачене і пережите. Досліджуються витоки певних характерів з притаманними роду рисами і звичками, відстежується духовний розвиток або деградація персонажів | Розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. Автор досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини |
Приклад: І. Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я” | Приклад: І. Нечуй – Левицький “Кайдашева сім’я” | Приклад: Панас Мирний, І. Білик “Хіба ревуть воли, як ясла повні” |
3. Робота над проблемним запитанням
У другій половині ХІХ століття розквітали драматургія і лірика, розвивалась літературна критика, утверджувався роман як свідчення зрілості української літератури, її європейськості. Виникали нові естетичні явища: натуралізм, модернізм та його стильові течії – символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Поступово українська література завойовувала світове визнання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, поетів-романтиків, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка – Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладали слов’янськими та західноєвропейськими мовами, були позитивно оцінені тодішніми критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.
Отже, проблемне запитання: “Завдяки чому українське письменство другої половини XIX ст. посіло помітне місце у світовій літературі?”
Орієнтовна відповідь
Українські митці орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творили у річищі шукань письменників Європи. Це засвідчує функціонування стильових течій у західєвропейських та українській літературах: класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, натуралізму, модернізму.
Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.
Українська література завжди намагалася вирішувати одвічні філософські проблеми життя і смерті, любові і ненависті, вірності, рівності, братерства і патріотизму.
Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письменство другої половини XIX ст. посіло помітне місце у світовій літературі.
V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
Вирішення проблемного питання
Прокоментувати ситуацію. Про які особливості національно-культурного та літературного життя України другої половини ХІХ ст. ідеться?
Гурток аматорів, яким керували Старицький і Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.
Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови “не було, нема й бути не може”. Знайшли вихід – переклали українські пісні французькою. Але щойно зі сцени залунала французькою відома українська пісня “Дощик, дощик”, у театрі зчинилася така буча, що “блюстителі порядку” заборонили й французькі пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.
VІ. ПІДСУМОК. РЕФЛЕКСІЯ
Інтерактивна вправа “мікрофон”
□ Сьогодні на уроці я зробив (зробила) для себе висновок, що…
□ Я зрозумів (зрозуміла)…
□ Сьогоднішній урок літератури був для мене…
VІI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підготувати усне повідомлення на тему: “Література 70-90-х років ХІХ ст.”.
Читати повість І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.
Написати лист-відповідь міністру Валуєву, у якому висловити своє ставлення до циркуляру, враховуючи реалії того часу.